Компанія виробляє артилерійські та мінометні боєприпаси, розвиває бронеавтомобілі "Новатор" і "Варта", лінійку FPV-дронів та наземні роботизовані комплекси. Нині "Українська бронетехніка" одночасно працює приблизно над 35 R&D-проєктами, серед яких безпілотні та високотехнологічні рішення в нових сегментах.

В ексклюзивному інтерв’ю 24 Каналу CEO "Української бронетехніки" Владислав Бельбас розповів про досвід компанії, як змінюється український ОПК та що заважає його довгостроковому розвитку.

Сьогодні "Українська бронетехніка" є найбільшим приватним виробником озброєння в Україні. Яким для компанії є 2026 рік? Порівняно з початком повномасштабного вторгнення, як змінилися ваші потужності та команда?

З початком повномасштабного вторгнення у нас був певний шок – логістичний, виробничий, зокрема через захоплені потужності на південному сході. Ми доволі довго оговтувалися: релокувалися та перезапускали виробництво.

У 2022 році велику долю обороту компанії становив імпорт. Кабмін дав можливість багатьом приватним компаніям постачати озброєння. Разом із державними підприємствами та партнерами ми працювали над збільшенням імпорту для України. Паралельно розвивали й власну продукцію.

Наприклад, так звані Armored Solutions – рішення на базі броньованих шасі. Шасі під колісну самохідну артилерійську установку (САУ) "Богдана", шасі під "Нептун", "Вільху"– це наші розробки. Також у нас є лінійка бронеавтомобілів "Новатор" та "Варта" у різних варіаціях під завдання замовників.

Автомобілі "Варта-2" / Фото "Українська бронетехніка"

З часом наш продуктовий портфель розширився настільки, що почав переважати над імпортним постачанням. Зараз приблизно 60% нашої діяльності становлять артилерійські постріли та міномети.

Що стосується колективу, то від початку повномасштабного вторгнення він збільшився приблизно у 30 разів, включаючи суміжні компанії, виробничі майданчики та підрядні підприємства.

Що є вашим фокусом зараз? Чи плануєте рухатися в нові сегменти?

У 2025 році ми запустили лінійку безпілотників. Зараз завершуємо розробку БпЛА типу крило, який матиме бойову частину вагою близько 14 кілограмів. Це кардинально відрізняє його від наявних на ринку аналогів. Ті зразки, які зараз відпрацьовують по логістиці ворога, несуть зазвичай 3 – 4 кілограми. Ми ж хочемо запропонувати ринку рішення в 3 – 4 рази потужніше.

Щодо FPV-дронів: чим вони унікальні – це єдині дрони, які вже є готовим боєприпасом. Ми підходимо до цього ринку інституційно. Ми вважаємо, що військовий повинен дістати ящик, відкрити його і одразу запустити. Він не повинен займатися спорядженням боєприпасу, прошивкою і так далі.

Також минулого року ми запустили НРК "Протектор". Він створений на базі двигуна внутрішнього згоряння – тобто перероблений безпілотний пікап. Його швидкісні характеристики обмежені лише вмінням оператора.

Наприклад, оператори полку "АХІЛЛЕС" здатні їхати зі швидкістю 60 кілометрів за годину. Тоді як топи по DOT-Chain мають швидкість 8 – 10 кілометрів на годину. На прикладі кілзони у 20 – 30 кілометрів це означає, що маленький НРК буде виїжджати з неї три години – звичайно, це великі ризики.

НРК "Protector" / Фото "Українська бронетехніка"

Стосовно НРК. Зараз є чітка тенденція до зростання їх застосування на фронті. На вашу думку, чи зможуть наземні роботизовані комплекси взяти на себе значну частину завдань військових?

Думаю, так. Це залежить від концепції застосування. Наші військові унікальні тим, що вміють оптимізувати ресурси та ефективно та нестандартно їх використовувати.

