Кривава тінь Першої світової: як Порта винищувала вірмен і чому Туреччина заперечує геноцид

Попри те, що минуло понад століття, цей монументальний злочин залишається незагоєною раною, адже сучасна Туреччина продовжує агресивно заперечувати геноцид на найвищому державному рівні. І це не лише гальмує історичне примирення, але й перетворює пам'ять про жертв на інструмент жорсткої геополітичної гри, до якої змушена адаптуватися й Україна. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як глобальна війна стала ширмою для масштабної етнічної чистки початку XX століття?

Весна 1915 року стала точкою неповернення для вірменського населення Османської імперії, коли глобальний збройний конфлікт розв'язав руки радикальним турецьким націоналістам. 24 квітня, у день, який назавжди увійде у світову історію як "Червона неділя", за прямим наказом міністра внутрішніх справ Талаат-паші у Константинополі було заарештовано та згодом жорстоко страчено понад двісті видатних представників вірменської інтелігенції, духовенства та політичної еліти.

Це була лише кривава прелюдія до ретельно спланованої та холоднокровної кампанії тотального винищення, головними архітекторами якої виступив керівний тріумвірат молодотурків – Талаат, Енвер та Джемаль-паша. Майстерно маніпулюючи масовою параною воєнного часу та безпідставно звинувачуючи всіх вірмен у колабораціонізмі з російською імператорською армією на Кавказькому фронті, османська влада легалізувала масові депортації через так званий "Закон про переселення" (Tehcir Law).

І сувора реальність довела, що це було зовсім не тимчасове переміщення, а справжній марш смерті, організований з індустріальною жорстокістю. Сотні тисяч беззахисних чоловіків, жінок, дітей та літніх людей силоміць вигнали з їхніх прадавніх земель у Східній Анатолії та погнали пішки до безводних пустель Сирії, зокрема до сумнозвісних концентраційних таборів навколо міста Дейр-ез-Зор. Спеціальна організація Teşkilât-ı Mahsusa, що складалася зі звільнених з тюрем кримінальних злочинців та іррегулярних збройних формувань, дістала від уряду негласний карт-бланш на грабунки, зґвалтування та вбивства депортованих.

Крім того, люди масово гинули від крайнього виснаження, штучно створеного голоду та епідемій тифу під палючим сонцем Месопотамії. До моменту завершення Першої світової війни квітуча вірменська цивілізація на території сучасної Туреччини була практично повністю знищена, а загальна кількість безневинних жертв сягнула жахливої позначки у півтора мільйона осіб. Усе нерухоме та рухоме майно вбитих цинічно експропріювала османська держава.

Що сталося з вірменами у 1915 році: дивіться відео BehindtheNewsABC

Чому через понад століття Анкара інвестує мільйони у заперечення злочину?

Юридичний термін "геноцид" був викуваний видатним польсько-єврейським юристом Рафаелем Лемкіним у 1944 році саме з огляду на вірменську трагедію та жахи Голокосту, проте офіційна Анкара досі веде безпрецедентну за масштабами кампанію заперечення. І станом на 2026 рік турецький уряд продовжує наполягати, що масові смерті були трагічним, але неминучим наслідком громадянського протистояння, інфекційних хвороб та загального голоду, категорично відкидаючи будь-який намір цілеспрямованого етнічного чищення.

Чому ж могутня, сучасна та економічно розвинена держава так не хоче визнавати гріхи давно зниклої імперії? Річ у тім, що офіційне визнання на державному рівні автоматично відкривало б небезпечну скриньку Пандори для багатомільярдних міжнародних позовів про репарації та реституцію незаконно конфіскованого майна. Крім того, такий крок неминуче зруйнував би фундаментальний національний міф про абсолютну бездоганність батьків-засновників сучасної турецької нації.

Хай там як, після історичного визнання геноциду вірмен США у 2021 році глобальний консенсус істориків достатньо монолітний. Проте це не полегшує обрання позиції для України, яка на державному рівні уникає терміну "геноцид" щодо подій 1915 року. Для Києва це болісне питання лежить не стільки в площині історичної справедливості, скільки у сфері національного виживання та збереження критично важливих альянсів, як-от стратегічного партнерства з Туреччиною та Азербайджаном.

І Туреччина, і Азербайджан послідовно підтримують територіальну цілісність України у її екзистенційній війні проти загарбницької Росії. Офіційне визнання геноциду вірмен українським парламентом гарантовано спровокувало б миттєву та глибоку кризу у відносинах з Анкарою та Баку. Саме тому Київ змушений балансувати на надзвичайно тонкому дипломатичному канаті, залишаючи трагедію столітньої давнини поза офіційним політичним лексиконом заради власної безпеки та збереження життєво необхідної підтримки у 2026 році.