Йому 24 роки, війна прийшла до нього ще в 14. Це покоління тих, хто виріс на новинах про обстріли та загиблих, покоління, виховане на боротьбі і гордості за свій народ, свою націю. Він – перекладач-міжнародник, знає норвезьку, шведську, польську та англійську мови. А тепер ще й — бойовий медик 73-го морського центру Сил спеціальних операцій, і його робота – рятувати життя. Мова йде про бійця з позивним "Принц".

Якими бувають жарти долі та про досвід бойового медика на передовій, "Принц" розповів в інтерв'ю для 24 Каналу.

Цікаво Секрети рекрутингу, або Як потрапити до елітних підрозділів ЗСУ: розповідає ветеран ССО

Ви, певно, хотіли бути військовим, тому і обрали для себе контрактну службу у Силах спеціальних операцій?

Насправді – ні, це батьки чомусь бачили в мені військового чи медика. Можливо, тому що мої дідусь та прадідусь були військовими, хоч і недовго. Я ж насправді ніколи не бачив себе у війську. Моєю дитячою мрією було стати археологом чи істориком, а вже десь у класі 11-му, коли саме був час обирати професію, я віддав перевагу міжнародним відносинам. Мови мені давалися дуже легко, і я пішов на міжнародника-перекладача. Але доля трошки пожартувала зі мною, оскільки, не зважаючи на те, що я взагалі ніяк себе у війську не бачив, став саме військовим медиком. Побратими кажуть, непоганим…

Цікавий жарт долі… А як же так сталося?

На початку повномасштабного вторгнення я навчався у магістратурі, але війна, на жаль, в моє життя, як і в усіх, внесла свої корективи. Коли все почалося, я зрозумів, що не можу бути осторонь, повинен щось робити, якось допомогти. Перший місяць був волонтером, моя альма-матер – то Львівська політехніка, і ми хотіли бути корисними, діяти.

Принц
"Принц" у цивільному житті здобував освіту перекладача-міжнародника / Фото, надане 24 Каналу

Але мені цього було замало, і я почав шукати посаду за своїм профілем у війську. Та на той час перекладачі не дуже були потрібні. Десь через півтора місяця до мене звернулася знайома, вони шукали перекладача для групи волонтерів із країн-партнерів, які приїхали в Україну викладати військову справу. Я одразу погодився.

І як ви думаєте, на який курс мене поставили? Так, на військову медицину. А з часом мені стало нецікаво просто перекладати, і я попросився в інструкторів відпрацьовувати елементи разом з тими, хто навчався. Так вийшло, що я повний курс пройшов разів може зі двадцять.

Цей період був дуже цікавим, він розкрив мені очі на багато речей, про які я до цього дня і не замислювався. Про імідж України за кордоном, про те, як європейці ставляться до нас та нашого бажання бути незалежними, а особливо про те, скільки історичних відомостей про Україну було знищено та перекручено радянщиною. Тільки в розмовах, коли ми торкалися певних історичних моментів і особистостей, виявлялося, що багато європейців взагалі навіть не знають, що їх відомі постаті народилися в Україні.

Тут мені й знадобилася моя давня любов до історії, бо у проміжках між постійними тренінгами та навчаннями я намагався якомога більше розповісти про наш народ, нашу історію та постійну боротьбу за незалежність. Попри регулярну завантаженість, мені все одно здавалося, що я роблю недостатньо, і тоді ми з кількома інструкторами долучилися до "Госпітальєрів". Тут я працював та опановував саме практичні навички, вміння швидко реагувати, думати та діяти вже в бойових умовах.

Скільки часу ви провели в цьому підрозділі? Як відчували себе у бойових діях?

У "Госпітальєрах" я прослужив майже рік. Тут у мене з’явилися перші бойові наставники. Одним із них був наш старший евакогрупи – Стен (його ім’я зі шведської перекладається як "скеля"). Це перша людина, яка сказала мені, що співчуття медика – то найгірша риса, якою той може володіти. Я на все життя запам’ятав його слова.

