Чим пострадянський шоу-біз відрізняється від американського? Нещодавно, мені майже одночасно трапилися в інтернеті два відеокліпи. Один – від Бейонсе – на пісню Why Don't You Love Me, інший – супер-хіт російської співачки Бьянки – «Про любовь». І завдяки такому, майже, синхронному перегляду, в очі кинулися знакова подібність і не менш знакова відмінність цих кліпів. Як на мене паралелі і розбіжності між цими двома відеороботами настільки значущі, що показують ще ширшу перспективу – чим пострадянський світ відрізняється від західного? Звичайно, відрізняється дуже – і от як саме.
В композиції Why Don't You Love Me Бейонс співає точнісінько про те саме. Але робить це вона трохи по-іншому, завдяки чому, між кліпами «нашої» і «заокеанської» співачок пролягає глибочезне прірва. Так само, як і між публікою - «нашою» і «заокеанською», відповідно. Лірична героїня Бейонсе, отже, теж задається важливим питанням - Why don't you love me? Tell me, baby, why don't you love me When I make me so damn easy to love? – «Чому ти мене не любиш? Мене ж так легко любити?» Ніжно приклавши телефонну трубку до вуха жінка з іще більш шикарною фігурою, ніж у Бьянки, дивується – як же ж так - I give you everything you want everything you need. Even your friends say I'm a good woman. … I got beauty, I got class I got style, and I got ass. And you don't even care to care – «Я даю тобі все що ти хочеш, навіть твої друзі кажуть, що я хороша. Я класна, стильна, в мене є попа, а тобі навіть пофіг, що тобі пофіг!»
У кліпі Бейонсе демонструє свої груди та попу майже так само як і Бьянка. Але є кілька нюансів.
Відразу видно, що пісня та кліп Бейонсе пронизує тонка іронія. Страждання ліричної героїні показово «роблені». Справжній месидж тут полягає зовсім не у демонструванні своїх принад. Навпаки – героїня Бейонсе дає чітко зрозуміти – їй глибоко пофіг, що йому пофіг, що йому пофіг. Оспівуючи життєву драму, вона насправді розважається – насолоджується своєю глибинною незалежністю від таких от життєвих колізій. Жінка, яку втілює Бейонсе – справжня американка. Їй подобається бути незалежною, і вона може собі це дозволити. Страшні життєві драми, типу втрата кохання та втеча коханого, вона сприймає навіть не просто як досвід.(shit happens), а як позитив – як звільнення та можливість рухатися далі. Адже, ну його нафіг того коханого. Що з ним за життя? Кухня вдень, та збочені розваги уночі. Кому таке, скажемо щиро, взагалі потрібно?
У Бьянки іронія теж присутня. Клоунські декорації а ля «одеський притон», елементи буфонади на сцені, підкреслено-гіперболізоване демонстрування жіночих принад і т.д. Але, творцям цього кліпу іронія потрібна зовсім не для того, щоб звільнити глядача від тягаря усталених життєвих кліше та замозолених стереотипів. Ні – іронія тут використовується для підсилення ефекту. Типу, ось ми іронізуємо і посміхаємося, але ж як ми насправді плачемо всередині! Героїня Бьянки сміється, щоб не впадати в прірву надломленої істерики, куди вона вкінці таки скочується. Завіса, яка закриває екран в кінці відео, не в змозі засвідчити відстороненості авторів та глядачів від показаного видовища, Вона, швидше, натякає – ми показали вам п’єсу, історію, вічний міф про вічне протистояння чоловіка та жінки. Так буде завжди, так буде зі всіма, ніхто цього не уникне, тому слід, просто змиритися. Усі ці смішки крізь сльози, губки бантиком і попка краником, просто допомагають змиритися та витерпіти.
Очевидно, що тут ми маємо досить глибокий зріз двох світів – «нашого» та «заокеанського». Якщо «у нас» співають для того, щоб ще раз помусолити вічні свої гірко-солодкі проблеми та нещастя, то «в них» за мікрофон та камеру беруться для того, щоб спробувати звільнитися від замусолених трагедій. Пережити їх, щоб зрозуміти – епічні біди та вічні ситуації при близькому аналізі виявляються набором запилених банальностей. Це не високе екзистенційне переживання, це шкідлива звичка, яка заважає жити.
І ще такий нюанс. В обох кліпах бачимо використання певного історично-культурного тла. У Бьянки – це романтичний світ одеських бандитів – ресторанчик, буйні чоловіки в костюмах, проститутки. У Бейонсе – ідеалізований світ міщанської американської мрії – автомобіль, стандартний загородній будиночок, дівчина з pin-up листівки. Бьянка запрошує в черговий раз зануритися в дурманний лубковий світ стандартних стереотипів, Бейонсе закликає з легким серцем вийти з нього і не повертатися. Шкода, що в нас, в тутешніх глядачів, не має вибору. З чисто психологічних причин.