Никифор — позашлюбний син покоївки. Напівбожевільний, що не вмів розмовляти до 16 років. Здавалось би, Никифор приречений на долю волоцюги. А от і ні. Саме він матиме персональні виставки у Парижі, Нью-Йорку та Лондоні, а мистецтвознавці нарахують 40 тисяч його картин.

Перший пензель виготовив сам – зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Холстів чи дорогих олійних фарб не любив. Малював шкільною акварелькою на аркушах паперу, шматках картону чи обкладинках зошитів. Замість того, щоб змочувати пензель у воді, слинив його язиком. Поруч неодмінно стояла табличка "Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може!".

Якщо хтось кидав декілька монет, віддячував картиною. Їх, щоправда, зазвичай викидали або використовували для розпалення дров. Так би могло тривати вічно, але доля підготувала сюрприз. Якось перед Никифором зупинився відомий польський художник, який розгледів у, здавалося б, дитячих малюнках українця шедеври наївного живопису.

Уже за деякий час роботи невідомого лемка, що навіть не знав свого прізвища, опиняються в галереї Парижа. Його ім’я все частіше можна побачити в пресі, почути в розмовах на богемних виставках. А от удома він і далі просто дивакуватий жебрак.

Після Другої світової війни його звинуватили у співпраці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка.

А в 1947-му, як і тисячі етнічних українців він стане жертвою операції "Вісла". Вивезуть якомога далі від українського кордону. Куди саме — не сказав, але на картинах з'явилось море. Він долав понад 700 кілометрів і таки повертався до свого рідного міста Криниця. При тому — пішки. І так тричі. Слава про геніального українця дійшла нарешті й до польської влади.

Читайте також: Як українець став світовою сенсацією на Олімпіаді 1972 року

Мешканці ніяк не могли повірити, що до їхнього дивака приїжджають галеристи і благають продати хоч декілька картин. Забирають з-під пензля ще мокрі аркуші. Роботи Никифора об'їхали мало не всі європейські столиці.

У 1962-му художнику потрібна була закордонна віза. Поляки вирішили скористатися моментом й переписати національність Никифора, а заодно додали прізвище — Криницький.

Так би й увійшов в історію як поляк, якби лемки не розкопали в церковній книзі справжнє ім'я митця — Епіфаній Дровняк, українець. До речі, під кінець життя вічний жебрак назбирав 300 тисяч злотих.