Тотальна підміна понять: як сусідня країна привласнює нашу історію, щоб створити свою
Реальність, в якій Україна змушена захищатися від свого сусіда, – це, на жаль, тенденція багатьох століть. Змінюються назви держави та форми влади, але суть залишається московська – загарбати та сплюндрувати все на своєму шляху.
У проєкті KOBLEVO. Твоя історія 24 Канал спробував продемонструвати, як українці пережили московські, російськоімперські та більшовицькі зазіхання. Та вселити надію – вистоїмо і перед путінською.
До теми Голос народу: які події XXI століття формували ідентичність українців
Поки ЗСУ мужньо протистоять ворогу на полі бою, тримаймо оборону на освітньому та інформаційному фронтах, щоб у Росії не було шансів викривляти наше минуле. Допоможе у цьому KOBLEVO! Український бренд має не тільки багату історію, але й широкий асортимент, тож ви неодмінно знайдете напій для себе.
Історичні передумови нашої боротьби зрозумілі – маємо одвічного ворога-сусіда, нікуди дітися, який заробляти не вміє, а краденого завжди мало. У XXI столітті новий акт російської агресії проти України розігрався за сценарієм, наче калькованим із попередніх. Отож, розберімося, який шлях боротьби ми пройшли за попередні століття.
Крадіжка слова "Русь"
Київська Русь, як державне об'єднання зі столицею в Києві, існувала з другої половини IX до середини XIII століття. За цей час тут зародилася потужна економіка, культура, архітектура та традиції. Все це підкріплювалося міцними торговельними зв'язками з іншими державами та сприятливими умовами для подальшого розвитку. Про Київську Русь знали, із нею рахувалися, її лідерів поважали. Звісно, це муляло око заздрісному сусіду – Московії й щоб скористатися чужою репутацією без надмірних зусиль, він вирішує скористатися ситуацією.
Так, зовсім молоде князівство, що зародилося лише у XVI, оголосило про намір "збирати землі руські" в критичний для Києва момент, – після його руйнування монголо-татарським ігом. Петро I в найкращих традиціях Росії назвав себе імператором і, бачте, не Московського царства, а новоствореної Російської імперії та почав систематично спотворювати історію. Він запозичив напрацювання сусідніх держав, аби створити видимість "єдиної національної ідентичності та культури" та проголосив Московію центром слов'янських народів.
Приховати вкрадене
Систематичні містифікації спостерігалися і за наступних правителів. Аби приховати жалюгідну історію становлення своєї імперії, кожен із них намагався підробити факти. Й чи не найкраще із цим завданням впоралася Єкатєріна II.
4 грудня 1783 року за її наказом було створено "Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской". Організація, завданням якої стало переписування та перекручування історичних фактів, діяла цілих 9 років. За цей час комісією було складено нову історію Російської імперії. Ба більше – саме з їхньої подачі право на політичну та культурну спадщину Русі перейшло до росіян. Джерела, які свідчили про інше – безжально знищували.
Інсинуації Катерини ІІ продовжила радянська влада. Саме з тогочасних підручників історії походила теза, що Переяславський договір 1654 року між Богданом Хмельницьким та другим царем Московії Олексієм Михайловичем був кульмінацією "одвічних прагнень" двох народів до возз'єднання. Однак насправді російського народу тоді не існувало, а сама угода була лиш історичною вимушеністю. Та й "загублений" оригінал документа говорить багато про що. Ймовірно, він, як й інші неугодні Росії свідчення, був ліквідований.
Росія багато століть насаджували світу міф про "велику культуру", приховуючи її витоки / Фото Shutterstock
Та радянський режим не зупинився на переписах історії. Ізолювавшись від усього світу, Москва вирішила повністю стерти з лиця землі народ, який є прямим доказом багаторічної брехні та принагідно скористатися його ресурсами. Переслідуючи ці цілі, Владімір Ленін та Іосіф Сталін із посіпаками спричинили масштабний геноцид українців. Внаслідок штучного голоду померли мільйони українців. А коли страшна правда просочилася у світ, Росія знову спробувала переписати історію та подати катастрофу цілого народу, як голод, спричинений природними факторами.