Наведу приклад: у 2020 році "Українська бронетехніка" в Україні активно промотувала надводний безпілотний дрон. Тоді представники Військово-Морських Сил питали: "Навіщо він нам? Як його застосовувати?". Не було розуміння. Але коли почалася велика війна, кмітливість та обставини змусили нас використати ці морські дрони так, що ми змогли витіснити російський флот і загнати його в Новоросійськ, звідки вони тепер бояться вийти.

Те саме зараз відбувається з НРК. Наприклад, 3-тя окрема штурмова бригада вже проводила операцію з оточення противника та взяття у полон суто за допомогою наземних роботизованих комплексів та дронів.

І це треба розвивати. Тут треба доповнювати знаннями, вміннями кожного. Я думаю, що ексміністр оборони Михайло Федоров правильно говорить про те, що наступна ітерація – це вже автономні засоби, які обмінюються інформацією між собою. Ми вже наближаємося до фільмів "Термінатор", коли система буде самостійно ухвалювати рішення. Це правильне бачення. Безпілотні системи мають зменшувати ризик ураження наших військовослужбовців.

Ви описали великий портфель розробок. Розкажіть, як відбувається тестування виробів в "Українській бронетехніці"?

Зараз у нас реалізується близько 35 R&D-проєктів (дослідно-конструкторських розробок). До війни компанія проводила близько 12 розробок за власні кошти і лише одну – за державні. Зараз усі 35 проєктів – значно більші, дороговартісні, технологічніші – виконуються повністю за власні кошти.

Щодо випробувань. Це стандартний, хоч і складний процес і він різний для різних виробів. Випробування артилерії – це один напрямок, випробування бронетехніки – зовсім інший, а БпЛА чи роботизованих комплексів – третій. Але комплексна експертиза в усіх цих сферах нам дуже допомагає проходити ці випробовування успішно та розвивати нашу продукцію.

Зараз війна змінюється фактично кожні пів року чи щороку. Чи встигає "Українська бронетехніка" за цим темпом?

Якби я сказав, що ми повністю встигаємо за усім, я б збрехав. Як і всі інші, ми перебуваємо у постійному процесі "дія – протидія". Ми розробляємо засіб – ворог шукає протидію, і навпаки. Я особисто вважаю, що ми повинні бігти ще швидше.

Людство йшло 300 років від металообробки до промислової революції. Потім цей інтервал зменшився. І зараз ці стрибки відбуваються кожні 5 років. А в оборонці – щороку.

Але ми ж просто взяли застосування. Наприклад, ті ж надводні човни: немає проривної технології, є концепція застосування. Ретранслятор, зв'язок, управління. Ми ще не винайшли нічого нового. Пам'ятаєте з інтерв'ю Валерія Залужного: хто винайде "новий порох"? Так от, дрони – це ще не "новий порох".

Дрони компанії / Фото "Українська бронетехніка"

Ви описали дуже багато викликів для оборонних компаній. Але як Ви вважаєте, що з цього – найбільший наріжний камінь? Що заважає розвитку й масштабуванню виробництва?

Масштабуванню виробництва заважає відсутність системного бачення у довготривалій перспективі.

Як би ми не ставилися до Шмигаля, Федорова чи Сирського, якщо часто інституційно змінювати людей, то система не буде працювати довго.

Наскільки б люди не були освічені й розумні, приходячи на посаду, вони ознайомлюються з обставинами цієї роботи. Шмигаль – пів року, Федоров – пів року, і їхні команди відповідно. І наша проблема в тому, що приходить нова команда й каже: "Так, попередня команда, збирайте речі, у нас реформа".

Команда Федорова прибрала з Міноборони всіх військових. Я вважаю, що це були докорінно неправильні кроки, тому що неможливо управляти військовими, не слухаючи їх. Це неприродно. Ви будете нав'язувати їм те, чого вони не сприймають. Ви хочете змінити систему? Змінюйте, але слухайте їх і поясніть. Людина не буде змінюватися, якщо вона не розуміє, для чого їй це.

