В якому нудному, сірому, передбачуваному, позбавленому справжньої інтриги світі доводиться жити дорослим! Така не надто весела думка міцно засіла в моїй голові після перегляду нового «Гаррі Поттера». І думати так мене змушував не трагічний контраст між яскравим та казковим світом кіноепопеї про юних магів та буденною реальністю поза кінотеатром. Зовсім ні. А точніше кажучи – навпаки. Після кіносеансу я з полегшенням вийшов на вулицю – довкола вирувало справжнє, цікаве, таємниче, непередбачене, інтригуюче, багатогранне та кольорове життя. Усе було прекрасно! Дві години нудьги залишилися позаду! А про недоліки дорослості я задумався, шукаючи пояснень тому фактові, що новий «Гаррі Поттер» виявився повним л…м. Саме так – повним г…м! Всі пояснення впиралися в дві фрази, які стандартно застосовувалися пресою для опису «першої частини фінального фільму про Гаррі Поттера».
1. Юний чарівник подорослішав разом зі своїми глядачами, тому ми побачимо справді доросле та жорстке кіно.
2. Розділити останній фільм на дві частини виявилося правильним рішенням, адже, в одній стрічці вмістити стільки подій було б нелегко.
Отож, я йшов додому з кінотеатру і згадував перші «поттерівські» фільми. Як на мене, це були справді нормальні фільми – з атмосферою, з сюжетом, з героями, з родзинками. Хоч і дитячі. І навіщо, питається, тепер було «одорослішувати» всю цю історію? Напряги та песимістичні пророкування цікавішою історію не зробили. Тому, змужнілих кіногероїв просто шкода – в який сірий та нецікавий світ вони потрапили, подорослішавши... І справа навіть не у Воландеморті. А в чому ж тоді справа?
Я книжок Джоан Роулінг не читав, але кажуть, там усе в порядку. Тобто, оця сама космічна нудьга – це достоїнство, що належить виключно екранізації. Я таки схиляюся до думки, що справа тут в банальному зароблянні грошей. Адже, кінопродюсери, звісно ж, ж не ставляться до «поттерівських» романів так само натхненно та обережно, як скажімо, Джоан Роулінг, коли їх писала. А ще свою роль, мабуть, зіграла банальна втома – для режисера Девіда Йетса це вже третій «Гаррі Поттер». Тож, як можна від нього вимагати цікавих та свіжих емоцій?
Взагалі, висновок один – «Гаррі Поттер» перетворився на банальний серіал. Хочеться навіть написати телесеріал. Хоча, серіали – це не діагноз, насправді, Адже, можуть бути і бувають хороші епічні серіали. От згадаємо, наприклад, Штірліца - «17 миттєвостей весни». Телесеріал – а дивишся його як фільм. Або «Гостя з майбутнього». Тримає до останньої серії. А уявіть собі, що оці прекрасні багатосерійні телефільми взялися знімати Йетс і компанія? Кошмар –змужнілий, серйозний і вусатий Коля Герасімов в останній серії болісно з’ясовує відносини з відмінницею Алісою, яка вже давно почала носити бюстгальтери. Ну а як же ж – по одній серії на рік – щоб нормальні гроші відбити. Перші серія – у 1984 р., а остання – п’ята – вже 1989 р. – якраз до розвалу Союзу би встигли. Або, страшно подумати – серіал про Штірліца, теж розтягнутий на сімнадцять років. Думаю, після тієї серії, що закінчується словами «а вас Штірліц, я попрошу залишитися!», режисер до кінця року не дожив би – розлучені та фрустровані чеканням глядачі б його лінчували. Отже, до чого я веду? До того, що друга частина фінальної стрічки про Гаррі Поттера видається мені теж абсолютно недостойною багатомісячного чекання. Останню, роздвоєну екранізацію сьомого «Поттера» цілком можна було б показати навіть не в кінотеатрах, а по якомусь телеканалу – і з перервою не рік, а десь тиждень. Отак, в суботу, в одинадцятій ранку – перша частина «Смертельних реліквій», а наступного тижня, в той же ж час – друга частина. Оце було б нормально. Оце було б адекватно – по-дорослому.