Тренування в теорії та відпрацювання навичок – це, звісно, добре, але коли ти усвідомлюєш все це в реальному часі, то відчуття зовсім інші. Під час нашого першого виїзду, коли я побачив поранених хлопців, мені справді стало їх дуже шкода, і я завагався… Буквально на кілька секунд. Після того як ми доставили поранених до госпіталю, Стен відвів мене в бік і сказав: "Найкраще співчуття медика – це робити свою роботу, адже кожна секунда твого співчуття може коштувати людині життя". Він сказав це буденно, але ці його слова для мене стали основними, я з ними прокидаюся і засинаю щодня, нагадуючи собі про ті кілька секунд мого вагання.

Стен
Стен – бойовий медик зі Швеції / Фото, надане 24 Каналу

Другою людиною, яка стала для мене авторитетом у моєму житті та на службі, була Іра "Чека". На жаль, вона загинула… Ця дівчина є для мене неймовірним прикладом того, як потрібно боротися, жити і працювати. Я вважаю, що для України – це велика втрата.

Щоразу, коли мені стає важко чи опускаються руки, наступає якесь емоційне вихолощення, я згадую про неї, про її невтомну енергію, бажання допомагати та рятувати. Я не маю права здаватися тоді, коли такі, як вона, поклали своє життя заради Незалежності України.

Як ви потрапили саме до ССО? Це було ваше рішення чи так склалася доля?

Десь на восьмий чи дев’ятий місяць перебування у "Госпітальєрах" я прийняв остаточне рішення підписати контракт зі Збройними Силами України. Я бачив багато підрозділів, адже ми працювали з усіма – і з піхотою, і з національною гвардією, із ДШВ, і з ГУРівцями, – та все ж у моє серце запали хлопці та дівчата із ССО.

Коли ми пересікалися з ними у полях, я бачив, як відбуваються планування та обговорення в їхніх групах, скільки там поваги – до командирів, до бійців. Мене вразило те, що я відчув, якусь рівність… Я бачив такі стосунки тільки у добровільних з’єднаннях, а тут – справжня військова структура, і всі прислухаються один до одного, радяться, підтримують.

За рік волонтерської діяльності я озброївся певними контактами. З’явився друг у 73-му морському центрі ССО, пройшов всі стадії відбору, і ось тепер я – військовослужбовець Сил спеціальних операцій. Скажу чесно, не було жодного дня, щоб я не пишався своїм родом військ.

У різних професіях існують свої забобони. Чи є якісь у вас? Розкажіть, як вони вписуються у військове життя?

У кожного медика є свої прикмети. Одна з найголовніших – це ніколи не бажати "доброї ночі" чи "тихої зміни". Бо як тільки надвечір лунають такі слова, то можна одразу пакувати рюкзак та готуватися до виїзду.

Зрозуміло, це кажуть із найкращими намірами, але, як показує практика, то ніч після цього повністю протилежна побажанням. А є ще одна важлива історія: якщо в тебе є якесь негативне інтуїтивне відчуття або наснилося щось недобре, потрібно обов’язково проговорити це вголос перед кимось із твоєї групи. Тоді нічого не станеться.

У медиків насправді найважче – це не сама робота медика, найважче – чекати. Коли ти знаєш, що почався бій або хлопці висунулися на завдання, і ти маєш просто чекати, слухати рацію і сподіватися, що ти не почуєш свого позивного на виклик. Саме в такі хвилини і починаєш вірити у прикмети та забобони. Але, незважаючи ні на що, ми завжди готові, зібрані, натреновані і зробимо все як для хлопців та дівчат з нашого підрозділу, так і для всіх побратимів та посестер, які потребуватимуть допомоги.

Принц
Тренування "Принца" / Фото, надане 24 Каналу

Ви дуже молодий спеціаліст, вам лише 24 роки, у підрозділі є набагато старші побратими. Як до вас ставляться з огляду на ваш вік?

Ви знаєте, з дня мого приходу до Сил спеціальних операцій у мене був тільки один такий випадок, коли старший від мене воїн, який має за плечима дуже багато років служби у війську, трошки зверхньо поставився до мене.

