Як історики від "руського міра" втекли, і що з цього вийшло

В четвер історичний факультет Донецького Національного університету відзначив день народження.

Історія факультету досить різноманітна, цікава та насичена подіями. Але протягом всього часу саме цей факультет зберігав власні традиції та дух студентства, як ніхто інший. Після трагічних подій, коли університет був вимушений евакуюватися до Вінниці, про що ми вже писали, історія факультету поповнилася ще декількома новими сторінками. І саме про це ми спілкувалися з в.о. декана історичного факультету Нагорняк Тетяною Леонтіївною.

Як було прийняте рішення про переїзд до Вінниці, як відбувався власне процес переїзду?

Після захоплення інфраструктури бойовиками з моменту призначення мене виконуючою обов'язки декана і по сьогоднішній день для мене важливим принципом є вироблення колегіального рішення. То якщо є якась ситуація (від постанови Кабміну і до захоплення університету), для мене дуже важливо зібрати колектив або тих представників, які є на факультеті. Тоді всі керівники кафедр були на факультеті, я зібрала всіх в кабінеті, повідомила, що буквально протягом години буде представлений новий псевдоректор, і попросила кожного озвучити свою позицію особисту і позицію кафедри. Позиція була єдиною: на історичному факультеті залишилося всього вісім викладачів — тобто 90% колективу просто в один момент вирішили, що працювати на тій території не будуть. Звичайно, у кожного була своя мотивація, але громадянська позиція була спільною.

Важливо розуміти, що на той момент Донецьк вже перебував у стані ментальної та інформаційної війни і дуже багато представників нашого факультету на той момент вже встигли взяти участь у мітингах за Єдину Україну в Донецьку, і на той момент більше 30 людей із нашого факультету перебували в полоні. Загалом 37 студентів і викладачів історичного факультету побували в полоні, але на сьогодні тільки один хлопець залишився безвісти зниклим. Після виходу з полону всі ці люди прийняли свої рішення. Два з 36 прийняли рішення залишитися в ДНР, всі інші працюють та навчаються у Вінниці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Alma mater" в еміграції.

Переїжджали ми з початку жовтня по початок листопада. 3 листопада відбулося офіційне відкриття і розпочався навчальний процес. Тому весь жовтень переїжджали частинами студенти та викладачі. В першу чергу переїхали ті, кому, в результаті бойових дій ніде було жити і ті, кому за політичними переконаннями не можна було залишатися на окупованій території. Велика частина під'їхала вже до дня відкриття. Зараз ще залишається невеликий відсоток людей, які працюють вахтово, але в основному тільки три викладачі перебувають у Донецьку і приїжджають на начитку, ще четверо перебувають у Києві і Дніпропетровську і працюють в такому ж режимі.

Зі студентами ситуація така — 43% навчаються за індивідуальним графіком, всі інші працюють у звичайному режимі. Варто зауважити, що навіть ті, хто на індивідуальному навчанні, все одно займаються аудиторно. Дистанційної освіти на факультеті немає.

Розкажіть, як проходить навчальний процес зараз? Як ви адаптувалися до нових умов? І наскільки сильно зовнішні умови впливають власне на сам навчальний процес?

Результати роботи видно вже зараз. Минулого тижня на факультеті закінчився тиждень модульного контролю, який студенти писали онлайн. Також факультет першим з усього університету 30.03 пише "перше фахове тестування" для вступу на спеціалітет і магістратуру: кожен студент, який написав заяву в деканат, з початку тижня отримає на попередньо зареєстрований аккаунт посилання, перейшовши за яким в певний час рівно на годину він отримає доступ до тесту і можливість його написати. Це перший етап (вступний) вступу на магістратуру та спеціалітет, доступний зараз тільки для студентів нашого університету.

Побутовий момент досі залишається складним. Але тут є одна особливість – те, що ми українці.

