У 1980 році диктатор розпочав війну з сусідом, яка тривала 8 років і забрала сотні тисяч життів. Попри потужності Хусейна, перемогти вдалося у битві, але не у війні. Тому вже у 1988 році він почав проєкт під назвою "Вавилон", у межах якого в країні з'явились так звані супергармати.

До теми Не сміються, не рухаються, не ходять у туалет: що криється за гвардією королеви Єлизавети

Відповідна зброя за мірками того часу не мала аналогів у жодній державі. Десятки мільйонів доларів, велетенська база науковців і робота в одразу кількох європейських країнах "подарували" диктатору унікальну зброю, яку вже в 1990-х роках під час війни у Перській затоці "на власній шкірі" відчули американці.

Очолив цей проєкт канадський інженер Вінсент Джеральд Булл – чоловік, якого називають батьком суперзброї. В намаганнях створити гармату, яка могла б одним пострілом запускати супутники на орбіту Землі, він дійшов до того, що переформатував свою ідею у військову площину.

Булл народився у Канаді в березні 1928 року, був одним із 10 дітей в родині. Його сім'я жила у достатку, адже і мати, і батько мали хорошу роботу. Проте так тривало не довго.

Коли Вінсенту було трохи більше, ніж 3 роки – його мама померла після народження 10-ї дитини. Батько підсів на алкоголь і вже не зміг позбутися залежності. Родина збанкрутувала, тому всіх дітей вирішили роздати родичам.


Булл народився у Канаді / Фото Source Giltaur

Булл разом із сестрою ріс у тітки. Дитинство проходило без пригод, він був спокійною дитиною, змалку проявив інтерес до конструювання, тому всі свої шкільні роки відвідував гуртки з ракетобудування та авіамоделювання.

Його талант і бажання у майбутньому допомогли Буллу стати одним із найвідоміших науковців у галузі машинобудування. Щоправда, визнання він отримав не за досягнення у цій сфері, а за винахід зброї, яку згодом назвали "супергарматою".

Джеральд Булл був дуже цікавим персонажем. Він міг настільки швидко спустошити пляшку віскі, з ним не можна було зрівнятися. Але з іншого боку – він був абсолютним технічним генієм у плані артилерії,
– розповів дослідник Пітер Андервейджер.

Справи з навчанням у школі у Джеральда йшли бездоганно. Вже в 16 років він вирішив вступати до університету на кафедру аеронавігаційного машинобудування, там він абсолютно ніяк не виділявся.

Читайте також Від ліквідації терористів до пошуку людей: історії 5 знаменитих пошукових собак

І професори, і студенти, які його пам'ятали, завжди описували Вінсента як звичайного учня із середніми балами. Він ніколи навіть не намагався бути на голову вище своїх університетських колег.

Водночас абсолютно всі, хто з ним знайомий, говорили про його наполегливість. Саме це і допомогло йому перевестися в інший університет у Торонто. Там разом із товаришем він отримав перше серйозне завдання – побудувати надзвуковий аеродинамічний тунель.


Проєкт Булла вийшов успішним / Radio Canada International

Тоді це було завданням не з найлегших, адже тунель призначений для моделювання впливу середовища на рухоме тіло. Дослідження цього тунелю і точні розрахунки напряму впливали на подальші розробки, дослідження і винаходи Булла та й професорів з університету зокрема.

Розробка вийшла успішною, проєкт вдалося показати колегії викладачів, а ще на презентацію прийшли науковці та військові, які були зацікавлені в розробці відповідного тунелю. У майбутньому він допоміг би створити зброю, що могла б кидати ядра і снаряди на далекі дистанції.

До теми Проливали кров невинних людей: потужна засекречена програма спецслужб ФБР COINTELPRO

Армійці шукали людину, яка могла б допомогти в розробці потужної артилерії. Нові методи і підходи до такого озброєння могли дати шанс вигравати війни, значно зменшуючи втрати серед людей.

Проєкт зі створення надзвукового аеродинамічного тунелю Вінсент протяг з собою через усе життя, постійно модифікуючи його і даючи все нові й нові розробки. Саме цей проєкт і допоміг йому встановити рекорд, що тримається і до сьогоднішнього дня.

В 1951 році Джеральд Вінсент Булл захистив дисертацію в університеті у віці 23 років. Досі його вважають наймолодшим випускником в історії інституту, якому вдалося захистити докторську дисертацію.