Пригадую, була ситуація, що я мав надавати допомогу, хоча і сам був серйозно травмований. Але я просто відпрацьовував алгоритми, а свій біль відчув лише тоді, коли зрозумів, що надав допомогу усім хлопцям. Після цього випадку ніхто і ніколи більше не сумнівався у моєму професіоналізмі. Загалом в підрозділі у нас дуже здоровий колектив, у всіх є одна ціль – боротьба за Незалежність України. Ніщо так не об’єднує, як велика спільна мета.

Ваш позивний "Принц" – дуже цікавий. Із цим пов’язана якась історія?

Насправді цей позивний у мене ще з дитинства. Моя мала батьківщина — це Кіровоградська область, я там народився та навчався, шкільні роки залишили лише приємні спогади. Моїм улюбленим предметом була англійська мова, і от, пам’ятаю, під час заняття ми читали та розбирали уривки з повісті Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц". Мені тоді дуже сподобався твір, я його майже на пам’ять вивчив.

На одному з уроків мене так вчителька і назвала, з огляду на любов до цієї книги. Так і прив’язалося. В інституті вже й не міняв. А коли прийшов до ССО, то так і лишилося. Трошки хлопці, звичайно, жартують, але це ж здебільшого чоловічий колектив, тут без підколів ніяк.

Що б ви сказали тим, хто ще не визначився чи роздумує, до якого підрозділу долучитися?

Захист Батьківщини – обов’язок кожного громадянина. Хай це звучить трошки пафосно, але так воно і є. Звісно, війна – це страшно, бій – це страшно, але якщо ти тренований, навчений і у крутому колективі, де ти можеш завжди розраховувати на підтримку, то страх відступає і дає шлях професіоналізму, злагодженій роботі і маленьким перемогам, які колись приведуть нас до перемоги великої. Головне – це знайти саме свій підрозділ, де ти будеш на своєму місці і робитимеш те, що тобі до душі. Повірте, це неабияке відчуття.

Принц
"Принц" ніколи не планував бути медиком чи військовим, проте плани змінило російське вторгнення / Фото, надане 24 Каналу

Щоб я порадив? Поки ви думаєте, вагаєтеся чи обираєте собі підрозділ, навчайтеся, здобувайте військові навички. Зараз неймовірна кількість курсів та навчань з різних направлень. Щоб коли ви долучитеся до своєї військової родини, ви вже мали базу, яка дасть вам можливість швидше адаптуватися.

Звісно, від себе особисто та від усього підрозділу запрошую бажаючих до нашого 73-го морського центру Сил спеціальних операцій.

І наостанок, яка ваша улюблена цитата з "Маленького Принца", якою ви керуєтеся по життю?

"Лише серце добре бачить. Найголовніше не побачиш очима". Щодня я переконуюся у правдивості цих слів.

Сили спеціальних операцій шукають тих, хто готовий стати частиною команди, в якій кожен цінується на вагу золота і всі як один працюють для наближення перемоги!

Єдиний центр рекрутингу ССО допомагає підібрати військову професію з урахуванням ваших цивільних навичок. Сили спеціальних операцій шукають професіоналів та майстрів своєї справи, аби разом наближувати перемогу.

Що пропонують Сили спеціальних операцій:

  • Професійне навчання: обов’язкова базова підготовка, постійні фахові навчання та курси з підвищення кваліфікації. Навчання на базах партнерів.
  • Сучасне спорядження: новітні види озброєння та найсучасніше обладнання.
  • Гідне забезпечення: гарантоване грошове забезпечення на рівні підрозділів спецпризначення та надбавки за виконання завдань у зоні ведення бойових дій.

Долучайтеся до Сил спеціальних операцій: дивіться відео

Способи стати частиною ССО:

  • зателефонувати за номером 0800 357 174;
  • заповнити анкету на сайті;
  • завітати в офіси, котрі працюють щодня з 9:00 до 18:00 за адресами:
  1. місто Київ, Оболонська набережна, 7 (Корпус 1)
  2. місто Дніпро, проспект Олександра Поля, 2

Сили спеціальних операцій у соцережах:

Усі наявні вакансії в Силах спеціальних операцій можна переглянути за посиланням.