Хтось скаже, що в обов'язки президента не входить ловити злочинців, не має права вказувати слідчим чи суддям. Це дійсно так, але… Вбивства журналістів та активістів, сьогодні в Україні трапляються систематично, а їх різке поширення припадає на період президентства Порошенка.
Якщо Петро Олексійович може підміняти собою прем'єр-міністра та особисто забороняти чільнику "Укрпошти" звільняти поштарів, попри те, що це не входить у його повноваження…
Якщо президент Порошенко з благородною метою здатен втручатися у справи церкви, яка за Конституцією є відділеною від держави – чому ж він різко втрачає усі свої недокументовані права й можливості, коли йдеться про справи нападів на громадських активістів й журналістів? А саме тих громадських активістів і журналістів, які його критикують.
Читайте також: Об'єднавчий Собор без об'єднання, або Не створюймо собі кумирів!
Думаю, тут подвійні стандарти проявляються – коли своїм усе, а чужим – по закону! Президент демонстративно не втручається у діяльність виконавчої влади: правоохоронних органів, підконтрольних Арсену Авакову, президент не втручається у діяльність незалежної судової гілки влади, президент не втручається у діяльність органів місцевого самоврядування (мається на увазі одеський мер Труханов, якому закидають російський паспорт, сепаратизм та власну приватну армію, що зветься Муніципальна Варта). Пояснити це дуже просто – або президент безсилий щось змінити, або не хоче через власну вигоду.
Чи вигідне президенту розслідування вбивства Катерини Гандзюк? Ні, невигідне.
Адже коли назвуть прізвища справжніх замовників (загальновідомо, що це можновладці), коли стане відомо, що стало причиною вбивства (активістка зривала корупційні схеми із тотального розкрадання держави), коли стане зрозуміло, що за це вбивство саджати треба усю верхівку, як херсонської влади, так і тамтешніх правоохоронних органів, тоді на країну очікує справжній соціальний бунт. Адже розкриття вбивства Гандзюк наочно продемонструє, що країну вже давно поділено на князівства. В кожному регіоні України тримають владу в руках "свої царі", непідконтрольні вже нікому, навіть Порошенку.
Чи потрібна президенту така правда про його країну? Звісно, що ні! Йому комфортніше розмірковувати про верховенство права й монополію держави на застосування сили. Якщо громадяни вийдуть із зони комфорту (тобто відведуть очі від телевізора) й побачать, що ніякого "верховенства права" давно немає, а монополію на застосування сили у держави перебрали на себе тітушки й приватні армії регіональних князів – тоді громадяни поставлять наступне цілком логічне запитання – а де ж поділася держава? Чому дорогою у світле майбутнє втратити її?
Читайте також: Реклама всюди: політики мордують нас через інтернет