Міноборони має забезпечувати потреби Генштабу, але воно також відповідає за розвиток. І ось тут, мені здається, дуже правильно, коли Міноборони бере ініціативу й каже: "Ми б хотіли тут ось це й це". З 2022 року дослідно-конструкторські роботи ведуться виробниками власним коштом. І це нормально, тому що їм дали можливість заробляти на оборонці й отримувати легальний прибуток. Але при цьому немає довгострокової візії, куди ми рухаємося.

Коли кожні пів року змінюють людей – це уп'ятеро швидше, ніж будується майданчик для розробки чи ітерація нового засобу ураження. Звичайно, такі речі дуже сильно негативно впливають на виробників. Тому це все потрібно розвивати, визначатися з технологічною стратегією й трохи зменшувати темпи зміни керівництва Міністерства оборони. Це дуже важливо.

На початку липня уряд ухвалив рішення щодо регулювання експорту озброєння. Чи вже бачите практичний ефект для компанії?

Зараз ця постанова не працює. Проблема в тому, що хотіли ухвалити постанову, яка регулює постачання дронів, компонентів, комплектуючих тощо. Але вписали туди доволі великі експортні мита, а за текстом прописали, що вони стосуються абсолютно всієї продукції, що ми в Україні маємо.

По-перше, цей механізм просто незрозуміло як запустити. По-друге, це дуже погана постанова з точки зору реалізації, і зараз ніхто не розуміє, як її реалізувати. Тому, скоріш за все, щодо неї будуть ухвалені зміни, і тоді вона запрацює.

Тобто, фактично, за цією постановою прогрес зупинився?

Є вектор, і він доволі однозначний. Президент ще минулої осені сказав, що ми відкриваємо експорт. А потім сталися події на Близькому Сході. Ми очікували, що швидко продамо багато, але сталося не так, як гадалося.

Тому вектор на відкриття експорту в нас є, але бюрократія його трохи пригальмовує. Ну й додаються процеси, які відбуваються у світі. Бо цей "чорний лебідь" – війна з Іраном – вона й нас трохи "підгасила". Ми б значно більше ракет отримували.

Ця війна висвітлила нашу зацікавленість у постачанні перехоплювачів країнам Затоки. І не тільки в економічному плані, а й тому, що в них багато ракет до Patriot. Якщо, за даними медіа, за ці 4 місяці було відстріляно 2600 чи 2800 ракет – це більше, ніж ми мали всіх цих ракет за 5 років, розумієте?

Якби ми туди постачали свої перехоплювачі й вони використовувалися замість Patriot, це було б для нас доцільно. Адже тоді американці віддавали б ці ракети не їм на поповнення складів, а віддавали б їх нам. Тому тут ситуація комплексна й насправді важка.

Ви багато згадували про міжнародну співпрацю. Якою має бути взаємодія держави, українських та міжнародних виробників, аби все справді працювало?

Я вважаю, що у цьому питанні насамперед має бути лідерство Генштабу, який визначає, що потрібно для фронту. Якщо подивитися на ту конфліктність, яку ми пройшли між Олександром Сирським і Михайлом Федоровим, то вона дуже складна для сприйняття цивільними людьми. Тому що виглядає так, ніби один гнав людей на смерть, а інший – це людина, яка сказала: "Нам би дрони на фронт постачати, щоб люди не гинули". Звичайно, проти таких меседжів немає контраргументів. Всі хочуть не гинути, всі хочуть, щоб воювала техніка.

Я до чого це розповідаю: коли Генштаб хоче певні технології, а Міноборони це блокує, це призводить до проблем у веденні бойових дій.

Багато проєктів поховали на етапі погодження з Міноборони. Від партнерів йде багато звернень, багато потреб підтверджує Генштаб, але мало з них проходили через Міноборони, яке такі ініціативи блокувало. Чому це відбувалось – невідомо.

Давайте простий приклад з медіа. Ukrspecsystems дали нещодавно інтерв'ю. Британія – єдина країна, з якою в нас підписано 100-річну оборонну угоду. І їй відмовлено в трансфері технологій на виробництво літаків-розвідників PD-2, які в нас не закуповуються і не застосовуються.

