18 вересня країна дізналася, що, згідно з проектом закону про наклеп, будь-яке необережне слово про людину може обернутися - в найлегшому випадку - штрафом розміром 500 неоподаткованих мінімумів (якщо доведуть факт поширення громадянином наклепу). В найтяжчому випадку можуть посадити на 5 років. Таке може статися, якщо поширення наклепу відбудеться з використанням службового становища.
Зрозуміло, що законопроект був спрямований на "втихомирення" діяльності журналістів. І насправді його треба читати простіше: скажете про політика щось, що йому не до вподоби, - вас знищать. Офіційно і в рамках законодавства.
Перше невдоволення журналісти висловили на засіданні міжвідомчої робочої групи, яка розглядала законопроект.
Потім по всіх головних новинних сайтах країни з’явилися банери, які дають посилання на контакти 244 депутатів, що проголосували за прийняття закону.
У соцмережах створено відповідні групи, де всі небайдужі могли (і досі можуть) висловити свою думку про документ.
28 вересня українські видання вийшли з пустими першими шпальтами – як символ того, що з законом про наклеп ЗМІ замовкнуть.
Апогеєм були журналістські протести 1 жовтня. Працівники ЗМІ протестували під будинком, де засідав комітет ВР, відповідальний за прийняття закону. Гучна акція змусила Володимира Литвина назвати точну дату: 2-го жовтня Рада пообіцяла скасувати законопроект. Фактично, закон остаточно скасували 3 жовтня, однак напруга в суспільстві, здається, спала.
Хоча прихованих погроз журналістам від того менше не стало. Наприклад, регіонали Сергій Ківалов та Олена Бондаренко стверджують, що до закону можуть повернутися після виборів. Знову прихована погроза: депутати приймуть цей закон, якщо дуже допечете своїми матеріалами.
Міжнародна спільнота не залишалася осторонь українських "наклепницьких" пристрастей. Проти закону висловилися Генсек Ради Європи, лідери громадських організацій Старого Світу і представники ОБСЄ. Навіть Los Angeles Times звернув увагу на українську проблему – карикатуру газети на утиски свободи в Україні перепостили в соцмережах тисячі активних українців. Автор карикатур заявив, що прагнення українців до свободи надихає куди більше, "ніж дрібні чвари в американській передвиборчій гонці".
Віктор Янукович , перебуваючи на щорічному з’їзді країн-членів ООН у США, в період "війни з законом" взагалі повідомив, що Рада просто не зрозуміла, який закон вона прийняла. Така собі українська буденність: законодавці не дуже розбираються в тому, що вони роблять. З ким не буває?
До речі, Президент всіляко відхрещувався від причетності до прийняття закону. Гарант, навпаки, підкреслював, що він не схвалює загрози, яку породжує закон про наклеп. Однак він - простий президент, який не можедозволити собі суперечити волі Верховної Ради... Принаймні, так виглядали виправдання Віктора Януковича перед світовою громадськістю.
Цікавою є роль опозиції в усій історії. З часу прийняття законопроекту в першому читанні опозиційні політики наголошували: вони не вважають документ адекватним. Віктор Ющенко, Віктор Балога, народний депутат Юрій Стець, навіть міністр Порошенко – всі висловили своє незадоволення. Однак вони просто висловились. Реальної підтримки – як-от прийти на мітинг разом з журналістами - не було.
Крім того, чому чомусь керівники фракцій не зуміли забезпечити повної присутності складу опозиції на голосуванні за відхилення законопроекту. Звісно, закон відхилили і без повного складу Ради. Однак чи це не демонстрація того, що свобода слова і цінності демократичного суспільства загалом для наших політиків – просто незрозумілий кодекс? На словах його треба підтримувати – бо тоді тебе поважатимуть в Європі; але хто сказав, що треба підтримувати ділом?
І ще важливий факт: опозиція – так само, як регіонали, – лякають журналістів, що до закону про наклеп після виборів повернуться. Мовляв, треба підтримати на виборах опозицію, бо хто ж тоді захистить право на правду у Верховні Раді?
Видається, що вся ця вакханалія просто вигідна і владі, і опозиції. Закон про наклеп по-перше, був яскравою подією для відвертання уваги журналістів від перебігу виборчої кампанії; по-друге, він став таким собі пугалом: влада може лякати, що прийме його, опозиція може лякати, що без їхньої боротьби його приймуть.
Наразі епопея завершена. Але немає певності, що завершена повністю - може, просто закінчився перший акт.
P.S. Звинуватити в наклепі дуже легко. Купити рішення суддей – також неважко. І журналіст або платить величезний штраф, або сидить. Як тут не згадати радянський принцип: реальність така, якою її бачать комуністи; а всі, хто бачить інакше, - шизофреніки або провокатори. І їх треба від суспільства ізолювати. Наші депутати вже не можуть відіслати "неугодних" в табори. Вирішили відправляти в тюрми. І ці люди будуть розповідати, що вони за євроінтеграцію???