Голод, геноцид і тисячі жертв: чому світу байдуже до війни в Судані та як Україна протистоїть там Росії
- У Судані триває складний конфлікт між різними етнічними та політичними групами, що призвело до гуманітарної катастрофи з мільйонами біженців і тисячами загиблих.
- Росія, поряд з іншими країнами та приватними групами, активно втручається у конфлікт, підтримуючи різні сторони для власних геополітичних та економічних інтересів, тоді як Україна теж не стоїть осторонь.
Про увагу людства до подій в Судані можна розповісти легендарним, але страшним і цинічним мемом про дитину, яка тоне. Бо приблизно так нині розподілена увага світу. Перша дитина, у якої все добре з увагою світу, це Палестина. Друга – російське вторгнення та війна в Україні, а наступна картинка, зі скелетом на дні, це саме Судан.
Звісно, ніхто не зрівнює міста в Судані із землею КАБами, ракетами та "Шахедами", цих інструментів просто немає в достатній кількості в руках ворожих сторін, але кількість жертв там давно перейшла на сотні тисяч, а число біженців – на мільйони.
Що відбувається в далекому Судані, що не поділили суперники, що там роблять російські найманці та українські спецпризначенці, чому там стільки жертв і чи є надія на те, що кровопролиття завершиться – про це все читайте в матеріалі 24 Каналу. А розібратися в цій складній темі нам допомогла кандидатка політичних наук, дослідниця-африканістка, представниця Фундації Global Ukraine Марта Олійник-Дьомочко.
Читайте також Росія хоче розмістити базу військово-морських сил в Африці
Що відбувається в Судані?
Судан протягом багатьох років давно є неспокійним і дуже небезпечним місцем на карті. У 19 столітті місцеві племена тут дуже запекло воювали з британцями. У середині 20 століття Судан отримав незалежність і сконцентрувався на тому, щоб проводити в різних форматах та конфігураціях те, що називається "громадянська війна". В цьому сторонам час від часу допомагали СРСР і США.
Судан – це така країна, де постійно воюють. З 1956 року, коли Судан отримав незалежність, там заледве 2 десятки років був спокій. Бо до 1972 року відбулася перша громадянська війна, далі було 10 років спокою, потім з 1983 по 2005 була друга громадянська війна, кривавий конфлікт в Дарфурі, що призвело до референдуму про незалежність Південного Судану. Потім був конфлікт між двома Суданами за нафту, і зараз – третя громадянська. Крім війни в Судані ще й постійно були диктатури. Тобто це така собі порохова бочка.
У 21 столітті тренд на самознищення продовжився, хіба що СРСР замінила Росія, замаскована під приватну групу "Вагнер", та додався Китай.
Попри все основна лінія розбіжностей зберігається.
- Судан – поліетнічна країна, яку населяють багато різних племен та народностей. Їх можна умовно поділити на дві. Перша це темношкірі скотарі, друга – місцеві араби. Останні виявились чи не головним джерелом неспокою в країні.
- Саме суданське арабське ополчення, відоме як "Джанджавід" було рушійною силою конфлікту в Дарфурі на початку 21 століття, а також численних державних переворотів в Судані.
У 2019 році ополчення "Джанджавід", яке на той час вже провело ребрендинг і стало "Силами швидкого реагування" (RSF) об'єдналося з іншими польовими командирами, щоб скинути режим одіозного диктатора та свого колишнього покровителя Омара аль-Башира.
Та миру Судану усунення тирана не принесло. У 2021 році відбувся новий заколот, в результаті якого до влади прийшов генерал-лейтенант Абдель Фаттах аль-Бурхан. RSF та їхній лідер генерал Мухаммед Хамдан Дагало (також відомий як Хемедті, у перекладі – "мій захисник", так називав Дагало попередній диктатор Судану Аль-Башир, коли той ще зберігав лояльність) не захотіли коритися головному альянсу переможців, вливатися до складу Суданської регулярної армії (SAF) та коритися Перехідній Суверенній Раді (яка усунула попередню владу – Суверенну Раду), а залишалися самостійною структурою, отримавши у фактичне управління частину території країни, той самий Північний Дарфур.
Генералу Дагало виявилось замало бути віцепрезидентом Судану, він захотів правити самостійно.
Генерал Мухаммед Хамдан Дагало "Хемедті" / Фото Getty Images
Марта Олійник-Дьомочко відзначає складність конфлікту в Судані та говорить про вірогідність нового пошматування цієї африканської держави.
