Forbes: Чому Україна має значення

Впродовж останнього тижня в Україні не вщухають масові протести - реакція українців на відтермінування президентом Віктором Януковичем угоди із ЄС. На перший погляд, це – одна із тих не надто кричущих міжнародних подій, яку дуже легко прогавити, особливо у розпал святкового сезону.

Проте події в Україні мають значення. І не лише тому, що вони окреслюють майбутнє Європи і матимуть вплив на деспотичного Путіна, але й тому, що у цієї історії буде довге відлуння у прийдешніх роках.

За багатьма показниками, Україна мала б бути економічним титаном. Тут і щедрі природні ресурси, і освічена та працьовита робоча сила, і напрочуд вигідна географія. А тому ці останні події – яскрава ілюстрація того, як країна із усіма козирами на руках може так страждати. І вони ж, сподіватимемося, стануть історією з хепі-ендом про те, як неблагополучна нація робить крок уперед.

Коротка історія України

Навіть серед найпохмуріших життєписів різних країн Східної Європи, історія України – особливо трагічна. Впродовж століть країна була у руках монголів, під владою Литви і Польщі, а у 18 сторіччі перейшла у володіння Російської Імперії. Вона пережила Голодомор – голод, організований Сталіним у 30-х роках – та витримала натиск гітлерівської армії у Другій Світовій. І якимось незбагненним чином, попри усе це, Україна зуміла розвинути власну культуру, мову та ідентичність.

Офіційну незалежність від Радянського Союзу Україна отримала у 1990 році. Проте, у той час, як її західні сусіди процвітали – зокрема, Польща, де я жив наприкінці 90-х – в Україні панували хаос та клептократія. Апогеєм ж стало падіння рубля у 1998, і як наслідок – колапс української економіки.

Країна опинилася у повному занепаді, і у 1999-му тодішній президент Леонід Кучма призначає на посаду Прем’єр-міністра реформатора Віктора Ющенка. Наступні роки стали незвично успішними для України: економіка зросла на 6% у 2000-му, на 9% у 2001-му, на 5% у 2002-му, на 9% у 2003-му та на приголомшливі 12% у 2004-му. Рівень безробіття впав, натомість зросли доходи та інвестиції. Не усі проблеми було вирішено, але Україна почала виходити з кризи.

Подібні реформи були не до смаку деяким впливовим олігархам країни, тож у 2001-му Ющенка позбавили влади. Він приєднався до опозиції, а дуже амбітний середній клас та прийдешні вибори, заплановані на 2004-й, створили хороший плацдарм для протистояння між чинною владою та реформаторами.

Помаранчева Революція та її наслідки

Фото: razom.org.ua

Не маючи права балотуватися знову після двох термінів президентства, Кучма призначає свого наступника – Віктора Януковича. Він “успадковує” не лише усі владні органи країни, а й більшість ЗМІ, Міністерство Внутрішніх Справ із його потужною військовою силою, та заручається підтримкою української фінансової еліти.

З іншої сторони барикад були Ющенко та його нова соратниця Юлія Тимошенко. Попри те, що доступ до інформації для загалу був значно обмежений, мітинги на підтримку кандидатів набирали обертів, і вже до листопада стало зрозуміло, що Ющенко – народний фаворит. Відчуваючи ймовірність фальсифікацій, прихильники опозиції почали гуртуватися на Майдані Незалежності у центрі Києва. Згодом на головній вулиці столиці, Хрещатику, виросло наметове містечко.

Попри екзит-поли, що вказували на очевидну перевагу Ющенка, ЦВК оголосила Януковича переможцем у виборах. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці, і країною прокотилася хвиля протестів, знана тепер як Помаранчева Революція. Кілька тижнів народного супротиву принесли результат - перевибори посадили у президентське крісло Ющенка, новим Прем’єром ж стала Юлія Тимошенко.

Взимку 2004-го я переїхав до Києва та мав можливість бачити усе на власні очі. Ще восени я приєднався до команди “Кореспондента” – провідного у країні суспільно-політичного журналу – тож був, фактично, у епіцентрі подій. Це був хвилюючий і майже ейфоричний час, коли здавалося, що Україна нарешті скине кайдани свого безрадісного минулого.