Здавалося, що все мало б завершитися з здобуттям України незалежності. Утім, як показала практика, Росія готова зайти максимально далеко, щоб зберегти свій міф.
2014 – 2022: від "зелених чоловічків" до ракетного терору
Сьгоднішня війна триває з 2014 року та є найбільш руйнівним та кровопролитним конфліктом в Європі після Другої світової. Тисячі людей загинули, зруйновані міста та села, безліч мирних жителів зазнали серйозних фізичних травм, не кажучи вже про психологічні.
А почалося все фактично з прихованої атаки Росії на Крим – так, тоді російський президент Владімір Путін (а нині вже розшукуваний Міжнародним кримінальним судом злочинець) ще побоювався коїти відкритий акт агресії. Озброєні "зелені чоловічки" скористалися політичним та інформаційним хаосом в Україні, що стався після втечі президента Віктора Януковича до Росії та тимчасового паралічу через це як владних, так і військових інститутів.
Кремль вигадав "українських сепаратистів" в Луганській та Донецькій областях та під цим приводом роздмухав збройний конфлікт / Фото Shutterstock
Майже водночас із цим у Донецькій та Луганській областях Кремль вигадав "українських сепаратистів", які раптом "знайшли в шахтах" танки та "Гради". За якийсь місяць Схід України перетворився на вогнище активних бойових дій. Зауважимо, в інших східних та південних областях організувати щось подібне у росіян не вдалося, хоча вони й дуже намагалися.
Усі ці події не були спонтанними – Путін планував захопити Україну (якщо не цілком, то шматочками) мало не з перших днів свого правління. До влади він прийшов, нагадаємо, у 2000 році. Утім, у перші роки він з усіх сил вдавав ліберала та намагався втертися в довіру до Західного світу. Для чого це йому було потрібно – стане зрозумілим дещо згодом, коли Європа "несподівано" опиниться залежною від російського газу та інших енергоносіїв, а деякі топові урядовці почнуть відпрацьовувати пенсію у "Газпромі" та в інших російських держкомпаніях.
Досягши такого узалежнення Європи, глава Кремля вирішив, що агресія проти сусіда не зустріне у європейців опору, а хіба "глибоку стурбованість" – і майже вгадав. Так, після окупації Криму та розв'язання війни на Сході України держави Заходу наклали на Росію низку санкцій. Вони дійсно працювали, але їхня кількість, очевидно, була недостатньою, щоб стримати апетити Путіна.
А звідки ж ці апетити взялися? Тут все просто: російська влада – це вихідці з КДБ та інших силових структур СРСР, цілком і повністю організовані за мафіозними правилами. Повністю знищивши реальну опозицію в Росії (часто й фізично) та захопивши контроль над усіма грошовими потоками, цей путінський мафіозний клан відчував природну для себе потребу до експансії.
І головним кандидатом на її жертву могла бути тільки Україна, яку Путін навіть країною ніколи не вважав. Україна, загарбання якої мало б створити передумови для "відродження" Радянського Союзу (у формі Союзної держави Росії, України й Білорусі щонайменше) та його ролі на світовій арені, якою російський диктатор буквально марив.
А проте Кремль мав враховувати й реальну геополітичну ситуацію, а отже – прогнозувати можливу реакцію як Заходу (США та ЄС), так і Сходу (Китаю та Індії), від яких залежала економіка Росії, а отже й прибутки Путіна та його кліки. Тому перша потужна спроба підім'яти під себе Україну була політичною – за допомогою Януковича, який повністю продався за російські гроші. Спроба провалилася, адже український народ під час Революції Гідності сказав тверде "Ні" Росії та тверде "Так" євроінтеграції.
Друга спроба була збройною, але через "посередників" – вже згаданих вище "сепаратистів" та заблукалих "іхтамнєтів". Ціною неймовірних дипломатичних зусиль та хитрощів України й інших цивілізованих країн тоді Росію вдалося спинити – завдяки мінським домовленостям. Путін думав, що примусить світ за їх допомогою визнати псевдореспубліки "ДНР" та "ЛНР", а особливо анексію Криму. Україна ж здобула час на реформи, відновлення після катастрофічного правління Януковича та посилення армії. Як показав час, український розрахунок виявився розумнішим.