У конфлікті в Судані багато акторів, але є головні дійові особи. Перший – чільний правитель країни Абдель Фаттах аль-Бурхан, який прийшов до влади внаслідок державного перевороту 2021 року та спирається на так звані "Збройні сили Судану" (SAF). Другий стронгмен Судану – Мухаммед Дагало на прізвисько Хемедті. Його підтримують "Сили швидкого реагування" (RSF). Але цей конфлікт дуже інтернаціоналізований, є залучення багатьох інших країн. Через це й набув загрозливого масштабу. У лютому 2025 року ЗМІ писали, що RSF на території, яку вони контролюють, хочуть створювати свої владні інститути, тому є ризик того, що країна знову може розколотися. Адже є прецедент Південного Судану 2011 року.
Порядки на територіях, які контролювали бойовики RSF, мало чим відрізнялися від того, що могли запропонувати переможеним їхні "колеги" з Талібану чи ІДІЛ.
Масові страти, зґвалтування, викрадення людей, грабунок, рабство та експлуатація – все це стало візитівкою урядування переможців, а жертвами – темношкіре населення Судану.
До теми Боротьба за владу та всюдисущі вагнерівці: що відбувається в Судані та передісторія конфлікту
Важливо! Додаткових темних барв цій страшній історії додає питання раси та релігії. Адже мовиться про знущання на межі геноциду від групи білих людей (араби – європеоїди, самі вони, мабуть, будуть здивовані, коли про це дізнаються, але фізична антропологія – наука вперта) над темношкірими людьми, мусульман – над християнами.
Серед темношкірих суданців чимало католиків, хоча це доволі специфічне християнство, де велику роль відіграють місцеві вірування. До речі, така ж приблизно ситуація й у Нігерії, через утиски тамтешніх католиків нині переймається президент США Трамп. Втім, чимало темношкірих суданців сповідують іслам і цей факт особливо не рятує їх від терору.
На жаль, тема Судану нині перебуває на околицях світової уваги, а подекуди взагалі стає приводом для спекуляцій і суперечок. Так, прихильникам Палестини закидають те, що вони ігнорують геноцид, який розв'язали мусульмани в Судані, але використовують ті закиди зазвичай в межах "вотебаутизму" (риторичний спосіб маніпулятивного зниження уваги та знецінення – 24 Канал), на реальну допомогу Судану це майже не впливає.
Суданські біженці в місті Тавіла, Північний Дарфур / Фото UNFPA
Натомість ситуація там жахлива. Після багатьох років грабунку Судану режимом аль-Башира та війни всіх проти всіх, інфраструктура країни була знищена, а сільськогосподарські території через забруднення та міни стали непридатними для використання.
- Терор RSF проти мирного населення та бойові дії, що з новою силою поновилися у 2023 році (так звана – "третя громадянська війна в Судані"), спричинили гуманітарну катастрофу – люди втратили домівки та змушені були тікати з рідних місць (за різними оцінками, кількість біженців може бути понад 10 мільйонів, населення країни – приблизно 51 мільйонів).
- От тільки тікати особливо нема куди – всюди голод, хвороби (особливо – холера) та смерть. Половина населення прямо залежить від гуманітарної допомоги, якої далеко не завжди вистачає.
Сусідні держави не надто охоче приймають втікачів. Найбільш радикально вчинили мешканці півдня країни (переважно – католицького). Вони відбилися від урядових військ (союзником яких тоді був і "Джанджавід") та проголосили власну незалежність – у 2011 році на мапі з'явилася нова країна Південний Судан, яку визнали інші країни. Нова держава стикнулася з великими проблемами, але все ж отримала шанс, натомість в інших суданців його практично немає.
Фактично мільйони суданців опинилися в заручниках у бойовиків, що перетворили й без того проблемну країну на той самий Failed State, без надії та особливих шансів на порятунок. Натомість бойовики не збираються зупинятись – наприкінці жовтня 2025 року RSF відкрили нову ганебну сторінку війни, розпочавши різню мирного населення у місті Ель-Фашер у Північному Дарфурі.
Мапа Судану з контрольованими територіями / Інфографіка BBC
Місто було 2,5 роки у фактичній облозі й нині до нього прорвалися бойовики та влаштували різанину. Завдяки уривкам інформації, що просочується в ЗМІ та соцмережі, ми знаємо, що мусульманські ополченці вбили там не менш як 2500 людей. У мережі є фото страчених і замордованих цивільних. Знімають "контент" і поширюють його в мережі самі арабські бойовики.
