Путін сам налякав росіян ядерною війною: інтерв'ю з Тимочком про злам МНС та удари по НПЗ

Росія продовжує зазнавати ударів по стратегічних підприємствах, а її системи оповіщення та внутрішньої комунікації виявляються вразливими до кібератак. Водночас російські війська намагаються скористатися навіть короткочасним припиненням вогню для посилення своїх позицій, зокрема на півдні України.

Військовослужбовець ЗСУ Іван Тимочко в ефірі 24 Каналу пояснив, чому повідомлення про ядерну загрозу викликали занепокоєння серед росіян та як змінилася тактика українських ударів по нафтопереробних заводах. Він також оцінив наслідки перемир'я в Олешках, можливість форсування Дніпра та перспективи російського наступу в напрямку Запоріжжя.

Кібератаки оголили страхи російського суспільства

Ресурси МНС Росії та регіональних оперативних штабів зазнали масованого зламу. Росіяни отримували повідомлення про нібито запуск ядерних боєголовок, а також з'являлася інформація про атаки на нафтотранспортний вузол ЛВДС "Самара", де розташований 71 резервуар загальною місткістю понад 1,5 мільйона кубометрів. Що показали ці події та наскільки вразливими є російські системи?

Це одна з військових кібератак, які вже відбувалися і, думаю, відбуватимуться надалі. Про слабкий захист російських систем внутрішньої комунікації, документообігу та оповіщення ми говорили неодноразово.

Раніше зламували сайти російського Міністерства оборони, МНС, а також системи підприємств військово-промислового комплексу, великих заводів і виробників озброєння. Тому подібні випадки не стали чимось принципово новим.

Але нинішня кібероперація показала ще одну важливу річ: наскільки напруженим і психологічно затиснутим стало російське суспільство. Раніше росіяни були досить спокійними та впевненими, що війна в Україні їх не стосується і безпосередньо не зачепить. Тепер вони сприймають подібну інформацію значно серйозніше.

Думаю, такі операції надалі матимуть ще більший резонанс, особливо разом із масованими ударами по російських військових об'єктах.

Тут Володимир Путін і його оточення потрапили в пастку, яку самі створили. Згадайте їхні постійні ядерні погрози, заяви про можливе застосування ядерної зброї, безперервні навчання та перевірки боєготовності російського ядерного потенціалу.

Усе це настільки привернуло увагу російського суспільства, що, я думаю, люди самі повірили в можливість ядерної війни. Вони допускають, що можуть виникнути проблеми на підприємствах або в тих самих шахтах, де розташована ядерна зброя.

І якщо Путін розповідає байки про те, що після ядерної війни він потрапить до раю, то росіяни, схоже, не дуже в це вірять. Вони розуміють, що наслідки ядерної війни будуть страшними й для них самих.

До того ж, знаючи нинішню поведінку Путіна, росіяни можуть цілком серйозно сприймати його погрози. Це показує, наскільки вони насправді готові гинути заради ідей російського диктатора, які їм роками нав'язувала пропаганда.

Російська пропаганда сама розігріла цю тему, а тепер пожинає її плоди всередині країни.

Є ще один цікавий момент. Росіяни завжди любили хвалитися, що мають надзвичайно високий рівень кібербезпеки, а злам іноземних сайтів і комунікаційних систем є їхньою спеціалізацією.

Однак тепер вразливими виявляються їхні власні системи. Я припускаю, що певну роль у цьому могли відіграти й удари по російських дата-центрах.

Вони, на мою думку, послабили російські пропагандистські та інформаційні кампанії як в Україні, так і за кордоном. Водночас могли постраждати системи захисту та взаємної підтримки російського кіберпростору.

Україна змінила тактику ударів по російських НПЗ

За три дні були атаковані одразу три великі російські нафтопереробні заводи: Кстовський, Новокуйбишевський та "Башнефть-Новойл" в Уфі. Перед цим удари по НПЗ певний час не фіксували, що пов'язували з проханням адміністрації Дональда Трампа. Чому Україна могла зробити таку перерву і що змінилося зараз?

