Щодня герої в зоні АТО йдуть на ризик, рятуючи життя своїх побратимів

18 серпня 2014, 20:53
Читать новость на русском

Прикрив своїм тілом товариша. Тридцятисемирічний боєць добровольчого батальйону "Азов" Микола Березовий загинув під Іловайськом, рятуючи товариша від кулі снайпера. Майже щодня офіційна статистика поповнюється новими загиблими і пораненими.


Кожного дня українці дізнаються про нові приклади героїзму.

Чому він так зробив – зрозуміло. Тому що він у першу чергу рятував тих, хто ще не був поранений. Адже потім за Миколою спробував кинутись наш побратим Роман Сокіл і отримав важке поранення в бік і зараз досі знаходиться в одній з лікарень в тяжкому стані. Коли ми почули, що Береза трьохсотий, коли він впав, ми почули як він просто натис на радіостанцію і доклав – Береза трьохсотий. Потім зробив собі перев'язку сам і махнув рукою, щоб не підходили. І просто лежав, неподаючи жодного звуку, лежав, як герой. Як велетень. – розповідвє боєць добровольчого батальйону "Азов" Микола Ляхович.

Десантника Владислава Кузнєцова від смерті віддаляли секунди. Він ледь не загинув на околицях Лисичанська Луганської області. Бійці потрапили у пастку терористів. У той момент, коли один із десантників застрибував через люк бронетранспортера, услід залетіла граната. Рятуючи сімох товаришів, сам залишився без руки.

Зразу побачив, що граната не наша. Ще й немає ричага. Тобто вона вже у бойовому положенні і от-от вибухне. Я її викинув получається, але руку не встиг забрати, трохи постраждала. Ну цієї гранати вистачило б, щоб більшість екіпажу постраждало від неї, осколками посікло б, всіх контузило, – каже десантник 95 аеромобільної бригади Владислав Кузнєцов.

Павлові Герасименку з Білої Церкви лише 23 роки, у бою під Луганськом його поранили в голову, постраждав зір і відірвало вухо. Але найстрашніше із лівою ногою – осколки просто оголили кістку. Постраждав хлопець, рятуючи своїх побратимів.

Потрапив під обстріл установкою "Град" 10 липня. Просто я сам не встиг добігти до бліндажу. Поки інших хлопців позганяв – сам не встиг. Отаке. – розповідає герой з добровольчого батальйону "Айдар" Павло Герасименко.

Українські лікарі взялися лікувати Павлові ногу – втім, безуспішно. Виникла необхідність ампутації. Волонтери назбирали гроші і хлопця вдалося відправити на лікування в Ізраїль.

У 29-ти річного Олександра Швецова з Житомира у бою під Луганськом постраждали обидві ноги. Одну довелося ампутувати у Харківському госпіталі. Каже, зараз найбільше дошкуляють фантомні болі.

Приїхали ми туди на пост і нас почали обстрілювати з трьох сторін. Перед нами почали йти їх танки, артилерія, піхота. Вибухи, паніка, крики, так я і попав, можна сказати, – згадує піхотинець 30 окремої механізованої бригади Олександр Швецов.

Зараз в Олександра одна мрія – відновити протезом втрачену ногу. Волонтери збирають кошти – для реабілітації за кордоном потрібна чимала сума – 100 тисяч євро.

У нас в країні може й добре протезують, але судячи з того, які нам привозили бронежилети, я і 99% наших хлопців не вірять у те, що вони нам тут зроблять достойне протезування, – каже піхотинець 30 окремої механізованої бригади Олександр Швецов.

Протезування буде повністю забезпечене з Держбюджету, – Міноборони

У Міністерстві оборони запевняють, що протезування поранених буде повністю фінансуватися із держбюджету. А вітчизняні підприємства виготовляють нічим не гірші, ніж закордонні протези. Тут бійці можуть пройти повну реабілітацію, наприклад, знову навчитися ходити на протезі.

Наше головне завдання – це комплектуючі вузли, які у нас німецькі, отобоковські, фірми "Брик". Крім того, не менш ефективні і японські, і корейські комплектуючі, які у нас у повному асортименті. Тобто по технології виготовлення ми нічим не поступаємося закордонним технологіям, технологія одна скрізь, – запевняє заступник директора з медичної роботи Київського казенного протезно-ортопедичного підприємства Юрій Сорока.

Матеріали культеприйомників найрізноманітніші. Від акрилових – до пластикових, прозорих, де все видно. Як воно там ходиться, пережимається. Стопи найрізноманітніші, вузли дорогі, держава все проплачує. Протезування у нас безкоштовно для всіх людей, – розповідає механік-протезист Володимир Федоров.

Волонтери пропонують проходити реабілітацію за кордоном

Волонтери, які опікуються з хлопцями, мають свої аргументи на користь лікування за кордоном. Адже, протезування втрачених на війні кінцівок – складний процес навіть для світових лідерів медицини.

Давайте надамо хлопцям право вибору. Нехай вони самі приймають рішення, де вони будуть протезуватися. А наша, скажімо так допомога і вдячність заключається в тому, щоб ми зібрали гроші і дали право вибору. Він може отримати в Україні протез безкоштовно, а ці гроші витратити на своє подальше життя. Деякі живуть на четвертому поверсі – це вже проблема. Деякі втратили фах – вони були будівельниками і зараз він не зможе заробляти на свою сім'ю – у нього двоє дітей в сім'ї і він повинен їх утримувати, – пояснює координатор Волонтерської сотні Наталія Воронкова.

Нові герої вірять, що їхні жертви не даремні

Герої України, які щодня і щогодини жертвують своїм життям і здоров'ям вірять, що їхні подвиги не даремні. Вірять у те, що такою є ціна майбутньої перемоги.

Він у нас герой. Він врятував багато хлопців, які були з ним. Ми ним пишаємося, – каже подруга пораненого Владислава Кузнєцова Юлія Нікітченко.

Україні хочу сказати велике дякую за ту допомогу, яку ми отримуєм. Кияни дуже чуйні люди, допомагають всім, чим можуть. Хлопцям хочу побажати триматися і найголовніше, скоріше повернутися звідти, – каже піхотинець 30 окремої механізованої бригади Олександр Швецов.

Хлопцям, які зараз на передовій, побажав би, як кажуть – копати окопи глибші. На собі пересвідчився, що це реально допомагає. А взагалі – витримки, мужності. Я пересвідчився, що в Україні є дуже багато добрих людей, які допомагають нашій армії, які дійсно підняли армію. Їм дуже велика подяка всім, – каже боєць добровольчого батальйону "Айдар" Павло Герасименко.

Все йде по нашому плану, він загинув не даремно. І ті, хто зараз там – також не даремно стоять. Вони стоять не тільки за цю перемогу. А за ту перемогу, яка буде через 50 років, через 100, через 200, – впевнена дружина загиблого бійця "Азова" Миколи Березового Тетяна Чорновол.