Символічно, що різанина в Ель-Фашері почалася напередодні переговорів у Вашингтоні так званого "квартету по Судану" – формату за участю США, ОАЕ, Саудівської Аравії та Єгипту, який опікується вирішенням конфлікту. Самі ж переговори очікувано ні до чого не призвели.
Яку роль відіграє Росія в Судані?
Росіяни не були б собою, якби не полізли до Судану. Перші спроби були ще за часів СРСР, а в часи Путіна особливо активно попхався до цієї африканської країни Євгеній Пригожин та його бойовики з групи "Вагнер".
Річ у тім, що попри всі проблеми, потенційно Судан – дуже цінний актив.
- По-перше, країна має вигідне стратегічне розташування – може бути як "воротами" в Африку, так і хабом трансокеанської торгівлі.
- Крім того, Судан багатий на корисні копалини (передовсім – золото, потенційно – рідкісноземельні метали тощо). Все це багатство не так легко добути та контролювати, але маржинальність натякає на те, що ніхто по своїй волі цю "валізу без ручки" не кине.
Росіяни довго дружили з Аль-Баширом, але після його усунення Пригожин зробив ставку на найбільш відморожених – "Сили швидкого реагування". Арабські бойовики отримали від Росії підтримку та потрібні зв'язки з іншими аналогічними групами в Ємені, Лівії та інших гарячих точках. Все це створило неформальну мережу симпатиків Росії та дало Москві її агентів впливу в регіоні.
Після вбивства Пригожина групу "Вагнер" перейменували в "Африканський корпус" (ще одна "пасхалка" про Німеччину) та перестали удавати, що це не міноборони Росії, а нібито якась приватна ініціатива.
Але не одна Росія хоче отримати зиск в каламутній воді. На боці RSF грають також ОАЕ. Крім того, уважно слідкують за подіями в Судані Туреччина, Саудівська Аравія, Єгипет, Іран, Китай та США.
Для американців тут особливий інтерес, бо без Судану не буде "Кока-коли". І це не жарт. Нині повстанці контролюють місця виробництва гуміарабіку (харчова добавка Е414 в рецепті напою), а Судан загалом відповідає за 80% ринку цієї речовини.
Тому нині такі глобальні компанії як Coca-Cola та Nestle завозять гуміарабік зі Судану як фактичну контрабанду, такий собі Роттердам+ по-африканськи.
Детально Головний інгредієнт Coca-Cola постачають контрабандою з охопленого війною Судану
Що забула в Судані Україна?
Посилення Росії не могла допустити Україна. Взагалі, росіянам тепер треба звикати, що легко їм не буде – не потрібно було лізти до медоїда, особливо, якщо він має багату уяву та дрони.
У серпні 2023 року фактичний правитель Судану та голова Перехідної Суверенної Ради Абдель Фаттах аль-Бурхан опинився в кепській ситуації. Його силам було завдано низки дошкульних поразок, а бойовики "Сил швидкого реагування" взяли в облогу столицю Судана – місто Хартум. Пан аль-Бурхан знайшов не найочевидніший вихід з ситуації.
Детально про цю без перебільшень сенсацію описало видання The Wall Street Journal ще навесні 2024 року.
Детально Українські спецпризначенці беруть участь у війні в Судані проти Росії
Видання стверджує, що Судан по дипломатичних каналах звернувся до президента України Володимира Зеленського з проханням про допомогу. Президент Зеленський "президенту" аль-Бурхану не відмовив, зважаючи на те, що наша держава має добрі відносини з новою владою Судану, а Судан продає Україні зброю (з другої половини 20 століття Судан – це величезний склад зброї, до наповнення якого доклалася й Україна в часи Незалежності).
Допомога не забарилася – завдяки українським фахівцям з підрозділу ГУР "Тимура" (це ті самі легендарні хлопці, які звільняли острів Зміїний, кошмарили росіян у Криму та на Херсонщині, а не так давно проводили зачистку Покровська від російських ДРГ) було знято облогу Хартума, також українці брали участь у кількох успішних операціях проти RSF, а згодом виступили як інструктори, надавши суданським побратимам неоціненний досвід сучасної дронової війни.
До теми Українські спецпризначенці взяли в полон бойовиків ПВК "Вагнера" у Судані
Успіхи українців у справі знищення росіян та їхніх союзників у Судані крім провідних світових ЗМІ також обережно підтвердили й спікери ГУР МО.
