Особисті історії, якими почали ділитися десятки українців у відповідь на цю публікацію, означають лише одне, що "усталені правила", з якими зіштовхуються в сучасних реаліях молоді науковці, лишаються системними.
До теми Зеленський підписав закон, який розблокує захист дисертацій: що зміниться
"Досі не шкодую, що покинула роботу у ВНЗ"
До прикладу, користувачка Вікторія Міщук розповіла з власного досвіду, що відмовилася захищати дисертацію через "розцінки та умови".
Ага, я теж була аспіранткою. Цей пункт майорить у резюме, але немає позначки "захистила дисертацію", бо почула розцінки та умови, тому навіть не пробувала. Мої одногрупниці успішно заплатили й захистились, це їх вибір та право, я просто тупо не змогла,
– написала Міщук.
За словами Світлани Одинець, її дисертацію не приймали 11 місяців, вимагаючи хабар.
У 2016 році я прожила практично ідентичну історію, в одному з університетів Західної України, з вимаганням хабарів, з моїми відмовами, з відхиленням дисертації, з переписування заяв, з приниженням, з постійними знеціненнями, історію, яка тривала 11 місяців,
– поділилася Одинець.
Ольга Муха розповіла, що під час захисту наукових робіт їй прийшлося оплатити проїзд одному з опонентів з іншого міста, здавати гроші на бенкет та купувати пачки паперу.
У 2007 мені пощастило більше – це була моя рідна кафедра і Вчена рада мого університету, де мене не чіпали, бо "знали", то ж обійшлося бенкетом, оплатою доїзду до Львова одного з опонентів. Я до речі, не знала, як це зробити й тому поклала в конверт 300 гривень і підписала "оплата проїзду", на що опонент відкрив, і повернув мені 147 гривень, бо саме стільки було забагато, бо "я ж плацкартом, Ви що" і двома пачками паперу для інституції другого, бо "вибачте, у нас немає паперу, можете трохи принести, щоби роздрукувати відгук?"
– написала Муха.
Користувачка Світлана Боднар розповіла, що внесла офіційні внески, однак після цього їй запропонували заплатити ще й за додаткові послуги.
Одне дивує, невже дисертантка не була до цього готова? Я витратила понад 10 років на дослідження. Офіційно в касу за захист теж мала заплатити 16 тисяч. От тільки долар тоді був по 5 грн. І після раптової смерті керівника, робота чомусь теж перестала відповідати "Соціальним комунікаціям", бо виявилася соціолінгвістичним дослідженням. Але за умови, що мені підкажуть (за певну суму, звісно), що саме треба виправити в першому розділі, дадуть відповідь. Інакше ніяк..,
– згадала Боднар.
Захистити наукову роботу таки вдалося Анні Коршуновій, однак із приниженням людської честі та гідності. Зокрема, дівчина розповіла, що зіштовхнулася із сексизмом стосовно себе.
Читала, наче про себе. Усе так, часто навіть гірше. Докину трохи цитат. "Вы должны знать: я категорически против женщин у науке, тем более блондинок с хорошей фигурой. У них мозгов меньше. И вы мне никак не докажете противоположное",
– написала Коршунова.
Оксана Васьків написала, що шість років тому викладала в державному ВНЗ, однак саме через корупцію вирішила піти з роботи.
Мала публікації, але вирішила не зв'язуватися з аспірантурою саме тому, що прекрасно знала про оце все. Досі не шкодую, що покинула роботу у ВНЗ і науку,
– розказала Васьків.
Невигадані історії академічної "неуспішності" / Скріншоти з соціальних мереж
Основні проблеми, з якими зіштовхуються молоді науковці
Нестача фінансування
"Молоді науковці не бачать можливості для розвитку і виїжджають"
За словами експерта напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього Миколи Скиби, однією з основних проблем є те, що державою не виділяються кошти на аспірантські дослідження. Та людина, яка хоче продовжувати свою наукову роботу й могла б досягти якогось результату, часто просто їде із країни, навіть, щоби проходити магістратуру. Молоді науковці не бачать можливості для розвитку, а також для ресурсів і для необхідного обладнання. Це несе загрозу, адже їдуть як і молоді дослідники, так і досвідчені вчені.
Микола Скиба розповідає про проблеми вищої школи / Фото фейсбук Миколи Скиби
Аспірантура в Україні фінансується зі статті видатків, яка називається "Державне замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів у закладах вищої освіти". Тобто, з загального потоку державного замовлення певна сума грошей виділяється й на аспірантів.
Актуально Ілля Кива хоче стати кандидатом наук: що це дасть депутату від ОПЗЖ
Віцепрезидентка Київської школи економіки у 2016–2018 роках, перша заступниця Міністра освіти й науки України у 2014 – 2016 роках Інна Совсун вважає, що відсутність системних інвестицій у молодих науковців і їх підготовку в аспірантурі є великою проблемою в Україні. За її словами, кошти на аспірантів розподіляються досить умовно, тому що вони йдуть у загальному потоці грошей, які виділяються на університет. Найбільше державою розподіляються гроші на державні місця, але проблема полягає в тому, що за цими місцями не закріплені конкретні суми.
