Їм настав кінець: правила нового світу визначатиме Україна

Поламалися сім основних звичних речей. Їм настав кінець. Про це пише Валерій Пекар.

Кінець світового порядку

Настав кінець уявленням, що у світі є непорушні правила й принципи, надійні союзи й союзники. Що світ керується цінностями й домовленостями. Що можна мати малий оборонний бюджет і дбати лише про добробут, а про безпеку подбає хтось інший. Що між миром і війною є чітка межа, і можна не допустити війну за цю межу.

Кінець глобалізації

Переважна частка світової торгівлі йде через кілька вузьких проток. Умовні варвари можуть паралізувати світову торгівлю, яку захищають авіаносці. Це колись дратувало нас у "Цивілізації" Сіда Меєра, а нині це реальність.

Ланцюжки створення доданої вартості можуть раптово й брутально перерватися. Продані вам товари чи послуги можуть раптом припинити працювати через віддалене політичне рішення. Собівартість нині вже не королева – доводиться задуматися про безпеку, коли купуєш щось на іншому континенті. Ось це і є кінець глобалізації.

Кінець безумовного зростання економіки

Екстенсивна модель економіки ґрунтувалася на трьох речах: зростання населення, експансія на нові ринки й невичерпність природних ресурсів. Нині всі три чинники вперлися в обмеження.

Але бізнес звик завжди закладати у фінансові плани більше, ніж минулого року. На дешеві гроші у світі більше покладатися не можна (нам-то байдуже, у нас їх ніколи не було).

Врешті, буває й так, що ВВП все ж таки йде вгору, а всі показники якості життя йдуть вниз.

Кінець способу життя

Раніше освіта була соціальним ліфтом на все життя. Нині цей ліфт часто не працює, ходить з перебоями та в обидва боки.

Принцип, що діти будуть жити краще за батьків, виходить з ужитку. А дедалі меншій кількості дітей доведеться годувати дедалі більшу кількість старих, тож контракт поколінь сильно тріщить.

Кінець ідеологій

Праві й ліві дедалі менше відрізняються економічними програмами, змагаючись у популізмі за те, хто більше й красивіше пообіцяє, але нічого не зробить.

Мрії про суспільний консенсус марні. До того ж неформальні інституції представництва інтересів (часто сфокусовані на одній проблемі) набирають більшої ваги, ніж формальні.

Кінець віри у прогрес

Демократія та свобода не перемогли в усьому світі, як вважалося колись після розпаду СРСР. Формальна освіченість зростає, а дорослості й мудрості від того не додається. Накопичення знань не конвертується в інші хороші речі: мир, добробут, справедливість тощо.

Це все закінчилося не в один день. Воно відбувалося поступово й часом непомітно, але ось врешті ми тут.

Ви скажете, що я обіцяв сім речей, а вийшло шість. Шість не дуже красиве число, а сім всім подобається. Тож тримайте сьому, яка пояснює попередні.

Кінець передбачуваності та впевненості

Насправді шість вищезгаданих звичних речей не закінчилися назавжди, одночасно, всюди і для всіх. Закінчилася наша впевненість у тому, що вони вічні й гарантовані.

Це не занепад світу. Це розрив епох – старі правила більше не діють, а нові ще не написані. Міжцарювання (interregnum).

Хто визначатиме ці нові правила?

В історії постійно траплялося, що в міжцарювання нові правила визначали малі гравці з периферії системи. Ті, хто живе на краю, на межі, і першим бачить схід сонця нових трендів. Ті, хто має сміливість визначати. Ті, хто не розбещений гарним життям у центрі системи. Ті, хто здатен діяти у невизначеності, не очікуючи гарантій від світу. Ті, хто швидше адаптується.

Можливо, це ми.