У давнину біля померлого не лише плакали: навіщо українці влаштовували танці та ігри

Поки тіло померлого залишалося в домі, рідні та знайомі могли збиратися на нічні чатування. У деяких місцевостях до цього звичаю належали обрядові ігри – їх називали "забавами при мерці". Про такі практики пишуть етнографічні дослідження та Енциклопедія історії України. Але варто зазначити, що цей звичай не був однаковим для всієї України: його форми відрізнялися залежно від регіону.

На східній Бойківщині такі ігри досліджувала етнографиня Людмила Главацька. Її стаття спирається на польові записи, зібрані у 2007 – 2011 роках у Рожнятівському та Долинському районах Івано-Франківської області. Серед зафіксованих назв – "Бити дупака", "Везуть цеглу", "Лащук" і "Шишак".

Чи справді біля померлого танцювали

Так, танці згадані в енциклопедичному описі давніх ритуальних розваг біля померлого. У найрозвиненіших формах ці звичаї побутували в Карпатах. Окрім танців та ігор, вони могли включати жарти, перевдягання й розігрування сценок за участю різних персонажів.

Дослідники пов’язують всі ці дії з нічним чатуванням біля покійника. Вони могли розважати присутніх і не давати їм заснути, адже біля померлого залишалися на тривалий час. Саме таку функцію забав згадує дослідження поховальних і поминальних звичаїв українців.

Тож ігри й танці біля померлого – не вигадка, але й не універсальний український звичай. Це регіональні традиції, які етнографи зафіксували в окремих місцевостях. Їхні назви та описи дають змогу побачити, наскільки різноманітною була народна поховальна обрядовість.

У давнину у наших предків було чимало різних обрядів та прикмет. Багато їх було навколо весільної церемонії. Ви не повірите, але перша шлюбна ніч не була лише справою молодят.