"Науковець робить дослідження й паралельно шукає іншу роботу"
"Вочевидь, це треба міняти системно. Зараз, фактично, держава оплачує стипендію аспірантам, яка теж є непристойно низькою і примушує людей шукати додаткові способи заробітку. Коли люди мають водночас писати наукову роботу й паралельно із цим десь заробляти ще гроші – це впливає на якість їхньої наукової роботи й на терміни підготовки дисертацій", – вважає вона.
Держава оплачує якісь гроші науковому керівникові, які теж не є значними. Участь у конференціях за кордоном теж мала б оплачуватися. Теоретично, ці кошти є в загальному потоці грошей, які є в університеті, але виділяють їх це не системно",
— розповіла Совсун.
Експертка вважає, що ситуацію врятують докорінні реформи / Фото фейсбук Інни Совсун
Вона зазначає, що особливо інвестицій в Україні потребують різного роду дослідження аспірантів у природничих та інженерних науках. Гроші на підготовку аспірантів мають йти окремою строфою в бюджеті й мають бути суттєво більшими.
За словами ексзаступника міністра освіти й науки, віцепрезидента бакалаврських програм Київської школи економіки Єгора Стадного, написання дисертації в Україні часто доводиться поєднувати зі ще однією роботою.
"Велика частина молодих науковців не витримує такого режиму"
На стипендію аспірант прожити не зможе. Для багатьох наукових дисциплін дослідження передбачає повноцінну зайнятість і велика частина людей не витримує такого режиму. Саме тому талановиті люди знаходять хорошу роботу й дуже швидко кидають аспірантуру, — вважає Єгор Стадний.
Експерт додав, що за кордоном у докторських школах є стипендія, проте теж не висока. Зокрема, це й дає змогу прожити молодим дослідникам і їм не обов'язково треба ще одна повноцінна робота.
Застарілі "традиції" в академічній спільноті
"Україна досі несе подвійну спадщину: імперську й радянську"
Микола Скиба вважає, що Україна досі несе подвійну спадщину: імперську й радянську, яка в пострадянський період мутувала у квазібізнес, де доплати за ступінь збереглися.
Річ у тім, що в Україні звання перетворилися на "табелі про ранги", які були ще в часи Російській імперії. Була така система звань та чинів і насправді з того часу мало що змінилося. Здобувачам ступенів різними способами натякають: "Ви ж потім будете мати ці доплати, це ж дасть вам доступ до певних посад". Водночас варто зазначити, що наука в Україні, на жаль, не приносить достатньо коштів, бо знецінений статус звання й дослідження,
– розповів експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього Скиба.
"Багато людей з академічної сфери хочуть монетизувати свій статус"
За словами Скиби, в Україні є певний прошарок людей, які зробили кар'єру в академічній сфері та досягли певного ступеня. Вони йдуть двома різними дорогами: вчаться чомусь цінному й щось роблять або пробують монетизувати свій статус. За словами експерта, дуже багато людей з академічної сфери обирають саме другий шлях.
Читайте також Звільнити не можна залишити: що робити з професоркою, яка озвучує російську пропаганду
"Це своєрідна рента становища. Люди, зокрема, старшого покоління й інших цінностей виростали в такій атмосфері, де за все треба платити. Вони знали, що батьки платити за добрі оцінки в школах, за навчання в університетах, за якусь довідку й повторюють те ж саме. А є вже молоде покоління, яке виросло в іншій системі цінностей. Це люди, які орієнтовані на європейський спосіб відносин, які навчалися і працювали там. Не тими, хто збирає полуницю в полі, а інтелектом і для них такі речі неприйнятні. З тим, що суспільство дуже довгий час намагалося змиритися зараз виходить на поверхню", – розповів Скиба.
Експерт додав, що проблемою є й чиновники у сфері науки, які здебільшого контролюють, а не роблять.
"Фуршети стали частиною академічної традиції"
За словами Інни Совсун, частина проблем, з якими зіштовхуються молоді науковці, стосується не коштів, а застарілих усталених практик. Це так звані фуршети, які вже стали частиною академічної традиції.
Академічна спільнота так звикла. Для того, щоби це скасувати і змінити, треба просто усвідомити, що це – неправильно. Це дещо дивна традиція, яка обходиться в купу грошей для аспіранта й ніяк не пов'язана з якістю наукової роботи,
– розповіла Совсун.
Бюрократичні норми
Проблемою для молодих науковців також є велика кількість документів, які потрібні для захисту — бюрократична частина. За словами Інни Совсун, найближчим часом цю частину будуть міняти у зв'язку із новою моделлю захисту.
"До захисту можуть не допустити, бо не назбирав три мільйони підписів у необхідних документах"
Молодий науковець пише дисертацію, проводить наукове дослідження, але до захисту його можуть не допустити, бо десь неправильно печатка стоїть або він не зібрав три мільйони підписів чи ще щось,
– зазначила Інна Совсун.