Чи можна вкрасти історію цілого народу
Попри те, що Україна готувалася до гіршого, цілком природньо, що і влада, і народ, сподівалися на краще. Справді, історія наших "взаємин" з Росією кричала про, що їхня влада ніколи не обмежиться малим, але, як це часто буває, справжнє розуміння масштабів трагедії прийшло лише тоді, коли кожному із нас довелося зіткнутися із нею лицем до лиця. У випадку України – у лютому 2022 року, коли "війна на Сході" перетворилася на повномасштабне вторгнення росіян.
Напад на Україну в Кремлі назвали "спеціальною військовою операцією". А передувала цьому ціла низка справжніх спецоперацій – інформаційно-психологічних. І здебільшого тут мовиться вкотре про банальну крадіжку – не пралок та унітазів, а історії цілого народу.
Мовиться і про буквальне переписування історії в підручниках. Нас поколіннями переконували, що українці та росіяни – "братні народи", які виросли з "давньоруської народності". Це цілковита вигадка, жодної такої "народності" ніколи не існувало, а українська та російська нації розпочали формування окремо – на слов'янському ґрунті, та геть із різними складниками й каталізаторами.
Нас переконували, що наш найвеличніший козацький гетьман все життя мріяв тільки про те, як би то поскоріше об'єднатися з Росією та "навіки разом" сісти під царську руку. А це ж очевидний абсурд, бо насправді гетьман провадив складну геополітичну гру та намагався вивести саме Військо Запорізьке, українську державу, на світовий рівень.
Так само Росія намагається звести до мінімуму роль України у перемозі над нацизмом у Другій світовій війні, хоча саме наша земля та наш народ зазнали найбільших втрат. Росія намагається змінити історичну пам'ять про Голодомор 1932 – 1933 років та інші голодомори XX століття, які насправді були неприхованим геноцидом українського народу.
Ще багато брехні, її всю просто неможливо злічити, а часто й важко повірити, наскільки казкові події фігурують в російських начебто наукових книгах про відносини між Україною та Росією.
Зі свіжого у пам'яті нації – це як Росія постійно і вперто змінює наратив про події на Майдані у 2014. Революцію Гідності намагаються показати як "проплачений виступ" якихось кількох людей, організований за допомогою США та європейських країн, щоб ослабити вплив Росії в регіоні. Однак незаперечні докази свідчать, що протести на Майдані були відповіддю на корупцію, порушення прав людини, розкрадання та насильство з боку режиму Януковича.
Скільки брехні ми бачимо зараз – під час повномасштабного вторгнення Росії – годі й осягнути. Але між 2022 та 2014 роками є принципова різниця: раніше російській пропаганді вірили, а домовленості з Кремлем хоч якось поважали. Нині ж не просто кожен політик, а буквально кожна свідома людина у світі знають, на чиєму боці правда та яка вона. І це не прийшло саме за собою – а завдяки титанічній праці українських дипломатів та потужній зовнішньополітичній активності президента.
Українці в усі часи мужньо протистояли загарбникам / Фото Shutterstock
Так, Росія досі чіпляється за залишки свого впливу та намагається й далі ламати українську історію та показувати все у ній у спотвореному світлі. Але станом на зараз, всі побачили її істинне обличчя, а пелена пропаганди та її вплив поступово зникають.
До чого це призведе? Насамперед – до руйнувань звичного світу. Росія в сьогоднішній конфігурації, сподіваємося, демонструє останні потуги й невдовзі розпадеться на менші держави. Захід перестане вірити у байку, що "перемогти ядерну державу неможливо". А ми нарешті звільнимося від російського іга та багаторічної пропаганди, знайдемо свій власний курс та напишемо свою справжню історію – героїчну, трагічну, місцями неоднозначну, проте таку захопливу та неповторну.
Але це буде згодом – після нашої Перемоги.