Бравий сектор: праворадикалів побільшало

Українським правим (від УНА-УНСО до "Свободи") за всі 25 років Незалежності не надто щастило в цьому відношенні – вкусити парламентаризму вдалося з їхніх лав лише обраним. Результат "Свободи", котра за підсумками виборів 2012 року змогла провести до Ради 25 депутатів, на сьогодні лишається найкращим. Добре це чи погано, але праворадикальна, націоналістична ідеологія користується в електорату меншим попитом, аніж інші світоглядні доктрини.

За підрахунками одного з провідників УНА-УНСО Ігоря Мазура, лише 10% українців "сповідують" націоналізм. За свою частку в цих 10% нині боротиметься ще одна партія правого спектру – створений нещодавно "Національний корпус". І це на додачу до вже існуючих УНСО, "Свободи", "Правого сектору" та "Дії" Яроша. У підсумку на найближчих виборах кожен отримає "по 1,5-2%, які ні на що не будуть впливати", – резонно зазначає Мазур, якщо тільки його прогноз не є надто оптимістичним. Навіть усвідомлюючи свої не надто вагомі перспективи, праві продовжують примножуватися. Навіщо? Відповідь на це питання ми спробуємо знайти.

Версія перша: персональні амбіції

Полк "Азов" в’їжджає політику, обернувшись на партію "Національний корпус"

"Національний корпус" очолив перший командир полку "Азов" Андрій Білецький. Власне, "Нацкорпус" – це і є "Азов", тільки поданий під партійним соусом. Сам Білецький – не та персона, яку впізнають на вулицях та чиє ім’я у всіх на слуху. Обивателю все одно, як називатиметься його дітище – просто "Азов", Цивільний корпус "Азов" чи "Нацкорпус". Так само мало чіпляє обивателя і більша частина програми "Нацкорпусу" – та, де йдеться про відновлення ядерного статусу та смертної кари. Більш просунуті користувачі відзначать про себе, що все це вже було – і статус, і кара, і захист мови – подібні речі обігравали всі без винятку націоналістичні організації.

Втім, якщо правильно взятися за брендування екс-комбатанта, то з Білецького вийде цілком впізнаваний персонаж. Головне, викласти набір безвідмовних козирів. Та поки що найоригінальніший меседж від Білецького полягає у сумнівах щодо цінності нашого євроінтеграційного вектору. "Нацкорпус" віддає перевагу Балто-Чорноморському союзу, але чому – зрозуміти непросто. Однак, здається, це неголовне. Бо головним є постулат "реальної дії".

Нічого, крім дії – ніяких слів, біл-бордів, витрачання часу на телешоу, дебати і подібні речі. Наші дії, наша щоденна робота повинні стати найкращою агітацією, найкращою політичною рекламою для нашої партії, – заявив на установчому з’їзді "Нацкорпусу" Андрій Білецький.

Образ "людей дії" вже приміряла на себе УНА-УНСО, згодом цей імідж привласнила "Свобода", рушивши на вибори зі слоганом "Свобода" прийде – порядок наведе". Прийти вона прийшла, проте порядку не побільшало. Після кількох гучних скандалів за участю перших осіб цієї партії, "Свобода", по суті, повернулася туди, звідки вийшла лише ненадовго – на маргінес. Останнім гучним нагадуванням про себе з боку "Свободи" була участь останньої в протестах під Верховною Радою, які відбулися 31 серпня 2015 року і завершилися, як ми пам’ятаємо, трагічно. Однак повернемося у день сьогоднішній.

Тренд конкретної дії, романтизований образ народного захисника є надто апетитною приманкою, аби просто бути відкинутим. На нішу, яку не зуміла зайняти "Свобода", тепер претендує "Національний корпус". І те, що наміри "Нацкорпусу" вжитися в цей образ серйозні, довело втручання "азовців" у будівництво в Святошинському провулку, де вони взяли участь у сутичках із забудовником, а згодом – і з поліцією. Інцидент цей згадував Андрій Білецький на з’їзді "Нацкорпусу": спорудження багатоповерхівки "не допустимо ані ми, ані місцеві мешканці", – пообіцяв він. Цілком очевидно, що Білецький вже вживається у роль вершителя альтернативного правосуддя. Однак для перемоги на виборах цього все ж замало.

Другою складовою успіху при завойовуванні електорату має бути ще й особиста привабливість партійного лідера. Харизматичний Дмитро Ярош на певному етапі (в часи Революції та війни) складав із "Правим сектором" ідеальний тандем. Тандем, котрий мав, можливо, більший потенціал, аніж той, який "ПС" вдалося продемонструвати. Але згодом Ярош заявив, що в Україні є попит на "державотворення без радикалізму", і залишив організацію.

"Правий сектор" очолив Андрій Тарасенко, а Ярош заснував іменну партійку "Державна ініціатива Яроша". У підсумку ані "ДІЯ" Яроша, ані Андрій Тарасенко не стали генераторами інформаційних приводів. "Розпавсь зв'язок часів", як сказав би Гамлет. Очевидно, інколи історія підкидає політикам напрочуд вдале поєднання лідера, руху та того зовнішнього антуражу, на тлі якого розвивається становлення перших двох. І будь-які спроби переставити пазли загрожують провалом місії.