Що відрізняє Росію від України, так це шляхи розвитку і розуміння свого саморозвитку і самоорганізації. Якщо Російська Федерація сьогодні відчуває себе імперією і поведінка її також абсолютно імперська – захоплення територій і при цьому абсолютна зневага до тих людей, які живуть на цій території. Тобто імперія — це території з єдиним центром управління, значення якого дуже важливе. А Україна там, де українець. Тому коли переїжджає університет, переїжджають не стіни, а дух. Коли українці переїжджають на іншу територію, то вони забирають з собою дух України, гуртуючись. Так само і наш факультет: це колектив, який в результаті зовнішнього імпульсу мобілізувався та повів себе так, як і повинен був. Професори, які отримали свої наукові ступені в Україні, доценти, які можливі шляхи росту і розвитку бачать в Україні – всі вони просто вчинили згідно зі своїми особистими і професійними цінностями.

Нашим студентам, звичайно, складно: вони живуть у гуртожитках іноді по десять осіб, вони відчувають певні моральні труднощі, звичайно, їм не вистачає стипендії. Особливо важко міжнародникам, які в Донецьку були одними з найбільш привілейованих: вони домашні діти, вони жили в центрі міста у своїх квартирах, особливо не відчували фінансових проблем, а приїжджають сюди і кажуть, що в таких умовах жити не можуть. А потім просто роблятьсвій дорослий вибір і залишаються. Але у наших студентів є загальний дух, який перекриває всі побутові неприємності. І саме завдяки цьому ми зробили те, що зробили.

Справа в тому, що з самого початку у мене таке відчуття, що деякі люди в державі, в міністерстві освіти, навіть в самому університеті дивляться на нас, як на політичний проект: Ну-ну, пробуйте, подивимося, скільки ви там виживете. А ми, уявляєте, вижили, і ще й з якимись претензіями вижили, і, уявляєте, у нас виходить без міністерства виживати!

Окрім того, що ви змогли адаптуватися, ви ще й досить стрімко розвиваєтеся. Розкажіть, що для цього треба?

Вже зараз історичний факультет, незважаючи ні на що, не тільки зберіг те, що було, а й продовжує стрімко розвиватися. І вже з наступного року на історичному факультеті відкривається одна нова спеціальність і три нових спеціалізації: "політична журналістика", "міжнародна інформація", "країнознавство" і "міжнародний туризм". Також з'явиться нова магістерська програма "державне управління". Я дуже вірю в міждисциплінарність. Я вважаю, що міждисциплінарний пласт може дати новий поштовх до розвитку наукових шкіл, до отримання абсолютно нових фахівців, спеціалістів іншого рівня.

Враховуючи вкрай складну ситуацію в країні, нам дійсно необхідні такі фахівці, адже зараз дуже часто спостерігаємо ситуації, коли, наприклад, журналісти, які працюють політичними оглядачами, не мають уявлення про те, що таке політологія і як виглядає "політична кухня". І таких прикладів багато. Міждисциплінарність прграм підготовки допоможе вирішити цю проблему.

Всіх перерахованих спеціальностей в цьому регіоні немає, хоча запит досить великий. Виходить, що в цьому ми у Вінниці першопрохідці і це потрібно використовувати. Також необхідно ввести обов'язкове викладання хоча б однієї дисципліни іноземною мовою. І вже зараз ця система працює на спеціальності "міжнародні відносини", і вводиться на спеціальності "політологія".

Можливість такого стрімкого розвитку я бачу виключно у ставленні колективу до ситуації, що склалася.

Я думаю, що нічого нам не дається просто так. Не буває випадкових зустрічей, випадкових людей, випадкових випробувань. Якщо ми це отримуємо, значить нам це навіщось дано. Якщо в кожній ситуації бачити нові ресурси і початок нового етапу, то все виходить.

Яким в університеті бачать його майбутнє? Що далі плануєте робити у глобальному сенсі?