Булл захистив дисертацію в університеті у віці 23 років / Northland Journal, Scott Wheeler's

Проєкт Булла був настільки успішним, що увагу на нього звернули спеціалісти із організації з питань озброєння та досліджень – це канадсько-британське відомство, що займається вивченням балістики та артилерії.

Його добре фінансували у післявоєнний період, адже там займалися питаннями досліджень надзвукового польоту і ракетних проєктів. І хоч Друга світова закінчилася, "Холодної" війни ніхто не скасовував.

Першість у таких сферах означала світове лідерство в питаннях оборони і гонки озброєнь. Тому, Джеральд Вінсент Булл і його нові колеги займалися розробками нових типів гармат. Потрібно було віднайти такий варіант, щоб стріляв далеко, швидко, ефективно і головне – недорого і надійно.

Головною проблемою того часу було те, якою б потужною не була гармата, у неї був свій ресурс. Тож чим потужніший відбувався постріл, тим швидше руйнувався ствол. Завданням Булла було розв'язати проблему і представити оновлений варіант озброєння.

Тут і знадобився його аеродинамічний тунель. За словами науковця Джуліуса Лукашевича, Джеральд Булл розробляв незвичні девайси, і головне – дешеві в обслуговуванні з погляду аеродинамічних характеристик.


Булл розробляв незвичні девайси / Фото Le Soir

Проте робота тривати вічно не могла, хоч йому і вдалося розробити те, що від нього вимагалося, акценти відомства дещо змістилися. У 1956 році Булл працював над новим проєктом – розробкою гіперзвукового озброєння.

Однак в організації око поклали на протибалістичні ракети, про такі вже починали говорити у Радянському Союзі та США. Джеральда така зброя цікавила мало – чи то з тієї причини, що розробляти її було не так цікаво, чи тому, що це міг зробити будь-хто із науковців.

Він "горів" ідеєю створити унікальне озброєння, але фінансування йому на це ніхто не виділив. Керівники організації врізали грошей на його проєкти і почали досліджувати протибалістичні ракети.

Булл вже підшуковував собі нове місце роботи, головним був простір для маневрів. Для його проєктів були потрібні команда, гроші та місце для випробувань. Тому в квітні 1961 року він покинув контору і пішов своїм шляхом.

Я підозрюю, що так сталося через його ворогів, у Джеральда Булла їх було достатньо. У нього був такий характер, що він просто не вмів миритися з подіями, що йшли проти нього. Тому, він "перерізав" занадто багато червоних стрічок – у багатьох місцях,
– зауважив науковець Джуліус Лукашевич.

Знайти йому себе вдалося в університеті Макгілла, туди він пішов професором. Проте паралельно працював над власними проєктами. Йому вдалося викупити ділянку площею у 8 квадратних кілометрів, де з'явилася власна дослідницька лабораторія і навіть полігон для випробувань. На декілька років він осів там.


В університеті Макгілла Булл працював професором / Фото McGill University

Для початку роботи – це ідеальне середовище, водночас керівників у нього фактично не було. Проєкт був виключно його, ніхто не сував носа у справи "супергармати". Булла дуже вразив запуск радянського спутника у космос, тому Вінсент завжди говорив, що невдовзі і Канада вийде на той же рівень, але запуски будуть ефективніші, дешевші та унікальніші.

Відповідної мети йому так і не вдалося досягнути, однак роботу над гарматою він не припиняв ніколи. Коли він допрацював свій проєкт – настав час випробувань, але власний полігон виявився не придатним до тестувань потужної гармати.

Був ризик вилетіти далеко за його межі, зачевипши при цьому цивільних і населені пункти. Водночас розчаровуватися Булл не став і швидко знайшов місце для випробувань.

Його гармата мала вигляд вузла із сантехніки – багато труб 30-міліметрового калібру. Кожна труба мала приблизно 2 метри довжини. Така конструкція при пострілі не руйнувалася,
– розповів колишній спецпризначенець Роберт Турп.

Новим полігоном мав стати Барбадос у Центральній Америці, там було місце, де тестування можна було проводити без остраху за те, що щось може піти не за планом. Єдина проблема – гармати треба було туди перевезти.

