Чому Порошенко затягував створення Антикорупційного суду
Верховна Рада ухвалила закон про Антикорупційний суд. Але за нинішнього керівництва держави не буває так, щоб без Зради. В ухваленій редакції все одно залишається великий простір для маніпуляцій Банковою, якій боротьба з корупцією потрібна лише як красива гасло на виборах, не зупиняючись при цьому в наповненні власних кишень.
Антикорупційний суд має стати третьою складовою антикорупційної інфраструктури, який буде карати фігурантів проваджень НАБУ. Але уся ця історія довжиною понад у два роки стала прикладом того, як влада позбавлена політичної волі боротися з корупцією, робила все можливе для зриву самої ідеї створення незалежного антикорупційного суду.
Читайте також: Як Порошенко став посміховиськом в американських ЗМІ через скандал із зустріччю з Трампом
Давайте просто згадаємо хронологію. Два роки тому, 2 червня 2016 року було ухвалено закон про судоустрій. Він передбачав створення Вищого антикорупційного суду, а також ще одного спеціалізованого суду – з питань інтелектуальної власності. Цікаво, що паралельно створені два суди чекала різна доля.
Голосування у Раді
Про утворення цих судів та проведення конкурсу на посади суддів мало бути оголошено протягом 12 місяців з дня набрання чинності новий на той момент законом про судоустрій.
Але якщо указ про створення суду з питань інтелектуальної власності президент Порошенко підписав ще 29 вересня 2017 року, а конкурс почався у грудні минулого року, то антикорупційний суд спіткала зовсім інша доля. Тоді ж у вересні 2017 року Порошенко всіляко агітував проти створення окремої судової інстанції, яка розглядала би справи Антикорупційного бюро.
Послухайте цей виступ президента Порошенка за 15 вересня минулого року. Він каже, що антикорупційний суд існує тільки в якихось малорозвинутих країнах на кшталт Уганди, Кенії або Малайзії, які, мовляв, не можуть похвалитися успіхами в боротьбі з корупцією – що, до речі, теж не правда, адже в Малайзії зараз триває гучне розслідування щодо розкрадань колишнього прем’єр-міністра Наджиба Разака.
Виступ президента за 15 вересня:
Порошенко мав абсолютно логічні застереження проти антикорупційного суду. Адже корупція – це прерогатива правлячої верхівки, і саме він, президент України, разом з найближчим оточенням, беруть безпосередню участь в переділі потоків. Тобто займається злочинами, що належать до підслідності НАБУ. І з метою власного політичного виживання президент став головним опонентом антикорупційного суду.
Але наступні події змусили його вдатися до зміни тактики. 6 жовтня минулого року було оприлюднено рішення Венеціанської комісії, де було названо проект, підготовлений групою експертів та зареєстрований за підписами кількох депутатів – і моєю в тому числі – "гарною основою" для створення Вищого спеціалізованого антикорупційного суду.
Ще одна важлива річ. Венеціанка сказала, що міжнародні експерти мають відігравати не "дорадчу", а "вирішальну" роль при відсіюванні недоброчесних суддів, які прагнули би прорватися до новоствореного Антикорупційного суду.
Тобто розуміючи, що тільки незалежні експерти, не пов’язаними системою взаємовідносин в Україні, можуть відсіяти недоброчесних суддів, Венеціанська комісія поставила Порошенка в незручне становище.
По-перше, назвала роль іноземців критичною, по-друге – зазначила, що відповідний закон мав внести президент, а не депутати.
І що зробив Порошенко? Замість того, щоб переподати за своїм підписом депутатський – той, що визнаний Венеціанкою, як гарна основа – він почав гру на затягування часу.
Читайте також: Які технології та трюки використовує Порошенко, щоб переобратися на другий термін
Спочатку оточення Порошенка не давало голоси за відкликання депутатського закону, блокуючи внесення президентського. Минуло ще кілька місяців, і лише 22 грудня Порошенко вніс закон, де було недотримано принцип про те, що саме іноземці мають відсіяти недоброчесних суддів.
Час ішов, а з ним – і зменшувалися ризики для Порошенка. Тільки 1 березня цього року було ухвалено закон в першому читанні з купою тих моментів, які Венеціанська комісія вважала недоречною. Було подано 2 тисячі поправок, і використовуючи зв’язки в парламенті, на рівні комітету Порошенко також затягував розгляд в другому читанні.
Зрештою, тільки 7 червня закон був проголосований. Найбільш конфліктний момент був щодо ролі міжнародних експертів з відсіювання суддів-корупціонерів від потрапляння на роботу в Антикорупційний суд.
Якщо міжнародні експерти (троє з шести) визнали суддю недоброчесним, то вето може бути подолане на спільному засіданні Ради міжнародних експертів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів за умови, що троє з шести міжнародних експертів підтримають подолання вето.
Тобто, для контролю над добором суддів Банкова має заангажувати трьох з шести членів Ради міжнародних експертів. І ще одна поправка – до цієї Ради міжнародних експертів можуть входити не лише іноземці, але і громадяни України.
Ця редакція є недосконалою, але тільки в такий спосіб вдалося проломити саботаж Банкової. Тепер вирішальне поле боротьби буде в доборі тих самих представників міжнародних організацій, які будуть вишукувати недоброчесних кандидатів.
У підсумку, загублено два роки з моменту прийняття закону про судоустрій, де записали Антикорупційний суд. Ще рік піде на його створення.
Порошенко у Раді
Разом, три роки канікул для корупціонерів через небажання однієї людини – Петра Порошенка – покінчити з улюбленим заняттям запускати руку в державні кишені.
Цей закон про Антикорупційний суд прийнятий завдяки нашому громадянському суспільству, журналістам-розслідувачам, нечисленним реформаторам всередині влади і тиску міжнародних партнерів України. Якби країною керував справжній реформатор, ми б обговорювали не поправки, а вже перші вироки Антикорупційного суду. Час – ось головні ресурс, який ми втрачаємо з корумпованою владою. А значить – її треба міняти вже на найближчих виборах.