Діти ловили горобців, виривали пір'ячко та їли: моторошні спогади очевидців Голодомору

До роковин трагічних подій нам вдалося відшукати очевидців Голодомору та їх родичів. Історії, які ранять серце, читайте у матеріалі 24 каналу.

До теми Ціна – врятовані людські життя: в Україні створили онлайн-ресторан зі стравами часів Голодомору

Сім'я Куповець

Надія Куповець-Шаригіна, 95 років

Село Зелене, Дніпропетровська область

95-річна пані Надія, попри свій вік, досі добре пам'ятає події 1932 – 1933 років. Тоді їй було лише 7 років. У момент, коли розпочався геноцид, у сім'ї Антона та Марії Куповців, батьків Надії, було 8 дітей:

• 19-річний Григорій;
• 17-річний Фєня;
• 14-річна Галинка;
• 12-річна Дуня;
• 10-річна Катруся;
• 7-річна Надійка (героїня цієї статті);
• 5-річна Варя;
• 3-річний Боря.

У 1933 році, у розпал Голодомору, у сім'ї народився ще Ваня.

"Гришу змушували відбирати в людей останнє"

Найстарша дитина у сім’ї Куповець, 19-річний Гришко, вчителював в іншому місті після того як закінчив 10 клас. Однак згодом син повернувся додому без нічого. Його мати Марія тоді була шокована, адже в сім'ї вже було скрутно, вони покладали велику надію на Гришка.

Як розповів хлопець сім'ї пізніше, Гришу змушували з іншими вчителями йти по хатах, витрушувати, що у кого є, забирати зерно, крупи. Хлопець, якого виховували зовсім по-іншому, не зміг виконати наказу тодішньої влади.

Коли їх забрали, щоб по хатах іти, він тихенько від інших відстав і одразу на вокзал. І так приїхав додому – без нічого, навіть без куртки шкіряної, що йому від батька перейшла– розповіла пані Надія.

Хлопець погодився піти працювати на шахту – на роботу, яка була набагато гіршою, ніж вчителювання. "Там хоч хліб дають", – казав Гришко.

"Корови молока не давали"

Радянська влада забирала від людей усю худобу, однак корів залишали. Надія Куповець-Шаригіна розповіла, що молоко для людей було на вагу золота. Попри те, що у багатьох сімей були корови, люди не могли їх утримувати – не було чим годувати.

"Ми ще з одною сім'єю тримали корову порівну: тиждень в нас, а тиждень в них. Бо ж не було чим її годувати. Тато з даху сіно стягували, сікли, запарювали, і так давали корові їсти. Але тоді вона молока не давала. Не було", – зазначила жінка.

Панія Надія пригадала як в один час у їхнє село прийшов хлопчина, якого ніхто не знав. Він ходив знесилений, просив їсти.

Такий слабкий, видно по ньому було, що скоро помре– наголосила Надія Куповець.

Попри те, що сім'я сама не мала чого їсти, дідусь тоді ще 7-річної Надійки налив хлопцеві пів стакана молока.

"Ми його питали: "Як? А ми? Він же і так помре". Але дід йому все одно віддав. Ми тоді діда не розуміли", – розповіла пані Надія.

Хлопець таки помер під парканом.

Зверніть увагу День пам’яті жертв Голодоморів 2020: які заходи заплановані у містах України

"Горобчики – то була смачна їжа"

Діти від страшного бажання поїсти дивились з апетитом навіть на горобців, які літали неподалік від хатів.

Спіймають 2, 3 чи 5 горобців. Мама кип'ятком обшпарять, пір'ячко повикидають – так і варили. То дуже добра їжа була– згадала жінка.

"Дивились, в кого шматок більший"

Аби бодай чимось прогодувати усіх дітей, Марія Куповець вдавалась до різних способів. Якщо пощастило хоч трохи – варила мамалиґу.

"Коли мама ниткою переділяла шматки, то діти все поглядали. Завжди видавалося, що в іншого шматочок більший. Тоді мама йшли по стару вагу на 2 важки і важила. Казала: "Бачите? Однакові", – поділилась спогадами пані Надія.

"У народженого Вані ручки-ніжки були, як соломинки"

У 1933 році, у розпал голоду, у сім’ї народилась 9 дитина – Ваня. Коли мати йшла на роботу, то ставила шматочок хліба в ганчірочку та розмочувала, аби Ваня смоктав.

Як він вижив – не знаю. Маленький такий, ручки-ніжки, як соломинки. А ми з Варьою як гляділи його, все чекали, кому той хліб з ганчірочки дістанеться– розповіла Надія Куповець.

У сім’ї Куповець вижили усі, окрім 3-річного Бориса. Він та помер від голоду.

Пані Надія додала, що їх сім'ю врятувало те, що батько працював на шахті. Там робітникам давали 400 грамів хліба, а їхнім дітям і жінкам – 200 грамів на день.

"Давали карточки, а потім в чергах стояли по хліб. А на прилавках нічого не було. Пусті були. То нам ще пощастило, що у нас були шахти, а інші села зовсім голодували", – розповіла жінка.

