У жолобі Атакама, який простягається вздовж узбережжя Південної Америки майже на 6 000 кілометрів, учені виявили поліхлоровані біфеніли (ПХБ). Ця речовина вироблялась у великих кількостях з 1930-х до 1970-х років, переважно в північній півкулі. Її використовували в електрообладнанні, фарбах, охолоджуючих рідинах та багатьох інших продуктах.

Цікаво Земний океан розігрівся до рекордних температур

Вони все ще тут

У 1960-х роках стало зрозуміло, що ПХБ шкодять морському життю, що призвело до майже глобальної заборони їх використання в середині 1970-х років. Однак, оскільки для розпаду ПХБ потрібні десятиліття, вони можуть подорожувати на великі відстані й поширюватись у місцях, дуже далеких від тих, де вони були вперше використані. Забрудники продовжують циркулювати з океанськими течіями, вітрами та річками.

ПХБ погано розчиняються у воді й замість цього зв'язується з тканинами живих або мертвих істот, таких як планктон – крихітні організми на початку харчового ланцюга. Коли планктон помирає, його клітини опускаються на дно, несучи з собою забруднювачі.

Оскільки відкладення морського дна містять багато залишків мертвих рослин і тварин, вони слугують важливим поглиначем. Атакама, максимальна глибина якої лише трохи не дотягує до Гімалаїв, діє як своєрідна воронка, що збирає шматочки мертвих рослин і тварин (те, що вчені називають "органічним вуглецем"), які падають униз крізь воду. За даними вчених, близько 60% ПХБ, викинутих протягом XX століття, зберігаються в глибоководних океанічних відкладеннях.

Мікроби розкладають органічний вуглець у мулі морського дна. Було також виявлено, що на найглибших ділянках жолоба Атакама органічний вуглець розкладався сильніше, ніж на мілководді. На найбільших глибинах також спостерігалися вищі концентрації ПХБ на грам органічного вуглецю в осаді. Зберігання забруднювачів означає, що океанічні відкладення можна використовувати для погляду в минуле. Можна визначити, коли на морському дні накопичився шар осаду, а проаналізувавши забруднювачі в різних шарах, ми можемо отримати інформацію про їх концентрацію з плином часу.

Найцікавішим для вчених є те, що концентрації ПХБ були найвищими в поверхневих відкладеннях, хоча повинно було би бути навпаки. Якщо людство заборонило використання цього забрудника ще у 1970-х, то відкладення повинні були б містити його більше в минулих нашаруваннях, а в нинішніх – мінімум, як це сьогодні спостерігається в озерах і морях. Однак в Атакамській западині все інакше.