Якщо з кораблями проблем не виникло, то з доставкою вже на суші були свої нюанси. Дороги занадто вузькі і не пристосовані для виконання таких робіт, тому Булл домовився із урядовцями про будівництво спеціальної залізниці.

Зверніть увагу Як Радянський Союз обміняв військові кораблі на пепсі

Там ідею привітали, адже і полігон, і залізницю будували понад 300 людей. Це і нові робочі місця, і зарплатня для людей, вже в листопаді 1962 року гармати стояли на новенькому полігоні, готові до випробувань.

Як виявилося пізніше – його проєкт вдався, 150-кілограмові гармати кидали снаряди зі швидкістю 3048 метрів за секунду, а максимальна висота – 66 кілометрів.

Зрозумівши, що проєкт, якому Булл присвятив життя, виявився успішним, інженер почав шукати людей, які могли б придбати в нього кілька таких установок. Очевидно, що продати відповідну річ непоміченою не вийде, тому цю ідею він швидко заховав у глибоку шафу.

Натомість Булл взявся за модифікацію різноманітного озброєння. Перших клієнтів він знайшов в особі Південної Африки, туди відправляли покращені види озброєння. Проте й ця ідея непоміченою не залишилася.


Булл взявся за модифікацію озброєння / Скриншот з відео 24 каналу

Коли африканці почали використовувати в боях раніше невідомі їм види зброї, це привернуло увагу спецслужб, американських і британських. Булла швидко знайшли і почали за ним спостереження.

Кожен крок треба було робити обережно, адже за міжнародну торгівлю озброєнням можна було потрапити у в'язницю надовго. Політик Говард Волп розповідав, що були неспростовні докази того, що американські технології нелегально експортували до Південної Африки, а вже звідти їх переправляли іранцям та іракцям.

Співпраці з Південною Африкою було замало, продавати їм озброєння – недостатньо. Булл намагався "вибити" собі фінансування на роботу над іншими проєктами. Після створення гармати він збирався взятися за розробку нової, ще потужнішої.


Булл намагався "вибити" собі фінансування / Фото Wikimedia Commons

Це тягнуло за собою колосальні ресурси, так він вийшов на китайців. Вони погодилися не лише фінансувати його роботу, але й найняли його для роботи над китайськими проєктами. У спецслужбах уже знали, що Вінсент готується до роботи на китайців, але й втручатися не стали – планували подивитися, що він розробить, щоб бути впевненими у військових потужностях Китаю.

Але до цього не дійшло, просочилася інформація, що Піднебесна планує укласти контракт на чималеньку суму. Це означало, що проєкт занадто потужний і секретний. Був шанс, що Булл повністю зникне з радарів, тоді програли б спецслужби: втратили б Булла та ще й прогавили шанс дізнатися про військову міць суперника.

У Булла на руках були контракти на співпрацю із китайцями. Їх було декілька, але їхня загальна вартість складала приблизно 25 мільйонів доларів,
– казав колишній спецагент Лоренс Кьортіс.

Булла кинули за грати через незаконну торгівлю озброєнням в міжнародних масштабах, та ще й виписали штраф у 50 тисяч доларів. Та зважаючи на його статус і досягнення, строк йому скоротили до 6 місяців. Цього було цілком достатньо, щоб "перевиховати" інженера.

Принаймні так вважали в правоохоронних службах, та вони й не здогадувалися, що вийшовши із в'язниці Вінсент знайде собі нових клієнтів і ситуація стане куди гіршою, ніж все що він робив перед тим.

До теми Інженер SpaceX торгував персональними даними в даркнеті

Як говорив сам Булл у своїх мемуарах, уряди трьох країн відмовилися від його розробок: США, Британія і Канада, а він лише хотів досягти першості у розробках зброї. І як виявилося, йому було абсолютно все одно, в якій країні над цим працювати.

Тож у 1988 році Булл вийшов на Саддама Хусейна і домовився з ним про фінансування. Іракський диктатор ідею погодив, але за однієї умови – Ірак фінансує проєкти на суму у 25 мільйонів доларів, а Вінсент розробляє для них зброю, здатну трощити ворогів.


Булл домовився про фінансування із Саддамом Хусейном / Фото AP

Джеральд Булл без вагань погодився на всі умови. Під час роботи із Хусейном він почав проєкт, що отримав назву "Вавилон". У межах роботи над ним, він створив для іракського диктатора 2 типи потужної зброї, що могли кидати снаряди на відстань у понад 600 миль, цього було цілком достатньо, щоб нападати на сусідів.

