Водночас, чотири мільйони українців їздять в Росію на заробітки. Не розумію, як нам в України взагалі вдається мирно співіснувати – тим, хто змушений втекти від війни, і тим, хто їздить на заробітки.
Якщо відкинути моральну складову неприпустимості поїздок до ворога, я далі не розумію, чому українці їздять до сусіда-агресора?
По-перше, це небезпечно, адже перший-ліпший офіцер ФСБ, якому терміново потрібні звершення для чергового звання чи медалі, здатен з українця-заробітчанина зробити українця-терориста. В Росії українці абсолютно безправні, навіть офіційний Київ не в змозі захистити (у в’язницях Кремля велика кількість українських полонених).
Читайте також: Чому український закон про аліменти має стати хорошою традицією
По-друге, заробіток в Росії значно менший за той, що можна отримувати в країнах європейського союзу. Якщо ж маєш досвід роботи столяра чи програміста – в Європі будеш на вагу золота. Тому, я відверто не розумію українців, які в Росії.
Найбільше не розумію тих українців, які переїжджають жити до Росії. Теоретично, можна зрозуміти тих, хто у перші місяці війни тікав від обстрілів, бо туди було ближче. Чимало з них повернулися, адже обіцяної Путіним підтримки не було. Багато думають, що Росія така ж як і у фільмах – красива й багата, але так лише в Москві.
Маю сусіда, з яким багато років дружив. У 2014 році він заявив: "Ви всі фашисти-бендерівці!" Зібрав речі і з сімєю переїхав у Крим, а потім у Санкт-Петербург. Від того часу особисто з ним не спілкуюся, але знаю, що щастя в Росії вони так і не знайшли: живуть на зйомних квартирах, без стабільної роботи, але й в Україну повертатися не поспішають. Це я називаю чудовим прикладом природнього відбору – якщо мізків в голові немає, а лише вата з російського телевізора – хто такій людині лікар. Кинув роботу й власну квартиру в Києві, злякавшись міфічних бендерівців?
Читайте також: Чому Порошенко ухиляється від запитань щодо справи Гандзюк