Почнімо з масштабів цих підприємств. Три заводи разом переробляли приблизно 33 мільйони тонн нафти на рік. Причому Кстовський НПЗ забезпечував майже половину цього обсягу – близько 17 мільйонів тонн.

Але я хочу звернути увагу на інший момент. Україна не робила жодних офіційних заяв про припинення ударів по російських нафтопереробних комплексах.

Це були висновки аналітиків, які помітили, що протягом певного часу таких атак не було. Тобто йдеться про відсутність ударів у конкретний період, а не про офіційно оголошене припинення операцій.

Я більше схиляюся до іншого пояснення. У нас була й залишається проблема з протиракетною та протибалістичною обороною, зокрема зі знищенням російських ракет.

Наші ресурси далеко не безмежні. І фахівців немає в такій кількості, щоб ми могли одночасно планувати й проводити необмежену кількість операцій.

Тому, думаю, ми переорієнтували частину зусиль на російську хімічну промисловість та підприємства, де збирають ракети, виготовляють комплектуючі, окремі деталі або ракетне пальне.

Річ у тому, що зараз росіяни значною мірою завдають ракетних ударів буквально з конвеєра. Те, що вони виготовляють за короткий проміжок часу, практично відразу застосовують проти України.

Відповідно, розірвати виробничий цикл російських ракет стало для нас одним із пріоритетних завдань.

І для Росії захист цих підприємств також надзвичайно важливий. Тим паче, що заводів, які забезпечують виготовлення критично необхідних компонентів, виявилося не так багато. Для Путіна кожне таке підприємство буквально на вагу золота.

Тому я припускаю, що росіяни почали перекидати частину систем протиповітряної та навіть протиракетної оборони від нафтопереробних підприємств до хімічних заводів та інших об'єктів ракетного виробництва.

Це могло послабити прикриття тих НПЗ, які раніше були захищені краще.

Українська розвідка та інші структури, зі свого боку, теж працювали й адаптували тактику ударів. Ми бачимо зміну підходу до ураження російських підприємств.

Якщо раніше на НПЗ могли прилітати один-два дрони, іноді до п'яти, і цього вистачало для досягнення певного результату, то зараз ми спостерігаємо зовсім іншу інтенсивність.

Ідеться вже про півтора-два десятки влучань майже одночасно по одному ворожому об'єкту. Це не просто тимчасово виводить підприємство з ладу.

Після настільки серйозного ураження може виникнути питання, чи взагалі економічно доцільно відновлювати завод і чи матиме таке відновлення перспективу.

Треба правильно розуміти й цифру 10%, про яку говорять у контексті останніх атак. За оцінками, ці підприємства мали значну частку російських нафтопереробних потужностей, але частина інших НПЗ уже раніше була знищена, пошкоджена або втратила можливість працювати на повну потужність.

Тому, оцінюючи нинішні втрати, потрібно враховувати не лише загальні проєктні можливості російської галузі, а й те, скільки підприємств фактично залишалося працездатними до останніх ударів.

І не забуваймо, що нафтопереробна промисловість у Росії є бюджетоутворюючою галуззю. Вона забезпечує надходження до державного бюджету, зокрема й кошти, які Росія витрачає на війну проти України.

Росія скористалася перемир'ям в Олешках

Генштаб повідомив, що під час гуманітарної місії та припинення вогню в Олешках росіяни проводили ротацію підрозділів, укріплювали позиції, встановлювали антидронові засоби й підвозили боєприпаси. Наскільки серйозно вони могли посилитися за цей час і чи створює це загрозу для українських військових?

Тут потрібно враховувати кілька обставин. Передусім ми всі прекрасно розуміємо, що російська армія завжди розглядає будь-яку перерву в бойових діях як можливість покращити своє становище та перегрупувати війська.

Це відбувалося під час різних перемир'їв протягом усієї війни. Можна згадати навіть період із 2014 року.

Тому такий розвиток подій був прогнозованим. Інша річ, що Україна готова йти на певні ризики заради звільнення та повернення своїх громадян.

Якщо є можливість евакуювати людей або повернути їх шляхом обміну, ми будемо це робити й надалі. Навіть усвідомлюючи, що противник спробує використати відповідний період для власних військових потреб.

