28 квітня у Донецьку пройде останній проукраїнський мітинг. Його жорстоко і зі зброєю розженуть сепаратисти. Російські ЗМІ скажуть, що українські нацисти під виглядом футбольних ультрас приїхали до Донецька, щоб розігнати мирний антифашистський мітинг.

29 квітня останній проукраїнський мітинг пройде і в Луганську.

Тим часом росіяни й сепаратисти продовжать масово захоплювати адміністративні будівлі: Луганську облраду, військкомат, прокуратуру та МВС, а також Донецьке СБУ та прокуратуру.

Таким самим чином, прапори фейкових республік з’являться в Амвросіївці, Первомайську, Горлівці, Красноармійську, Костянтинівці та інших містах. Захоплена в цих будівлях зброя одразу потрапить на вулиці, про що прямо заявлять російські ЗМІ.

І уже 5 травня захоплена Луганська облрада підтримає ініціативу щодо референдуму про статус області.

2 травня Рамзан Кадиров звинуватить Україну в підконтрольності США, НАТО та західних країн і заявить, що його бойовики готові за наказом Путіна “захистити народ Донбасу”. Він не скаже, що такий наказ уже отримано і чеченці уже переправляються на Схід України.

Аналогічну заяву зроблять ветерани першої і другої Чеченських воєн, які зберуться на позачерговий з'їзд організації "Русичі".

А 5 травня в місто Антрацит захоплять так звані "донські козаки".

Потреба в рішучих контрмірах буде очевидною. І виконувач обов’язки президента Олександр Турчинов підпише указ про підвищення обороноздатності держави, який солдати назвуть другою хвилею мобілізації.

2 травня о 4 годині 30 хвилин наші військові захоплять або знищать 9 блокпостів навколо Слов’янська, взявши місто у щільне кільце. А 3 травня буде оточено Краматорськ. Українські війська візьмуть під свій контроль місцевий аеропорт.

4 травня сепаратисти вчинять провокацію. Під час розмови наших бійців із місцевими хтось поза їх спинами кине у військових гранату, сподіваючись, що ті відкриють вогонь по місцевим, створивши правильну картинку для російських ЗМІ. Цього не станеться, але двоє військових загинуть.

Читайте також: Хроніки неоголошеної війни. Як створювались терористичні "ЛДНР"

Навколо Краматорсько-Слов’янської агломерації уже починатиметься справжня війна. 2 травня біля села Андріївка на українських військових нападе група озброєних сепаратистів, а 5 травня біля Семенівки один з підрозділів 95-ої бригади потрапить у засідку. За різними даними, тоді буде знищено та поранено десятки сепаратистів. Але, на жаль, вони встигнуть забрати життя 5 українських військових.

2 та 5 травня в районі Слов’янська буде збито 3 вертольоти Збройних сил України. І виключно завдяки удачі та майстерності пілотів ті події заберуть життя лише 2 із наших бійців.

Так буде наростати конфлікт на Донбасі. Але росіяни не полишатимуть ідею великої "Новоросії", яка мала охопити усі економічно-важливі регіони з проросійським населенням. І на перший план вийде перлина біля моря – Одеса.

Читайте також: Хроніки неоголошеної війни. Як і чому розпочалась АТО

2 травня тут мав пройти матч між місцевим "Чорноморцем" та харківським "Металістом". Футбольні фанати обох команд хотіли провести спільну ходу центром міста. Але на них раптово напали представники Антимайдану. Поступово сутички переросли у стрілянину. Футбольні ультрас прогнали нападників аж до Куликового поля. Табір було розтрощено. Залишки Антимайданівців загнали у Будинок профспілок і закидали "коктейлями Молотова". У результаті сутичок загинуло близько 40 осіб.

Так подала ці події російська пропаганда. Кадри з палаючим Будинком профспілок облетіли увесь світ і стали вагомим аргументом для жителів Донбасу, які не дуже прагнули лишатися в Україні.

Але є факти і кадри, які російська пропаганда намагалася приховати. Найголовнішою і найбільш підозрілою була співпраця місцевої міліції з Антимайданівцями. Вони навіть носили однакові пов’язки на руках, щоб простіше було відрізняти своїх від чужих. Для цього треба було заздалегідь домовитись і спланувати дії, купити червоний скотч і попередити усіх учасників. Тобто заворушення планувались централізовано і за кілька днів. Мали конкретну мету і організаторів.

За кілька годин бойовики стрілятимуть по мирній ході з дахів.

Яку реакцію це мало викликати у натовпу?

Про жорстокість українців тоді не говорив тільки ледачий. Але на цих кадрах гарно видно, як ультрас рятують своїх ворогів з уже палаючого Будинку профспілок.

Тих, хто врятувався і не чинив спротиву, не били і хотіли віддати міліції, яка за дивним збігом нічого не робила, знаходилась у кількох десятках метрів від подій. Так само сутички проігнорували і пожежниками. Вони з’явились на місце подій, коли уже було запізно.

Російські ЗМІ не покажуть жодного з цих фактів і спробують створити міф про "Одеську Хатинь".

У ті дні загине 48 людей, 6 з яких – від вогнепальних поранень. Серед них будуть Андрій Бірюков та Ігор Іванов, які загинуть від автоматних куль, випущених сепаратистами, захищених міліцією.

Таким буде четвертий тиждень війни, яка забере десять тисяч життів українців і назавжди змінить Україну.

Завдяки рішучості одеситів, їхнє місто ніколи не побачить снарядів та танків і залишиться мирним. Ми ж маємо пам’ятати тих, хто ціною свого життя врятував це місто від агресії.

Читайте також: Хроніки неоголошеної війни. Другий тиждень АТО – як це було