Волинянин, який воював в УПА і в Червоній армії, поділився спогадами

Анатолій Дроздович із волинського Любомля пройшов війну від самого початку і майже дійшов до Берліна. Чоловіку 94 роки, і він пам’ятає кожен епізод воєнних дій.

В УПА Анатолій Дроздович пішов 20-річним хлопцем - рятувався від смерті. Тоді він був зв'язковим. Видала його сусідка-полячка. Її розмову з жандармами випадково почув друг пана Анатолія й попередив про небезпеку.

І Анатолій утік у штаб повстанців. Тут серйозних боїв на його долю не випало. Але кілька сутичок з німцями й червоними мав. Якось із хлопцями вирішили затримати нацистів і підірвати їхній табір смерті "Собібур" у Польщі, де загинуло багато євреїв. Пробралися, розвідали. Через нерівні сили протистояти не змогли.

Біля лінії фронту поблизу Шацька повстанці наштовхнулися на німецьку армію. Пересиділи ніч, а наступного дня там уже стояли червоні. П’ятьох повстанців убили, ще п’ятеро разом з Анатолієм ховалися по лісах.

Хтось пішов додому, хтось згубився й Анатолій залишився один. Аби його не схопили, пішли з матір’ю у військкомат. Друг оформив усе так, аби ніхто не здогадався про повстанське минуле. З іншими призовниками їх кинули на Віслу. Там рятував поранених.

У радянській армії служив сапером. Був двічі поранений. До Берліна не дійшов 40 кілометрів. Після війни ще служив 2 роки. Його китель виблискує десятками повстанських і радянських нагород.

Читайте також: Іван Кожедуб – героїчний пілот, який перетворив свою мрію на покликання

Попри численні нагороди 1948 року за участь в УПА пана Анатолія арештували, вирок – 25 років каторги. Його знову здала сусідка. Лише через 8 років за хрущовської відлиги відпустили. Повністю реабілітували 1957. Та наслідки арешту ще родина відчувала довго.

Має й орден "За мужність", який вручав Президент. Ці нагороди й родина – всі статки пана Анатолія. Інших не заробив. Та все одно вірить в Україну, за яку боровся, бо дух має незламний. Цьому вчив сина і вчить онуків.