Міжнародне співробітництво – це дорога з двостороннім рухом: ти комусь допомагаєш, і тобі допомагають. А коли ти кажеш: "Давайте ви нас 100 років підтримуєте, а ми вам нічого не дамо взамін", то це не співробітництво, це донаторство. І таких прикладів багато.

Що потрібно у міжнародній співпраці? Потрібно, щоб замовник – Міноборони – дослухався до виробників. Потрібно, щоб компанії, виробники й розробники піднімали це знизу. Тобто зійшлися дві компанії – українська й міжнародна, створили продукт, розвинули його, провели опрацювання, отримали досвід застосування та відгуки, і підняли це наверх: "Готова ця країна, яка брала участь у розробці, фінансувати проєкт? Давайте його профінансуємо". Тоді воно буде працювати.

Не має бути штучних шлагбаумів, які відсікають одні пропозиції й пропускають інші. Має бути прозорий, зрозумілий підхід у кооперації Генштабу та Міноборони.

Але ще є виробники, є індустрія та економіка. Оборонка – це те, що дає кошти. Якщо компанії почнуть мігрувати за кордон у пошуках євро, це буде дуже поганий сигнал. Тому треба пріоритезувати розвиток виробництва всередині країни.

Який ринок, на вашу думку, має найбільші перспективи для експорту?

Зараз ми більше не шукаємо ринок, де могли б продати нашу зброю. Ми шукаємо країни, які готові були б профінансувати озброєння для України.

Ми пріоритезуємо спілкування з європейськими партнерами: країни Скандинавії, Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Італія, Румунія, Болгарія. З точки зору співробітництва зараз цікава Сербія. Дуже сподіваюся, що візит президента перевернув ситуацію.

Сербія – це маленький, але дуже потужний оборонно-промисловий майданчик. Там багато техніки, озброєння та технологій. Технології не суперсучасні, але це все-таки виробництво. І якщо ми налагодимо хороше співробітництво з ними, можливі дуже цікаві варіанти взаємодії.

І от такі кооперації нам потрібні у Євросоюзі. Ми маємо Ukraine Support Loan на 90 мільярдів, маємо обіцянки НАТО щодо фінансування нашої оборонки на 40 мільярдів. Це вже вирівнює наші витрати з росіянами на ведення війни.

На початку червня "Українська бронетехніка" уклала меморандум про стратегічне партнерство з європейською компанією MBDA. На тому ж Eurosatory ви підписали ще одну угоду – з AviaNera Technologies. Що це партнерство означає для компанії на практиці?

По-перше, MBDA – це виробник Storm Shadow й Taurus. А програма Patriot PAC-3, яка зараз запускається в Європі, реалізується саме через MBDA Німеччина. Тому компетенції у цієї компанії дуже значні – і по далекобійному ураженню, і по перехоплювачах. Сподіваємося в найближчому майбутньому ми зможемо вийти з спільними продуктами.

"Українська бронетехніка" та MBDA підписали угоду про стратегічне партнерство / Фото "Українська бронетехніка"

Що стосується AviaNera Technologies – це виробництво реактивних двигунів різної тяги, від найменших до дуже великих, для специфічних засобів ураження. Це буде не тільки наша компанія – буде багато різних експлуатантів і, сподіваюся, ефективних виробів, які допоможуть і перехоплювати засоби ураження противника, і будуть високоточними засобами ураження.

Під час розмови ви багато наголошували на тому, що військовим потрібно давати те, що вони просять. Чи є в "Українській бронетехніці" практика отримання фідбеку від військових? І якщо так, то як це відбувається?

Пам’ятаєте, на початку інтерв'ю я казав вам про автомобілі? Успіх став можливий завдяки тому, що ми уважно слухали відгуки саме від ремонтників. Проблема сучасних виробів – це фідбек і те, наскільки правильно його сприймають.