За її словами, тоді усе, про що могли думати люди – "їсти, їсти, як хочеться їсти".

Сім'я Кривоніс

Олексій Кривоніс, 94 роки

Село Савинці, Чернігівська область

У сім'ї Кривоніс було 3 дітей – усі сини. Найменшим був 7-річний Олексій, двом старшим синам було 8 та 9 років.

"Сказали, що в нас вже хати немає"

Батько працював на цементному заводі у Прилуках. Коли він був на роботі, то у хату Кривоносів прийшли з сільради.

Була мама з 3 маленькими дітьми. Приїхали з сільради, забрали нас туди. З собою нічого не дозволили взяти. Привели в сільраду і сказали: "В вас вже хати немає, ваша хата зайнята"– загадав пан Олексій.

Біля їхньої хати поставили сторожа – з приміщення зробили ферму. Самих Кривоносів поселили в хату шкільного охоронця. "Житній його фамілія була. Ми там були, батько ходив по заробітках, гроші заробляв, а ми з мамою жили", – розповів Олексій Кривоніс.

До теми Суп з чобіт, кора та солома: що люди їли в час Голодомору

"Їли коняче м'ясо"

Пан Олексій пригадав, що їли листя липи, адже воно було м'яке. Також ловили горобців. "Я сидів взимку вдома і дивився через вікно як горобці прилітали. Ми сміттячко складали, щоб вони прилітали, а пізніше:

• ловили тих горобчиків;
• головки відривали;
• кип'ятили, відпарювали;
• варили
• їли.

Також малий Олексій ходив по полях та дивився, де замерзла картоплинка загубилась, бурячок, які можна з'їсти.

Ми виживали– запевнив дід.

Коли батько приходив з роботи, то діти часто з ним стежили, коли вивезуть мертвих коней.

"Біля нас був скотомогильник, туди приїжджали ховати мертвих коней з колгоспу. З тих коней різали м'ясо, приносили додому, м'ясо те мили, солили. Кілька шматків потім у суп кидали", – наголосив пан Олексій.

"Все тіло опухло"

7-річного Олексія не захотіли брати на навчання у школу через його стан здоров'я. "Я був слабкий дуже. Мої однолітки всі пішли, а мене не взяли. В мене все тіло опухле. У мене були свищі на руках і на ногах, тріскали, я пам'ятаю, і вода якась текла", – розповів він.

Сім'я Свинаренко

Володимир Свинаренко, 91 рік

Село Строків, Житомирська область

У часи Голодомору Володимиру Свинаренку було 3 роки. Деякі моменти з часів Голодомору в його пам'яті є, інші – з розповідей батьків пам'ятає.

За його словами, багато зерна радянська влада навіть не забирала собі, а просто на очах у людей викидала в річку.

Люди їли траву влітку, варили та пухли від неї. Я сам був опухлий з сестрою, вона була на рік старша– зазначив пан Володимир.

"В мене 2 сестри померли від голоду"

Це сталося в 1933 році. Лише одна сестра залишилася.

Батько Свинаренків продав корову за мішок зерна, а сам пішов працювати в чуже село. Йому там давали їсти і приблизно рік чоловік прожив у тому селі.

"Саме в цей період, що він був не з нами, і померло 2 молодші сестри від голоду", – сказав Свинаренко.

Люди їли своїх дітей

В нас люди їли своїх дітей, були випадки. Батьки своїх дітей вбивали та їли. Сусіди також їли, діти їхні їх видавали. Якщо ловили, що їдять дітей, – вбивали– розповів чоловік.

У родині, яка була сусідами сім'ї Свинаренків, померли від голоду усі, окрім 1 дівчини. Її пізніше видали заміж за чоловіка, який вийшов з тюрми і був у бригаді зі знищення зерна.

Факти крадіжок радянською владою

Володимира Уданович, 89 років

Яворів, Львівська область

Як відомо, від Голодомору у 1932 – 1933 роках не постраждала Західна Україна, адже на той час ще не була у складі СРСР. Українці з західних територій намагались у якийсь спосіб допомогти своїм землякам зі сходу.

Володимира Уданович народилась у 1931 році, однак з розповідей своїх батьків знає, що у Яворові зібрали велику допомогу, коли дізнались про трагедію.

Кожен ділився тим, чим міг: хто зерном, хто борошном, хто картоплиною. Однак, коли товар передали на схід України, виявилось, що його українці не отримали.

Допомога не дійшла до людей, вона була вкрадена радянською владою, а народ масово помирав з голоду– зазначила Володимира Уданович.

"Це було доказом, що голод – штучний"

Вона розповіла, що після цього випадку багато прихильників комуністичної партії зрозуміли, якою насправді є влада, і змінили свої погляди – стали проти комуністів.

Цікаво Ворог не зупиняється: МВС відкрило архіви кримінальних справ про Голодомор – відео

Так зробив і дядько пані Володимири – Володимир Білоус. Спочатку він повірив більшовицькій владі, але після того як допомогу людям влада вкрала, чоловік відрікся від своїх поглядів.

