Як наші найближчі сусіди тріумфували у світовій науці
За сто з гаком років лауреатами Нобелевської премії стали представники різних народів. Є в цьому списку і поляки — вони можуть похвалитися десятком співвітчизників, які отримали найвище наукове визнання.
Лех Валенса відомий нам як перший президент посткомуністичної Польщі. Утім, політик — ще й лауреат Нобелівської премії миру.
Саме Валенса заснував легендарну профспілку "Солідарність", яка підштовхнула комуністичний режим у Варшаві до краху. Валенса разом з однодумцями захищав права робітників та ініціював страйки.
Незважаючи на арешти та залякування, він не згортав громадської діяльності й навіть зумів привести "Солідарність" у прокомуністичний парламент Польщі. При цьому до жодного насильства Валенса не закликав — навпаки, шукав компроміси і навіть проводив переговори з урядом.
"Нобеля" 1983 року Валенса отримав за мирну боротьбу за права робітників.
За три роки до Валенси премією удостоїли Чеслава Мілоша. Він — один із найвидатніших письменників двадцятого століття.
Хоча Мілош і належить до класиків, для Польщі став доказом, що її література — інтелектуальна та відповідає духові часу.
Візитна картка письменника — збірка есеїв "Поневолений розум". У ній письменник пояснив, чим тоталітарні режими приваблюють митців. У світі, де щодня існувала загроза від Радянського Союзу, і де водночас вистачало його прихильників, роздуми Мілоша були дуже доречними.
"Незахищеність людини у конфліктному світі" — так журі пізніше обґрунтувало присудження Нобелівської премії з літератури Чеславу Мілошу.
Першою жінкою в історії, яка отримала Нобелівську премію, стала Марія Склодовська-КюрІ. Причому, це сталося двічі: спершу Нобелівський комітет відзначив КюрІ та її чоловіка-француза за вивчення явищ радіації. Через сім років ученій присудили Нобеля з хімії за відкриття радію і полонію, і цього разу вона вже ні з ким не ділила лаври.
Марії Склодовській-КюрІ нелегко було будувати кар'єру, адже на початку 20 століття представниць слабкої статі у науці приймали неохоче. Рідну Польщу їй довелося залишити, бо жінкам не дозволяли вступати до Варшавського університету. А через багато років, уже будучи визнаним науковцем, Марію Кюрі з тієї ж причини не прийняли у Французьку академію наук.
Утім, несхоже, що дослідницю це серйозно засмучувало. Вона горіла роботою і прагнула тільки одного — мати можливість її виконувати.
Дивіться також: У спадщині ЮНЕСКО десятки об'єктів з Польщі та України