Та попри всю ейфорію, у країні чітко відчувалася розгубленість. Ніхто достеменно не знав, що ж далі. Україна порвала з минулим, проте не було реального шляху у майбутнє. Сили Януковича свідомо гальмували будь-який прогрес, а між фракціями Ющенко та Тимошенко розпочалося протистояння.

Шлях до сьогоднішньої кризи

У 2008-му світова економічна криза вдарила по Україні чи не найбільше, і у 2010-му розчаровані українці обирають президентом Януковича. Помаранчева Революція повернулась до вихідної точки: жорстокий злочинець, проти якого ми усі вийшли на вулицю у 2004-му, тепер – повноправний лідер країни, яка тим часом знову занурилась у злидні.

Режим Януковича виправдав усі найгірші сподівання. У країні панувала жахлива корупція, яскраве свідчення якої – величезні маєтки, якими н несподівано розжився президент. А його син, Олександр, зі звичайного стоматолога раптом перетворюється на одного з найуспішніших бізнесменів країни. Беззаконня згодом сягнуло нових горизонтів: ув’язнення Юлії Тимошенко, а також резонансне згвалтування Оксани Макар – випадок, якому вдалося неабияк шокувати навіть загартовану негараздами українську спільноту.

Усе це стало преамбулою до сьогоднішніх протестів, спричинених непідписанням Угоди про Асоціацію з ЄС. Після років розчарувань владою така витівка Януковича стала останньою краплею для українців. Його рішення повернути Україну назад до путінської Росії змусило тисячі людей знову вийти на вулиці.

Одна справа – вести нечесну, крадійкувату політику, перетворити верховенство закону на пародію і некомпетентно керувати країною. Та зовсім інша – відібрати шанс на долучення до спільноти націй та нормальне життя, чим і була перспектива інтеграції до ЄС.

У ніч на суботу, 30 листопада, силовики здійснили жорстоку зачистку Майдану, та наступного дня мітингувальники повернулися ще чисельнішою силою.

Є надія

Цього разу я за тисячі миль від епіцентру подій. Більшість інформації отримую із Facebook, що рясніє новинами про розгортання ситуації та постами друзів щодо наступних протестів. Усе дуже подібне на ті бурхливі дні у 2004-му, коли усі ми у страшенну холоднечу подалися на вулиці, аби повстати проти фальсифікованих виборів.

Проте я все ж помітив різницю. Помаранчева Революція була своєрідним розривом із минулим, українці дали зрозуміти, що ніхто не сміє красти їхні голоси. Сьогодні ж люди виходять на вулиці, аби прокласти місток у майбутнє. Щоб Україна почала жити на європейськими стандартами та стала, за словами самих мітингувальників, “нормальною країною”. Майдан Помаранчевої Революції перетворився на Євромайдан.

Багато років я вів бізнес на ринках, що розвиваються, і ось що зрозумів. Кожен казатиме тобі, що він за реформи, що у нього сучасні погляди і він прагне верховентсва права та фінансової дисципліни. Та на питання, чому ж немає прогресу, усі гречно пояснюватимуть тобі, що їхня країна зовсім інша, у них своя культура, тож і чинитимуть на власний розсуд.

Та є дещо важливіше за економічні показники чи обіцянки урядовців – грунтовні, одноголосні бажання та готовність прийняти міжнародні стандарти. Адже корупція – це не якийсь вид культури, це повна її відсутність. У часи, коли цифрові технології розмивають економічні кордони, місцеві економічні норми стають чисто умовним поняттям, і дотримуватися їх - не найкраща практика.

Тож пильно слідкуйте за подіями в Україні, бо вони матимуть вплив на прийдешні роки. Адже йдеться тут не про те, хто буде “в дамках” на геополітичній шахівниці, а про те, чи справді ми існуємо у глобальному ринку ідей, здатних змінити егоїстичні переконання минулого.

Переклад: Анастасія Брюквіна,
Телеканал новин 24