Тепер щодо становища російських сил на цьому напрямку. Подніпров'я є одним із найскладніших для росіян регіонів з погляду логістики.

Там непросто забезпечувати підвезення озброєння, боєкомплекту та переміщення великих військових підрозділів. До того ж територія материкової частини України в цьому районі досить вузька, особливо для одночасного пересування значних сил в умовах активних бойових дій.

Донедавна на цьому напрямку не проводили масштабних операцій оперативного рівня. Російські війська зупинили поблизу Приморська, вибили зі Степногірська, а на Оріхівському напрямку їм не дозволили розширити зону контролю.

Під час шестиденного припинення вогню, пов'язаного з евакуацією українських громадян, противник, найімовірніше, справді намагався провести ротацію військ.

Передусім могли замінювати підрозділи, які зазнали значних втрат, потребували відновлення або поповнення особового складу.

Але тут є принципова різниця між проведенням ротації та здатністю організувати повноцінну військову операцію.

Для масштабного наступу потрібні великі резерви, можливість захистити їх від українських ударів і забезпечені тили. Без цього навіть додаткові підрозділи не дадуть росіянам можливості швидко змінити ситуацію.

Ми знаємо, що в окупованому Криму перебуває приблизно 40 тисяч російських військовослужбовців. Але, на мою думку, вони більше обмежені у своїх можливостях, ніж готові до проведення масштабних загальновійськових операцій.

Сили оборони України завдали серйозних ударів по військовій інфраструктурі Криму. Було знищено багато складів, авіаційної техніки, комплексів С-400, радіолокаційних засобів та електростанцій.

Крім того, Україна суттєво обмежила можливості росіян на морі, зокрема в Азовському.

Тому противник може проводити певні тактичні дії, турбувати наші позиції, однак я сумніваюся, що зараз, пізньої осені, він здатний різко змінити ситуацію на свою користь.

Не забуваймо, що росіянам доведеться форсувати Дніпро. За нинішніх погодних умов це надзвичайно складне завдання.

Уже холодно, а потрапляння людини у воду за такої температури різко скорочує час, протягом якого вона може вижити. Усі ці ризики українське командування також розуміло, коли погоджувалося на гуманітарну операцію.

Водночас дуже важливо публічно демонструвати, що ми знаємо про дії противника. Це впливає і на російських військових, і на їхніх генералів.

Вони повинні розуміти, що перебувають під постійним спостереженням і не зможуть непомітно здійснювати перегрупування чи готувати певні операції.

Є ще один аспект – міжнародний. Потрібно показувати світовій спільноті, що Росія використовує навіть гуманітарні домовленості для отримання військової переваги.

Росіяни неодноразово демонстрували, що готові порушувати домовленості, зокрема й ті, які самі пропонують, якщо це дозволяє покращити їхнє становище на фронті.

Тому я допускаю, що на цьому напрямку можуть відбуватися локальні сутички. Але не думаю, що російські війська здатні завдяки проведеній ротації переламати загальний перебіг бойових дій.

Особливо якщо враховувати, що на Олександрівському напрямку росіян потіснили, поблизу Гуляйполя їхнє становище теж далеко не найкраще, а на Оріхівському напрямку та поблизу Степногірська вони мають серйозні труднощі.

Проблемою залишається й залізничне сполучення. Самі росіяни визнають, що українські удари суттєво пошкодили залізничну інфраструктуру, яка має стратегічне значення для їхньої логістики на цьому напрямку.

Частина колій, за їхніми ж повідомленнями, досі не працює.

Однак це не означає припинення всіх ворожих дій. Росіяни й надалі можуть намагатися форсувати Дніпро невеликими групами або диверсійно-розвідувальними підрозділами.

Також продовжуватимуться ракетно-дронові, авіаційні бомбові та артилерійські удари. Противник застосовував ці засоби й раніше, тому подібні атаки залишатимуться реальною загрозою.

Наступ на Запоріжжя стримують Сили оборони та проблеми з логістикою

Росіяни можуть спробувати використати пересохле Каховське водосховище для просування в напрямку Запоріжжя. Наскільки реальний такий сценарій, враховуючи складні погодні умови, ширину Дніпра та можливості української оборони?