Для усіх інших людей ця ситуація ще раз довела – голод був штучним– запевнила пані Володимира.

Про те, що були факти крадіжок допомоги, розповідала і Надія Куповець-Шаригіна.

"Коли я вже приїхала сюди (на Львівщину – 24 канал), мене в технікумі питали, як все було. А одна дівчина сказала: "Ми бідні були, батька не було, а мама теж мішок зерна передавала вам, але він до вас не дійшов", – наголосила пані Надія.

Біль тих, кого вже немає з нами

Володимир Білий, 1928 року народження

Cело Трительники, Хмельницька область

Володимиру Білому було 4 роки, але він добре запам'ятав картини, які бачив у часи Голодомору. Про це розповідав своїй онуці Анастасії Зазуляк.

Все почалось в один вечір, коли більшовики наказали вивезти самим же селянам все зерно до церкви, а потім сказали залишитися жінкам, щоб вони те зерно завантажили у вагони.

Сім'ї Білих вдалося вижити лише через те, що батько був кравцем. Коли люди хотіли за щось віддячити – приносили трішки зерна.

Пан Володимир розповідав, що люди їли траву, кропиву дуже часто варили.

Що цікаво, мій дідусь прожив до 91 року і до останнього дня варив собі інколи кропиву, просто сиру. Він збирав таку "молоду", бо вона не так пече. Казав, що це дуже корисно– пригадала Анастасія Зазуляк.

Її дід ніколи не викидав сухий хліб, який рідні приносили, аби годувати курей. Він щоразу переглядав кожен шматок, який лежав у пакеті.

"Вибирав, який ще трохи м'який, і доїдав. Це завжди було так дивно і боляче бачити, як він своїми руками перебирає кожну хлібинку", – додала онучка.

Ставлення до їжі у діда було особливим:

• він ніколи не їв після 16:00;
• ніколи нічого не залишав на тарілці;
• ніколи не переїдав;
• абсолютно не мав культу їжі.

Володимир Білий розповідав онуці, що найбільшою помилкою людей було те, що вони їли траву і конюшину, від якої животи пухли і тріскали. Саме через це люди масово помирали.

Дідусь бачив на власні очі, як хлопчик наївся конюшини і помер через те, що луснув живіт– зауважила Зазуляк.

"Зійшла з розуму, бо з'їла власну дитину"

Також Володимир Білий запевняв, що випадки канібалізму були і в його селі. У сусідів було декілька дітей. В один момент одна з них просто зникла.

"Та сім'я вбила свою ж дитину і з'їла, а їх мама згодом зійшла з розуму", – розповіла онука свідка Голодомору.

Сура Спектор, 1928 року народження

Село Чеснівка, Черкаська область (у часи Голодомору – Київська)

Про страшне дитинство своєї бабусі розповіла її онучка Тамара Береговська. Сурі Спектор у часи Голодомору було 4 роки, також у сім'ї ще була старша донька.

Найбільшою трагедією стало те, що голод забрав у дітей батьків.

Померли від голоду і мати, і батько. Дівчаток віддали у дитбудинок у 1933 році– зазначила онучка Тамара.

Коли діти виросли, то дізнались, що самі батьки начебто віддали їх у дитбудинок.

"Коли бабця з сестрою виросли, то їм розповіли, що батьки не мали чим прогодувати дочок, а в дитбудинку хоча б їжу давали – тому віддали дітей туди. Вже пізніше їм сказали, що батьки померли від голоду", – розповіла Тамара Береговська.

Пані Сура завжди згадувала один момент – коли вийшла до паркану у дитбудинку, то побачила як на возі везли багато тіл померлих людей, вони були покидані, їх везли на кладовище.

Сура Спектор померла у 2019 році, їй був 91 рік.

Павло Бережецький

Миколаївщина

У сім'ї Бережецьких було багато дітей. Коли більшовики увірвались у їхню хату, то знайшли там зовсім трішки пшениці, однак вона змінила долю багатьох.

Павло Бережецький, один з синів, захистив багатодітну родину і поїхав на Соловки замість батька. Він пробув там з десяток років– розповіла його правнучка Катерина Козачинська.

Родині прабабусі Катерини – Марії Федоровській – вдалось вижити лише завдяки тому, що вони напередодні забивали корів. У них збереглась шкіра, яку потім розмочували, щоб їсти бодай щось.

Голодомор в Україні: головні факти

• Українці пережили не один Голодомор. Однак серед найтрагічніших – події 1932 – 1933 років. Точної кількості людей, померлих від голоду, не може назвати ніхто. Однак припускають, що загинули від 4,5 до 10 мільйонів людей.
• Причиною Голодомору була насильницька колективізація сільських господарств. Селян "розкуркулювали", застосовували щодо них масовий терор.
• Головною метою керівництва СРСР було знищення частини українців. Спочатку офіційно воно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду в 1932 – 1933 роках. Однак, коли Україна стала незалежною, народ почав гучно говорити про тодішні події та жорстоке вбивство українців.
• Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом українського народу 28 листопада 2006 року. Це зазначено законом України.