У чому тут полягає проблема з дронами? У кожному підрозділі вважають, що саме вони правильно застосовують дрони. І ви не можете застосувати до них однакові стандарти. Артилерійські постріли, бронеавтомобілі та решта систем – це стандарт: ти робиш один зразок і доводиш його до ладу, виходячи з відгуків різних підрозділів.

Щоб ви розуміли: "Новатор" був розроблений у 2017 році, а серійно почав постачатися у 2018-му. Всіх проблем ми позбулися, мабуть, аж у 2023 році. Тобто ми їх супроводжували, доопрацьовували, доробляли й переробляли. Звичайно, всі ці правки та доопрацювання впливали і на вартість, і на надійність.

Взагалі за своєю природою військова техніка – це те, що постачається на 20 – 30 років. Військові не купують техніку на рік, два чи три. Наприклад, у 2021 році в Польщі проходив тендер із заміни УАЗиків та Land Rover, які постачалися ще з 1950 – 60-х років. Тобто автомобілі експлуатуються по 40 – 50, мінімум 20 років. Машина має бути надійною: ви маєте гарантувати й забезпечувати постачання запасних частин тощо.

Останніми роками український miltech, зокрема у сфері безпілотних технологій, значно зріс. Наскільки сьогодні відчувається конкуренція?

Я вважаю: що більша конкуренція, то краще. Краще для якості, краще для вартості – краще для всього, зокрема й для замовника.

Мені сподобалося інтерв'ю Юрія Федоренка "Ахіллеса", який на Brave1 розповідав: "Ви давайте зразки, ми політаємо, дамо зворотний зв'язок і будемо вибирати". Є значна пропозиція – і ти вибираєш із них найкраще. І це класно для військових.

Так само на прикладі артилерійських пострілів. Держава, на жаль, вклала гроші тільки в державні компанії, а не в приватні. Хоча, на мою думку, інвестиції в приватні компанії економічно вигідніші: приватний бізнес зацікавлений в отриманні прибутку, а відповідно – у сплаті податків. Але держава вибрала свій шлях, інвестувала в державні компанії й теж розігнала виробництво.

По бронеавтомобілях те ж: уже з'явилося декілька виробників – чотири виробники відповідно під кожен продукт. Є декілька варіацій технічних і декілька варіацій цінових. Так працює нормальна економіка, так працює система стримувань і противаг.

І наостанок: як Ви вважаєте, які уроки українського ОПК вже сьогодні можуть бути корисними для світової оборонної індустрії?

Перше: розраховувати лише на високоточні точкові удари зараз недоцільно – це не має великої ефективності. Дороговартісні системи без масовості, без фізичного знищення, захоплення й прориву позицій – неефективні, вони занадто дорогі, а ворог завжди може розосередитися й окопатися.

У нас є ілюзія: ми вважаємо, що полетіли Vampire чи іншими бомберами, скинули комусь на голову виріб – і відкрили Америку. Так, це нове застосування, але проти нього є легка протидія – ті ж перехоплювачі. Зараз ми сильно втрачаємо через те, що ворог протидіє перехоплювачами, які ми ж самі, знову-таки, й винайшли.

Ракетні удари самі по собі не дають вирішальної ефективності: ми не відіб'ємо території, поки туди не зайдемо. Наступна ітерація – це засоби прориву позицій. Це буде танк, бронемашина чи наземний роботизований комплекс – замінований, начинений вибухівкою, який заходитиме на позиції й підриватиме їх. Думаю, що ми рухатимемося в цьому напрямку.

Друге: ППО – це критично важливо. Тут президент доносить дуже правильний меседж: це засоби захисту. Patriot захищає цивільних людей, це не безпосередня участь у бойових діях. Це дуже правильний меседж для світу. Немає контраргументу проти захисту цивільного населення.

І третє: ми дуже багато втрачаємо через КАБи. Застосування ракет Meteor із винищувачів, збиття самих носіїв КАБів – це буде справжнім game changer. Сподіваюся, це реалізують якнайшвидше.