Обрали Епіфанія під час Собору, на який з'їхалися святі отці з усієї країни. Але переважна більшість – представники Київського патріархату, трохи з автокефальної церкви, а з Московського патріархату – лише двоє. Тому, чесно кажучи, ніякого Об'єднавчого Собору, як це рекламувалося, не вийшло, бо священники МП поважне зібрання просто проігнорували.
Читайте також: Реклама всюди: політики мордують нас через інтернет
Виходить, що нова Православна церква України – це фактично лише таке собі переформатування вже існуючого Київського патріархату, а з позитивного – туди долучалася вельми нечисленна УАПЦ.
А от мінусів чимало: був у нас незалежний Київський патріархат, а стала лише Київська митрополія підпорядкована Константинополю.
Був у нас 90-річний патріарх Філарет, а став 39-річний митрополит Епіфаній, права рука Філарета, то ж, сміливо можна сказати, що патріарху вдалося передати владу саме своєму вихованцеві.
Тепер Православна церква України – лише на початку свого шляху. 6 січня покінчимо з першими формальностями, тобто отримаємо від Константинополя Томос – указ із дозволом на створення церкви. Попереду будуть роки й роки розбудови церкви, перш ніж ПЦУ дійсно перетвориться на щось більше, аніж був дотепер існуючий Київський патріархат.
Президенту Петру Порошенку, який доклав чимало зусиль, щоб Україні дали Томос, вельми подобається порівнювати недавній Собор з днем проголошення Незалежності України в 1991 році, мовляв, для держави та нації – це рівноцінні за значущістю події.
Проте, варто зазначити, що незалежність у 1991 році далася нам дуже легко, ми її навіть не цінували, а зрозуміли значущість лише тоді, коли з'явилася загроза її втратити. А почувати себе єдиною нацією українці почали через двадцять років після проголошення незалежності – через Революцію гідності та з початком війни
Так само з новою церквою. Формально вона вже наче існує, але ми прийдемо до неї ще дуже не скоро. Це по-перше.
Читайте також: Кому "належать" гроші українців
Московський патріархат нікуди не подівся. Дива не сталося: Об'єднавчий собор вони проігнорували, переходити під хоругви ПЦУ не поспішають. Відтак Московський патріархат і далі функціонуватиме в Україні, далі робитиме все те, що й робив до цього – вести ворожу пропаганду й розколювати країну із середини. Це по-друге.
Сьогодні ані в Держави, ані у нової української церкви немає жодного рецепту, жодного засобу, як цих щурів позбутися. Вмовлянням і пирогами у нову церковну структуру не вдалося їх переманити, а на кримінальне переслідування за пропаганду влада не наважиться. Також є певні сумніви, що правоохоронна система та суди спроможні будуть з таким викликом впоратися.
Тому й далі московські попи, які були в Україні до Собору, так тут і залишаться. Лаври у них не забиратимуть, вірян у них не поменшає, значить не поменшає і прибутків від продажу свічок та іконок. Не поменшає в московських попів і впливу на простих українців.
То ж, фактично, нічого не змінилося.Але в паралельному всесвіті провладних ЗМІ нам розказуватимуть про перемогу над РПЦ в Україні. На жаль, перемоги ще не сталося, і не станеться перемоги ще навіть через рік – потрібні десятиліття. Хоча перші кроки в бік тієї перемоги зроблено.
Тепер від кожного з нас залежить, чи станемо ми під хоругви митрополита Епіфанія у хресному поході проти РПЦ. Якщо ми не довіримося, чи якщо він не виправдає наших сподівань – новостворена ПЦУ залишиться в історії лише як епізод передвиборного піару Порошенка. Хоча мені дуже не хотілося б, щоби так сталося!
Натепер Епіфаній має величезний кредит нашої довіри. Але від цього трохи лячно, бо ми регулярно створюємо собі кумирів, а потому люто розчаровуємося.
Читайте також: Історія про Єдину помісну церкву повторюється – і це лякає