Версія друга: потреби Авакова

На з’їзді "Нацкорпусу" Андрій Білецький пообіцяв усім реальні дії без демагогії

Однак слід зауважити, що версія щодо реалізації лідерських амбіцій Андрія Білецького може мати місце в тому випадку, якщо виходити з того, що він – самостійний гравець. Але ми маємо справу не так з аксіомою, як з теоремою. Довести ж те, що Білецький діє "сам від себе" доволі складно. Тут слово Білецького виступає проти слів інших джерел, які твердять, що в просуванні "Нацкорпусу" зацікавлений міністр МВС Арсен Аваков.

Сам Білецький це заперечує. "Аваков не має жодного стосунку до нашої партії… В політичному плані я не симпатизую їхній політичній силі ("Народному фронту"). Навряд чи вони сильно підтримують чи симпатизують нашій політичній силі", – говорить Білецький. І додає: "з приводу війни" він з Аваковим контактує постійно. Це й не дивно, адже формально полк "Азов" перебуває в структурі МВС.

Проте на розкрутку будь-якої політичної сили потрібні кошти, а у Білецького, котрий не належить до числа бізнесменів, їх немає. Отже, присутність спонсора обов’язкова, проте не конче цим спонсором має бути саме Аваков. Хоча у незмінного з часів перемоги Революції гідності міністра МВС наявна своя зацікавленість у розбудові контрольованої ним політсили є. Чому? Тому, що сам Арсен Аваков також вельми амбітна людина – і це по-перше.

По-друге, Арсену Борисовичу, вочевидь, тісно в межах "Народного фронту" – штучного проекту, котрий почав свій закономірний занепад відразу після виборів 2014 року і після обрання Яценюка прем’єр-міністром. Показовою в цьому відношенні є відповідь Авакова Соні Кошкіній у рамках спільного проекту "Лівого берега" та 24-го каналу. Говорячи про майбутнє "Народного фронту", Аваков кидає фразу про те, що воно "співвідносне з тими цілями, яке він ставить".

"Народний фронт", чий рейтинг наразі впав нижче статистичної похибки, жодних цілей, які могли б задовольнити Авакова, вже не ставить. А це означає, що для нього настав час шукати для себе інший плавзасіб.

Нарешті, є ще й "по-третє". Якщо Аваков дійсно ставить за мету перескочити з потопаючого "Народного фронту" у затишок власної, ним же "викоханої" політичної сили, то один з підконтрольних МВС добробатів підійде ідеально. Зрештою, ця ідея – перетворити ветеранів війни на єдину політичну силу – також далеко не нова. "Ати-бати в депутати" йшли комбати на виборах 2014 року. Партію з ветерансько-волонтерським ядром намагався побудувати також і УКРОП.

Версія третя: контроль над добробатами

Покрову "Свобода" відзначила окремо від "колег"

У прагненні перетворити добробат (в даному разі – "Азов") на партію може також даватися взнаки бажання встановити контроль над "негласною армією Авакова", над небезпечними для влади (бо не підлеглими їй) масами колишніх та чинних АТОшників, над броунівським рухом ветеранських груп та пов’язаних із ними праворадикалами. Якщо розглядати таку версію, то в цьому випадку слід зазначити, що Білецьким ляльководить не так Арсен Аваков, як персони, котрі якраз прагнуть значення Авакова применшити.

Втім, контроль над добробатами може також полягати й у реалізації відомого принципу "розділяй та володарюй". На це натякають всередині праворадикального сектору, вбачаючи у спробах розпорошити їхній ресурс то "руку Москви", то діяльність українських спецслужб, котрі буцімто діють за наказом влади. Втім, ще Вільям Оккам вчив не примножувати сутності без потреби, тож, якщо скористатися "бритвою Оккама" та відсікти нею міфічні підступи спецслужб, залишиться лише безрозмірне его політиків, котрі прагнуть самоствердження у будь-який спосіб.

На підтримку такого припущення говорить й те, що українським праворадикалам (на відміну від, скажімо, більш ліберальних політсил) ніколи не вдавалося "укрупнитися" до розмірів конкурентної на виборах партії. І в цьому навряд чи винні надіслані Москвою таємні агенти – тут, скоріше за все, справа в небажанні лідерів поступитися священним місцем "провідника". Саме тому наразі складно прорахувати, чи братитиметься на наступних виборах "ДІЯ" із яким-небудь ОУН і чи простягне руку взаємодії "Правий сектор" Конгресу українських націоналістів.

Однак показово те, що після свого установчого з’їзду (котрий відбувся 14 жовтня) "Національний корпус" вшанував День захисника вітчизни окремим маршем. "Свобода" ж провела власну акцію. "Про стосунки зі "Свободою" я поки що думав мало – всього тридцять хвилин, як створена партія", – жартував на з’їзді Білецький, даючи зрозуміти, що питання єднання з іншими праворадикалами поки що не на часі. Але якщо синергії двом партіям не вистачає навіть на спільне відзначення свята, малоймовірно, що попереду у них – велика та міцна дружба. Хоча в житті, як відомо, завжди є місце диву.

Читайте також: Марш "Свободи" у центрі Києва: з'явилися яскраві фото