Корупція
За словами Миколи Скиби, неофіційні платежі є порушенням, а інколи несуть і кримінальну відповідальність.
Я вже не кажу про те, щоби просто комусь "занести" й здобути диплом, за що взагалі можна понести кримінальну відповідальність. Ми кажемо про такий спосіб, як "традиційно віддячити поляною після захисту", яку має забезпечити здобувач. Тобто, харчування тих, хто приходить на цю раду – це не прописана традиція, яка теж є порушенням,
– зазначив експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього.
Інна Совсун розповіла, що через хронічне недофінансування освіти, як і будь-якої іншої сфери, є спокуса для корупційних дій. За її словами, підвищення зарплат усім викладачам не обов'язково означає, що такі дії зникнуть.
Я б сказала, що ні, бо цього недостатньо. Також треба акцентувати на виділенні коштів для підготовки аспірантів. У такому випадку гроші б мали йти й опонентам і керівникам і всім, хто був би залученим до процесу. Тоді можна буде мінімізувати корупційні ризики. Але, на жаль, є речі, які стали частиною культури,
– вважає Совсун.
В Україні для того, щоб здобути науковий ступінь, потрібно звернутися до спеціалізованої вченої ради та захиститися. Микола Скиба вважає, що така процедура спецрад, яка діє на сьогодні, є "рудиментом". За словами експерта, захист наукових робіт має відбуватися на рівні університетів та інститутів. А кількість тих навчальних закладів, яка буде мати можливість присуджувати наукові ступені, має бути обмеженою.
"Бюрократія з цієї сфери має піти. Це не світ чиновників"
"Це і стане способом, який дозволить відділити вищі навчальні заклади, де насправді відбувається наука й де потрібні звання від тих, які просто транслюють якусь інформацію. Бюрократія з цієї сфери має піти. Це не світ чиновників, це – академічний світ. Тут науковці мають акредитувати інших науковців", – зазначив Скиба.
Єгор Стадний – емоційно про вищу освіту / Фото Міжнародний фонд "Відродження"
За словами Єгора Стадного, в Україні спеціалізованих вчених рад зі спеціальностей типу "історія журналістики" чи "історія видавничої справи" — немає.
Ті спецради відкривали саме для того, щоби збирати хабарі. Є історичні науки, у їхніх спецрадах не все гладко, але принаймні справжні історики вже не раз показували, що вони не дадуть захистити дисертацію, сповнену плагіату чи антинаукових тез. Яскравим прикладом є, коли брат Ющенка хотів захищати суміш плагіату та "антинауковщини" й не зміг здобути науковий ступінь,
– розповів Стадний.
Експерт вважає, що марно очікувати, що з деяких спеціальностей в Україні знайдуться справжні фахівці, які зможуть оцінити проведене дослідження.
Я не знаю, навіщо пробувати захищатись у таких спецрадах. Це навіть питання репутації. Перед ким має бути захист? Перед якими фахівцями?
– додав Стадний.
Як розв'язати проблему
За словами експерта Миколи Скиби, на сьогодні в сировинній економіці приходиться платити за статуси. Цю систему треба переглянути, зняти надбавки за наукові ступені, переглянути вимоги щодо необхідності цих ступенів.
Їх треба залишити лише у світі дослідників, де робиться справжня наука. Необхідно системно все змінювати, бо наука в нашій державі буде дискредитована. Це перетвориться в якусь гру з присудженням різних ступенів і звань,
– розповів Скиба.
Експерт додав, що в Україні треба плекати культуру доброчесності й вона має починатися ще зі школи. Інна Совсун вважає, що проблему бюрократії можна забрати, змінивши підзаконні акти.
В цій дискусії я б виділила б три головні проблеми: реальна нестача фінансування, не осмислені традиції академічної спільноти, бюрократичні норми. Зміна всіх цих трьох елементів потребує різних дій, але це в межах доступного, просто треба системно почати над цим працювати,
– зазначила експертка Совсун.
Інна Совсун додала, що згідно з новим законодавством, сама процедура захисту має змінитися, адже з’являться разові вчені ради.
"Це правильно, бо є дослідження, які є на стику якихось дисциплін, а обирати треба одну вчену раду. Наприклад, дослідження у сфері освітньої політики. Важливо ще і знайти фахівців у цьому питанні. Однак, треба сказати, що цей процес буде тривалий, поки все запрацює краще", — розповіла експертка.
Отже, ефективним має стати наступний механізм дій:
- законодавчі зміни;
- підвищення професійного рівня керівництва та інституційного забезпечення управління;
- викорінення "радянських традицій" в академічній спільноті;
- впровадження європейського досвіду;
- державне фінансування молодих науковців.
Освічене суспільство — це стратегічний ресурс держави, який робить її конкурентоспроможною на світовому ринку. Україна має будувати економіку знань, креативу та інновацій, де треба привчитися платити за результат інтелектуальної праці, а не за становище в ієрархічній системі, адже те, що проростає в сучасному — зазіхає на майбутнє.