Ада Роговцева: Загальний стан нашого суспільства не надихає

17 липня 2011, 12:20
Читать новость на русском

Народна артистка України Ада Роговцева відсвяткувала свій 73 День народження на робочому місці, в якості члена журі другого Одеського Міжнародного кінофестивалю. Вона приїхала в Одесу напередодні і одразу ж поринула в робочі фестивальні будні.

- Адо Миколаївно, які ваші особисто критерії будуть як у члена журі фестивалю?

- Щоб фільм відповідав якимось поштовхам нашої душі, душі глядацької, що б мені це було цікаво. Цікаво і емоційно, щоб воно торкалося моєї душі, і щоб працював мій мозок, щоб була ця робота – важлива і потрібна. А коли, як народ каже, краще за всіх: "ни уму, ни сердцу", то оці критерії я не приймаю, коли "ни уму, ни сердцу".
Зустрітися з художнім таким твором, коли ти поглинаєш в ці проблеми і цю вишуканість, в цей стиль, в цей смак – їх же дуже не багато, і це стає просто святом. Це те саме, коли читаєш таку погану-погану книжку, якусь літературу і раптом…остання книжка Бели Ахмадуліної! Зразу йдуть мурашки по тілу, тільки згадуючи, а вже та насолода, яку ти отримуєш від процесу це велике-велике свято. Це той вплив, який має бути на глядача від кожного виду мистецтва, а тим більше від кіно, де все зібрано в таку есенцію дуже серйозну. Я зараз була на "Кінотаврі", подивилася там 18 російських картин і майже до кожної картини можна було б сказати: ну ще б трішечки і ось воно! І оцього "трішечки" майже в кожній картині не вистачає, за невеликим винятком.
Я думаю, що підбір цих фільмів, які будуть на фестивалі, не розчарує, тому що це найважливіше – підібрати фільми, які б не розчарували глядача, журі, критиків і всіх людей, які побачать те, чи інше видовище.

- Говорилося, що фестиваль – останнє пристанище, де можна побачити, куди загалом йде кіно…

- Ну я не знаю, куди воно йде.. Кожен митець йде у свій бік, кожен шукає свої доріжки і ніхто не хоче, щоб то були не божі доріжки, кожен думає, що це йому Господь підказав, але не виходить. Тому що дуже легко говорити, але дуже важко перти того плуга. І в мистецтві той плуг дуже важкий і рілля дуже така… Хто його знає, чи там чорнозем, чи пісок і ракушечник, де на що втрапиш.. Я думаю, що загальний стан нашого суспільства він не надихає. Не надихає на те, щоб відкрити якусь чарівну людину, якусь парадоксальну ситуацію, якийсь унікальний характер людський, щоб про це захотілося розповісти з сяючими очима, неспокійною душею митцю. Це, мені здається, найбільша біда, тож будемо сподіватися, що.. ну не так, що життя стане краще – це було б просто так сказати, а що люди будуть обстоювати і не втрачати прекрасні порухи своєї душі – це те, що називається мистецтвом.

- Чому в Україні на Вашу думку, така склалася ситуація, що цих "блискучих очей" настільки обмаль, що кіно, як і будь-яке мистецтво, не потрібне сьогодні?

- Ну, по-перше, кіно в Україні ніхто не займається, це державна робота. І саме цією державною роботою, а саме турботою про кіно і створення кіно процесу – цього в Україні немає. Хто що десь вхопив, хто як проскочив, той зробив і слава Богу. Оце ж так воно є, а не те, що це політика держави – без цього нічого не буде. Будуть отакі якійсь спалахи невеличкі – то той фільм, то той десь якусь премію одержав на якомусь фестивалі, і ми вже горді і раді, але це не кінопроцес. Це по-перше. А по-друге, я знову таки вертаюся до того стану душ і розуму нашої зараз спільноти.
За двадцять років Незалежності України ніде нічого такого не відбулося. Ми одержали право говорити, і наче б то право творити, висловлюватись, а робити того права ми не одержали. І ця розгубленість, особливо розгубленість людей творчих, людей інтелігентних – вона ну просто катастрофічна, так мені здається. І звідси дуже багато негараздів.

Розмовляла Тетяна Селезньова, Телеканал новин "24"