Тут потрібно розглядати цілу низку чинників. Але я хочу наголосити, що головною перешкодою для форсування Дніпра чи то в районі Каховського водосховища, чи біля Антонівського мосту є навіть не географічні умови.

Основний стримувальний фактор – це Збройні Сили України.

Повірте, якби Путін знав, що це дозволить досягти успіху, він зробив би з російських солдатів живу або мертву греблю завдовжки десять кілометрів. Його б найменше хвилювало, чи достатньо у військових плавзасобів і скільки людей загине під час такої операції.

До того ж росіяни вже намагалися створювати спеціальні підрозділи для дій на воді. Ще у 2024 році вони формували бригаду річкових катерів.

Частину цих засобів тоді вдалося знищити. Наскільки можна судити, цей задум себе не виправдав.

Принаймні до сьогодні ця бригада не проводила якихось серйозних військових операцій. І я сумніваюся, що вона ще зможе продемонструвати значні результати.

Безумовно, сезонний чинник також відіграє важливу роль. Але потрібно розуміти, що наміри росіян просуватися в напрямку Запоріжжя були очевидними вже давно.

Спроби прорвати українську оборону на Оріхівському та Гуляйпільському напрямках передбачали саме тактичні й оперативні завдання, пов'язані з подальшим просуванням до Запоріжжя.

Цей напрямок особисто курував начальник російського Генштабу Валерій Герасимов. Він визначав його як один зі стратегічних напрямків наступальних дій у 2025 – 2026 роках.

Але російські війська перебувають там далеко не в найвигіднішому становищі.

Свого часу на цих територіях проходив український контрнаступ. Росіяни будували там так звані лінії Суровікіна, а обидві сторони створили потужні оборонні позиції та укріплення.

Тому здійснити швидкий прорив у таких умовах надзвичайно складно.

Водночас для Запоріжжя є інша серйозна загроза. Російські війська продовжують бити керованими авіаційними бомбами та безпілотниками по місту й передмістях.

Тут справді існує велика проблема, але вона не означає, що російські війська підійшли до Запоріжжя на чотири кілометри, як заявляв Путін.

Реальна відстань, за моєю оцінкою, значно більша. Просто сучасні засоби ураження дозволяють противнику завдавати ударів по місту, перебуваючи набагато далі.

Щодо можливості нового масштабного наступу, то зараз у росіян недостатньо навіть не стільки військ, скільки можливостей для одночасного проведення кількох великих операцій.

Їхні підрозділи зазнали значних втрат на Лиманському напрямку. На Костянтинівському напрямку ударне угруповання також не змогло досягти того швидкого результату, на який розраховувало російське командування.

Зараз противник продовжує тиснути в напрямку Добропілля. Там справді зосереджено велику кількість російських військ.

Це свідчить про те, що окупанти вже визначили свої стратегічні пріоритети. Проте вони можуть використовувати другорядні напрямки для окремих атак, маневрів або відволікання українських сил.

Але я не дуже впевнений, що саме зараз росіяни наважаться на масштабний наступ у напрямку Запоріжжя.

Поля вже сильно розмокли, ґрунти стають нестійкими, що ускладнює рух техніки та переміщення особового складу.

Швидше за все, противник чекатиме сприятливіших погодних умов. Це можуть бути заморозки, коли ґрунт стане твердішим, або тривалі тумани, які дозволятимуть прихованіше переміщувати війська.

Іншим варіантом для росіян може стати покращення логістики. Але з цим у них зараз теж серйозні проблеми, особливо на півдні та південному сході України.

Підвезення боєприпасів, забезпечення особового складу та переміщення резервів залишаються складними завданнями. Для проведення успішної операції навіть тактичного рівня необхідно мати захищені й належно забезпечені тили.

А на півдні України російська логістика досить вразлива через особливості географії, розташування окупованих територій та можливості Сил оборони України завдавати ударів по шляхах постачання.

Тому, хоча росіяни можуть продовжувати спроби наступальних дій і шукати слабкі місця української оборони, їхні нинішні можливості для масштабного прориву в напрямку Запоріжжя залишаються обмеженими.

Іван Тимочко про кібератаки по Росії: дивіться відео