Пів тисячі мечів могли викувати з цього "скарбу": що понад 2 тисячі років лежало в Дунаї

Так званий "іржавий скарб" випадково підняли під час промислового видобутку гравію біля Дунаю у Верхній Австрії ще у 2019 році, розповідає Cambridge.

Тепер археологи встановили, що це щонайменше 500 залізних напівфабрикатів загальною початковою вагою приблизно 1 035 кілограмів – найбільша відома в Європі масова знахідка таких виробів залізної доби. Детальне дослідження Петера Требше з Інсбруцького університету та Маріон Берранже опублікували у журналі Antiquity.

Знахідка виявилася цікавою не лише своїми розмірами. Вона показує, якими великими партіями залізо могли перевозити й продавати у Центральній Європі ще за кілька століть до нашої ери. А її поява на дні Дунаю, ймовірно, була зовсім не запланованою.

Неочікувана знахідка на дні Дунаю / Фото Cambridge

Як тонна заліза опинилася на дні Дунаю?

Навесні 2019 року робітники в Дайнхамі помітили, що екскаватор разом із гравієм піднімає з-під води численні видовжені залізні предмети. Через сильну корозію така знахідка легко могла здатися звичайним металобрухтом.

Це не що інше, як маленьке диво, що найбільша масова знахідка доісторичних залізних злитків у Європі не опинилася у торговців металобрухтом– зазначає Петер Требше.

Замість цього про предмети повідомили австрійській службі охорони пам'яток, пише Інсбруцький університет. Дослідникам передали 540 окремих фрагментів. Після їх зіставлення науковці нарахували 519 виробів, а мінімальна кількість злитків, від яких збереглося понад половину, становила рівно 500. 193 з них дійшли до нашого часу повністю.

Сюрприз для науковців / Фото Cambridge

Це були не готові мечі, ножі чи інструменти, а залізні напівфабрикати – метал, якому вже надали зручної для транспортування форми, але який ще мали перетворити на конкретні речі. Радіовуглецеве датування зразків показало, що вони належать до пізньої залізної доби – латенського періоду. Отримані діапазони охоплюють приблизно IV – I століття до нашої ери, хоча археологічний контекст вказує передусім на зростання виробництва заліза у III – II століттях до нашої ери.

Найцікавіше – де саме їх знайшли. Злитки лежали в районі давніх рукавів Дунаю, тому дослідники впевнені, що це річкова знахідка. Найімовірніше, вони були частиною торговельного вантажу, який перевозили вниз за течією і втратили під час аварії судна. Самого човна археологи не знайшли, тому корабельна аварія залишається найбільш імовірною версією, а не доведеним фактом.

Перевезти таку вагу для того часу було цілком можливо. Відомі з пізньої залізної доби човни-довбанки могли брати понад тонну вантажу, а ще більші партії перевозили на плотах або більших дерев'яних суднах, зазначають автори дослідження.

Невже заліза справді вистачило б на 500 мечів?

Приблизна початкова вага всього вантажу становила 1 035 кілограмів. Щоб показати його масштаб, дослідники перевели цю цифру у значно зрозуміліші речі.

Залізні напівфабрикати, знайдені в Дайнхамі, важать близько однієї тонни заліза, чого достатньо, щоб викувати приблизно 500 мечів– пояснює Петер Требше.

Навіть з урахуванням втрат металу під час роботи коваль міг отримати з такого вантажу зброю для великої групи воїнів. Альтернатива виглядає не менш масштабно: з тонни заліза можна було виготовити близько 8 тисяч великих залізних цвяхів. Їх вистачило б майже на половину семикілометрової оборонної стіни великого укріпленого поселення Манхінг на території сучасної Баварії.

Імовірно, саме з Баварії метал і походив. Вище за течією Дунаю археологи знають кілька великих районів виплавки заліза латенського періоду. Найближчий з них розташовувався біля укріпленого поселення Кельгайм приблизно за 220 кілометрів від місця знахідки. Схожі за формою напівфабрикати також відомі в районі між Манхінгом, Кельгаймом та Верхнім Пфальцом. Остаточне походження металу ще перевіряють за допомогою аналізу мікроелементів.

Та найбільше археологів вразила не можливість викувати з вантажу сотні мечів, а сам факт існування партії такого розміру.

Неймовірно, що така велика кількість заліза перевозилася одночасно і була доступна в межах однієї обмінної операції у пізній залізній добі– зазначає Требше.

Залізо тоді вже було одним із ключових матеріалів для зброї, інструментів і будівництва, але масштаби його торгівлі відтворити складно: напівфабрикати часто важко датувати, а сильно проіржавілі зразки могли просто не потрапляти до археологічних колекцій.