10 висновків з аналізу реакції західних ЗМІ на результати "зустрічі" Байдена та Путіна
- Домовленостей між двома президентами не досягнуто. Путін не обіцяв відвести війська, а Байден не погоджується на блокування вступу України до НАТО та перемовинах української влади з самопроголошеними лідерами самопроголошених республік на тимчасово окупованих українських територіях. Це непогано, якщо стягнення російських військ до кордонів – блеф Путіна. Адже військове вторгнення Росії зараз нанесе значну шкоду перш за все їй самій.
Читайте також Розмова Байдена та Путіна: мир можливий
- Путін сказав, чого він хоче від США та їх партнерів по НАТО. Байден розповів, що буде, якщо Росія наважиться на вторгнення. Також непогано. Росія не отримала привід для маніпуляцій, щоб спробувати легітимізувати свою агресію відносно України "брязканням зброєю" з боку США.
- Путін отримав своє – дзвінок Байдена. А значить, вони у грі та зберігають ознаки "великої держави". Це йому на користь.
- Про Україну було без України. Українському президенту Байден зателефонує у четвер, а не у вівторок, як Франції, Великобританії, Німеччині та Італії. Це також "на руку" Путіну, бо вписується в його фантазії про Україну як "недодержаву". Хоча для часової різниці в дзвінках були, в тому числі, й об'єктивні причини, про які нижче.
- "Північний потік-2" може мати нові проблеми з запуском, якщо агресивна політика Росії відносно України наростатиме. Зрозуміло, Путіну це невигідно. Газогін з російською корупцією вийшов дуже дорогий. Не кажучи вже про бажані для Кремля загрози катастрофічних наслідків для України у випадку його запуску та припинення транзиту нашою територією.
- Байдену потрібна підтримка з боку західних союзників та він зацікавлений зберігати партнерські стосунки. Тому дзвінок їм був одразу після перемовин, щоб відпрацювати спільне рішення. Путіну це невигідно. Бо стратегія Росії "розділяй та володарюй". І з їх боку були постійні намагання множити між розвиненим світом непорозуміння.
- Байден та європейські лідери підтримуватимуть та захищатимуть суверенітет та територіальну цілісність України, а також право самостійно обирати свій геополітичний курс. Зрозуміло, Путіна це не влаштовує. Бо він досі "марить" ідеєю "руського миру" та не визнає суб'єктність України.
До теми "Нормандія" та "Мінськ": крапка чи кома
- Ні російські офіційні спікери, ні американські не висловили однозначно негативних оцінок проведених перемовин. Це не погано. Значить, дипломатичний шлях залишається відкритим.
- Байден та європейські партнери хочуть деескалації та мають низку більш актуальних економічних проблем. Росія, навпаки, добивається ще більшої ескалації та для неї – це одне з найпріоритетніших питань. Це нахиляє терези в бік Путіна.
- Балансування на грані війни – ризиковане. Прорахунок однієї зі сторін, може перетворити центр Європи на майданчик бойових дій. Це дестабілізує Європу та суттєво похитне позиції США у світі та Байдена, як лідера країни. Тому західний світ має свою мотивацію підтримувати Україну.
Україна суб'єктна
Від себе додам, що позиція української влади, передбачуваність, послідовність та спроможність відстоювати власні інтереси суттєво впливає сьогодні на світ в цілому.
Так, Путін досі намагається у своїх фантазіях показати нас як "маріонеточну державу". Але, приділяючи стільки уваги Україні та змушуючи західний світ об'єднуватися задля нашої підтримки, і новодити нові та нові аргументи, чому безпека України – це безпека розвиненого світу, він доводить зворотнє.
Важливо "Доленосна" розмова Путіна та Байдена: чому Україна не матиме швидких результатів
Україна не просто держава, впливу якої на порядок денний пострадянського світу Путін боїться. Вона ще й за цей час, на відміну від путінської Росії, стала партнером цивілізованого світу та рухається в євроатлантичному напрямку, попри його постійні безрезультатні намагання змінити наш курс та оспорити право українського народу його самостійно визначати.
Наостанок, євроатлантичний курс України закріплений в нашій Конституції – основному та найголовнішому законі.
Євроатлантичний курс – це вибір українського народу, який ми вибороли в тому числі ціною життів одних з найкращих.
Вступ до НАТО підтримують перш за все українці, та лише потім – влада.
Чого не можна сказати про рух в бік Росії, Білорусі та інших членів клубу диктаторів. Українці не хочуть туди. І достатньо чітко дають це зрозуміти багато років поспіль.