Водночас у Хусейна були такі типи зброї як СКАД – це радянська рідинна одноступенева балістична ракета, яку запускали зі спеціального автомобіля. Річ досить мобільна і за потреби її можна було заховати, просто перемістивши платформу в інше місце.


Новий проєкт отримав назву "Вавилон" / Фото Imperial War Museum Duxford

Булл спеціально для Хусейна дещо покращив саму ракету, він збільшив дальність польоту. Досягти такого результату вдалося всього лише з'єднавши між собою 2 – 3 ракети. Так він збільшив кількість палива, розробку назвали "Ель-Хусейн" і в 1990-х роках ці смертоносні ракети показали себе у битві за Перську затоку.

Найзнаковішим досягненням була зброя, що отримала назву "супергармата". Вінсент з'єднав між собою декілька великокаліберних труб, збільшив потужність, швидкість і дальність. З такими ресурсами Хусейн став ще небезпечнішим гравцем у регіоні, адже міг доставляти будь-які свої боєголовки практично під двері кожному своєму сусідові.

Це була ідеальна нагода для Саддама Хусейна, у нього була зброя масового ураження і гроші. Не вистачало тільки апарату, який зможе доставити ту зброю у потрібне місце,
– розповів письменник Ліонель Четвінд.

У Моссаді швидко дізналися про нові можливості та потужності іракців. Хусейна ізраїльтяни вважали стратегічним ворогом. Країни були всипані шпигунами, дізнавшись про зброю, моссадівці швидко довідались, хто її створив.

Виробництво "супергармати" відбувалося одразу в кількох країнах, зокрема і в Бельгії, де й жив Джеральд Вінсент Булл. Там він організував дослідницьку лабораторію, в якій секретно проводилися балістичні дослідження. Моссад передав отриману інформацію союзним спецслужбам:

  • американцям;
  • британцям.

Почалася робота із планування ліквідації як "супергармат", так і самого Вінсента Булла. Колишній член Моссаду Майкл Росс розповів, що розвідка, яку вдалося зібрати Моссаду, йшла від кількох різних джерел, інформацію злили іракські високопосадовці, яких вдалося завербувати ізраїльтянам.

Кілька разів Буллу телефонували з вимогами припинити роботу, але він, очевидно, всі попередження ігнорував. Тому 22 березня 1990 року біля дверей його квартири у Брюсселі у Булла вистрілили 5 разів – у голову і в спину.

Наразі дослідники вважають, що Булла прибрали ізраїльтяни, а убивство особисто замовив тодішній прем'єр країни Іцхак Шамір. Нібито через те, що розробки Вінсента для Хусейна загрожували Ізраїлю. Версію з пограбуванням одразу ж відкинули, адже поряд з тілом інженера лежав портфель, у якому було 20 тисяч доларів готівки.


Убивство міг замовити Іцхак Шамір / Фото ynet.co.il

Оскільки моссадівці не підтверджували своєї участі, але й не спростовували її, почали з'являтися версії, що за убивство Булла можуть нести відповідальність як американці, так і британці з іракцями, адже він працював у багатьох країнах і багато хто мав на нього зуб.

Смерть Джеральда Булла – це точно не просто убивство, а страта на державному рівні, це страта людини, яку вважали ворогом країни,
– розповів аналітик спецслужб Девід Халеві.

Всю потужність "супергармат" Булла відчули на собі американці у війні за Перську затоку у 1991 році. Навіть мегазброя не допомогла Хусейну втриматися на плаву і захопити владу в регіоні.

У гру вступили куди потужніші суперники, ніж сусіди Іраку. Ключову роль зіграли американці та британці, чия техніка, нові для того часу технології і головне – грамотна стратегія – просто не залишили військам Саддама Хусейна жодного шансу.

Читайте також Назвали "Білою мишею", бо не могли впіймати: історія шпигунки Ненсі Вейк, яка обдурила нацистів

Після поразки ООН запустила в країну своїх спостерігачів, які проконтролювали, щоб усі "супергармати" та їхні залишки повністю були знищені. Проте розробки Джеральда Вінсента Булла досі вважають одними із найнебезпечніших і найунікальніших в історії. Його робота хоч і не допомогла виграти війну, та на хід історії повпливала.