Цікавий факт, що участь фахівців ГУР МО в місіях в Судані роблять Україну фактичним союзником… Ірану. Тегеран підтримує офіційно визнаний уряд в Хартумі, сподіваючись отримати від того дозвіл на створення на територію Судану базу ВМС, щоб ефективніше допомагати ще одним пасіонаріям – хуситам.
Втім, переоцінювати співпрацю України та Хартума не варто. Швидше, це один з епізодів, який добре демонструє, яким дивним і строкатим є сучасний світ.
Чому конфлікт у Судані далекий від завершення?
Російські інструктори та найманці також не сидять без діла. Частину росіян перевели до Судану з ЦАР, де в російських найманців утворився великий хаб, також Росія почала насичувати своїх союзників зброєю. Через проблеми росіян у Сирії, які ледь не втратили контроль над своїми базами, логістика ускладнилась, але не перервалась.
Зброя, спорядження та пальне для бойовиків йде через Лівію, а державний кордон в трикутнику Судан – Єгипет – Лівія контролюють саме RSF.
Крім того, "Сили" отримують допомогу через сусідні Чад та Уганду. До речі, рідну країну нового мера Нью-Йорка Зорана Мамдані. Він конфлікт у Судані здебільшого ігнорує, а його батько – відомий експерт-африканіст Махмуд Мамдані постійно вигороджує RSF, говорячи в дусі "не все так однозначно" та переводячи "стрілки" на ситуацію в Секторі Гази.
Читайте також Хто такий Зоран Мамдані, якого обрали мером Нью-Йорку
Повертаючись до Росії, треба зазначити, що Москва в Судані намагається всидіти на двох стільцях – з другої половини 2024 року Кремль налагодив зв'язки з аль-Бурханом та почав уже грати радше на боці урядових військ. Так у військ з’явився свій літак Іл-76 та змога скидати за його допомогою бомби ФАБ-250.
Рідкісний птах – миротворець у Судані / Фото UNMISS
Втім, така багатовекторність дала росіянам ефект бумеранга. У жовтні 2024 року RSF збили вантажний Іл-76 урядових військ (екіпаж був російським), 4 листопада 2025 року RSF повторили свій успіх – біля міста Бабануса було збито ще один Іл-76 (знову з російським екіпажем). Нібито за допомогою китайської самохідної системи ППО FK-2000, яку бойовики отримали від ОАЕ.
Це ще один союзник RSF, який дуже переймається за збереження доступу до суданського золота. Так, більшість золотих прикрас в елітних ювелірних крамницях Абу-Дабі мають суданське походження.
Детально У Судані повстанці збили російський літак Іл-76
Експертка-африканістка Марта Олійник-Дьомочко у розмові з 24 Каналом зазначає, що не бачить ознак швидкого миру та припускає, що два суданські генерали хочуть воювати у форматі "до останнього суданця", адже їм самим нема чого втрачати.
Наразі до мирного вирішення конфлікту далеко. Було кілька раундів переговорів у форматі "Квартету по Судану" (26 жовтня дипломати збиралися у Вашингтоні й домовлялися про перемир’я в листопаді – 24 Канал). Але нічого з цього не реалізовується, бо конфлікт має глибоке підґрунтя, фактично два найсильніших генерали в країні змагаються за вплив. І ніхто з них не готовий від цього впливу відмовитись. Якби хтось з них був готовий піти на поступки, то цієї війни, напевне, не виникло б в принципі.
Це стандартний конфлікт за владу, зброї багато, ніхто не хоче програвати. Той самий генерал Дагало. Якщо почнуться розслідування, йому ж грозить міжнародний трибунал за воєнні злочини, які він зробив в ті часи, коли аль-Башир був при владі (мовиться про геноцид у Дарфурі 2003 року – 24 Канал). Зараз виглядає так, що можливостей для переговорів у сторін немає і вони розраховують вирішити його власною перемогою.
Повсякденне життя в Судані / Фото UNFPA та UNICEF
Також Марта Олійник-Дьомочко закликає подивитися на проблему ширше, адже в Африці, крім Судану, є ще чимало інших, подекуди не менш кривавих конфліктів, до яких світу здебільшого байдуже.