Насправді зараз є величезне актуальне питання для університету в цілому – стратегія розвитку. Університет абсолютно неоднорідний у цьому питанні і є кілька категорій людей.

Перші – ті, хто тут пересиджують,

Перші – ті, хто тут пересиджують, ілюзуючи про швидке повернутися в Донецьк. Є думка, що в той момент коли ви набрали додатково студентів з Вінниці, ви зрадили Донбас. Ми ж обов'язково повернемося назад до Донецька, тому вже зараз потрібно вивірити стратегію повернення. Потім приїхати туди, пробачити всіх, обійнятися і продовжувати роботу ДонНУ, як і раніше.

Інша група людей говорить про те, що ми повинні стати Вінницьким ВУЗом, швидко освоїтися, підім'яти під себе всі вінницькі навчальні заклади і стати яким-небудь центром для цього регіону.

Треті – ті, хто ілюструє тезу "Україна там, де українці". Це люди-бренди, які могли б бути дуже затребувані в будь-якому ВНЗ і України, і світу. Але вони чудово розуміють, що патріотизм полягає не в стоянні з прапором і не в надяганні вишиванки. У щоденній праці для того, щоб зробити щось корисне для країни.

І, відштовхуючись від світогляду цих груп, можна говорити про подальшу стратегію інноваційного розвитку університету. Ідея повернення чи вкорінення не можуть бути стратегією.

Мені здається, потрібно просто залишатися собою і будь-яку ситуацію, а тим більше сьогоднішню, використовувати для придбання нового досвіду, нових активів і нових знань і навіть якщо ми повернемося, ми повинні повернутися з чимось, якимсь багажем. Ми вже стали інші. Сьогодні це вже інший ВУЗ, який пройшов серйозне випробування, який очистився, який повинен дивитися у своє перспективне майбутнє в перспективі величезного освітнього комплексу. І я впевнена, що це буде вже абсолютно новий рівень.

Але все робити самому практично неможливо, до того ж враховуючи обставини. Хто вам допомагав: державна влада, місцева влада, хтось ще?

Міністерство освіти в обличчі і міністра, і його заступника, проявило реальну зацікавленість на момент нашого переїзду. Вони дійсно багато зробили – спочатку нам пропонували не тільки Вінницю, а ще Київ і Тернопіль. Досить швидко було вирішено питання переносу юридичної адреси, але складніше вирішувалося фінансове питання, і в цьому їх можна зрозуміти – вони остерігалися фінансування даремно. Але як тільки ми набрали хід, підтримка міністерства з кожним днем ​​стає все менше і менше.

Вінниця – це будинок Гройсмана і округ Президента. І я думаю, що для них ми є активом у символічному капіталі. І ми абсолютно не проти. Ми дійсно дуже щиро готувалися до їхнього приїзду, і ми отримали результат: і на зустрічі Петро Олексійович на словах висловив нам підтримку, і надалі в офіційному листі він офіційно попросив місцеву владу підтримати Донецький Національний Університет.

Вінниця гостинна. Місцева влада, у свою чергу, також проявляє зацікавленість і підтримку, ми співпрацюємо по декількох програмах. Місцеві виші, громадські об’єднання та ЗМІ разом із ДонНУ та з історичним факультетом співпрацюють і ми вдячні їм за це.

Активно розвивається міжнародне співробітництво факультету, і в першу чергу наукове – співпраця із науковими виданнями Європи та представництво на науково-практичних конференціях у провідних європейських вишах Франції, Німеччини, Польщі, Чехії, Словенії.

Я була вражена оптимізмом, впевненістю і працездатністю факультету, який, незважаючи ні на що, вже зараз займає лідируючі позиції, є першопрохідцем в Україні дуже багатьох новаторських методів у вищій освіті і так стрімко розвивається, проявляючи свій патріотизм не гаслами і символікою, а дійсно чудовими суспільно важливими і перспективними справами.