Як досвід Литви може допомогти захистити паливні резерви України

В Україні діє Закон № 3484-IX "Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів", який передбачає поетапне формування резервів. Загальнонаціональна потреба визначається за більшим із двох показників: 90 днів середньодобового чистого імпорту або 61 день середньодобового внутрішнього споживання. Водночас зобов’язання окремих учасників ринку розраховуються за спеціальними правилами.

Детальніше про ситуацію в Україні та досвід Литви читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Який досвід Литви можуть запозичити українці?

В Україні недостатньо просто накопичити пальне. Не менш важливо забезпечити його збереження, належну якість і можливість оперативного використання.

До прикладу, від початку повномасштабного вторгнення внаслідок російських атак та інших воєнних дій було пошкоджено три нафтобази AMIC Energy в Україні. При цьому один з об’єктів зазнавав ударів двічі. Це наочний приклад ризиків, з якими сьогодні стикаються учасники українського паливного ринку.

На мою думку, за таких умов особливо важливо диверсифікувати місця зберігання резервів і залучати до цього спеціалізованих операторів.

Показовим є досвід Литви, де діє державне енергетичне агентство, яке не лише управляє частиною національних запасів, а й надає відповідні послуги паливним компаніям. Підприємства можуть самостійно формувати резерви або на договірних засадах доручати агентству виконання всіх своїх зобов’язань чи їхньої частини.

В Україні вже передбачено певні альтернативні механізми зберігання, зокрема із залученням спеціалізованих операторів. Водночас вважаю, що було б корисно докладніше вивчити литовський досвід і можливості його застосування з урахуванням українських реалій воєнного часу.

Зокрема, можна було б розглянути розвиток централізованої системи послуг із формування та захищеного зберігання резервів, якою компанії могли б користуватися на добровільних договірних засадах.

Це надало б бізнесу додатковий вибір: самостійно зберігати необхідні обсяги пального або звертатися до спеціалізованого оператора, який працює за чіткими вимогами до безпеки, якості та доступності запасів.

Не менш важливо продумати практичні аспекти функціонування такої системи. Наприклад, як забезпечувати відповідність дизельного пального сезонним вимогам, своєчасно оновлювати резерви без погіршення їхніх якісних характеристик і гарантувати прозорі, передбачувані правила використання запасів у кризових ситуаціях.

Ще одна важлива складова енергетичної стійкості – логістика. В умовах повномасштабної війни необхідно не лише мати достатні обсяги пального у сховищах, а й забезпечувати можливість його своєчасного імпорту, транспортування та доставки до регіонів, де воно потрібне. Тому варто оцінити, які адміністративні процедури можна спростити й пришвидшити без послаблення необхідного державного контролю.

Водночас не йдеться про відмову від обов’язкових резервів або зниження відповідальності бізнесу. Навпаки, Україні потрібна надійна система запасів, яка враховуватиме воєнні ризики й забезпечуватиме реальну доступність пального в разі кризи.

Переконаний, що розвиток такої системи потребує постійного діалогу між державою та учасниками паливного ринку. Міжнародний досвід, своєю чергою, може допомогти знайти рішення, які одночасно зміцнять енергетичну безпеку країни та дадуть бізнесу змогу ефективніше виконувати свої зобов’язання.