Якщо на початку конфлікту, у 2023 році, лідери ще хотіли зустрічатись (та обговорювати мирне врегулювання в Судані – 24 Канал), то зараз все припинилося й стало зрозуміло, що це "чергова проблема в Східній Африці", яка не вирішується. І тут не лише Судан, думаю, це загалом проблема африканська. Бо є, наприклад, питання Руанди та ДРК. Поки Трамп зі своїми "корисними копалинами" не звернув увагу (та не прийняв пропозицію про спільну розробку від ДРК (Демократичної Республіки Конго) – 24 Канал), нічого не було. До того конфлікт тривав з 2021 року і всі закривали очі. Мовляв, нічого, якось розберуться.
На превеликий жаль, це стандартна ситуація з оцінкою міжнародної спільноти на конфлікти в Африці. Це українці часто кажуть, що світ висловлює "глибоке занепокоєння", а насправді нічого не робить. В Африці часто навіть немає "занепокоєння". І це одна з тих причин, чому африканці, африканські лідери, африканські країни з недовірою ставляться до Заходу та глобальних інституцій, тому що коли треба їх захистити та покарати агресорів, міжнародні інституції можуть, максимум, якісь санкції вжити, і то не завжди.
Третя громадянська війна в Судані наразі далека від розв'язки й навряд чи потрапить до вже легендарного списку перемог Трампа, бо амбіції двох "варлордів" не вгамовані, а значить і далі будуть вмирати мирні люди, прогресивна громадськість сором’язливо закривати очі, а світові держави – висловлювати занепокоєння, а заразом – будувати плани та проводити таємні й не дуже операції.
Часті питання
Чому увага світу до конфлікту в Судані настільки мала?
Увага світу до конфлікту в Судані мала через те, що конфлікти в інших регіонах, таких як Палестина та Україна, привертають більше міжнародної уваги. Крім того, Судан вже давно перебуває в стані громадянських війн і диктатур, що частково стало звичним для міжнародної спільноти.
Яка роль Росії у конфлікті в Судані?
Росія підтримує угруповання "Сили швидкого реагування" (RSF) через постачання зброї та створення зв'язків з іншими аналогічними групами в регіоні. Після вбивства Пригожина групу "Вагнер" перейменували в "Африканський корпус", і Росія продовжує грати роль у конфлікті, намагаючись отримати стратегічні та економічні вигоди.
Чи бере Україна участь у конфлікті в Судані?
Українські спецпризначенці допомагають урядовим силам Судану, зокрема, в операціях проти RSF. Це стало можливим завдяки дипломатичним каналам і гарним відносинам з новою владою Судану, що дозволяє Україні отримувати зиск від співпраці, зокрема, у сфері військової допомоги.
Які основні причини тривалих конфліктів у Судані?
Тривалі конфлікти в Судані обумовлені складною історією політичної нестабільності, етнічними протиріччями та боротьбою за владу. З 1956 року, коли Судан отримав незалежність, країна пережила кілька громадянських війн, диктатури та конфлікти за контроль над ресурсами. Поліетнічний склад населення, зокрема протиріччя між темношкірими скотарями та місцевими арабами, також додає напруженості. Крім того, міжнародні інтереси різних країн та груп, таких як Росія та 'Сили швидкого реагування', ще більше ускладнюють ситуацію, роблячи мирне вирішення конфлікту малоймовірним у найближчому майбутньому.
Які наслідки має конфлікт у Судані для місцевого населення?
Конфлікт у Судані призвів до гуманітарної катастрофи — мільйони людей втратили домівки та змушені були тікати з рідних місць. Інфраструктура країни знищена, а сільськогосподарські території стали непридатними для використання. Біженці стикаються з голодом, хворобами та смертю, і половина населення прямо залежить від гуманітарної допомоги, якої часто не вистачає.
Які міжнародні сили беруть участь у конфлікті в Судані?
У конфлікті в Судані беруть участь різні міжнародні сили. Росія підтримує "Сили швидкого реагування" (RSF), надаючи підтримку і зв'язки, а також намагається налагодити зв'язки з урядовими військами. ОАЕ також грають на боці RSF, надаючи допомогу, включаючи постачання зброї. США, Туреччина, Саудівська Аравія, Єгипет, Іран і Китай уважно слідкують за подіями, кожна з країн має свої інтереси в регіоні. Українські спецпризначенці надають допомогу офіційно визнаному уряду Судану в боротьбі проти RSF і російських інтересів. Така інтернаціоналізація конфлікту лише ускладнює його вирішення та сприяє ескалації бойових дій.