Ізраїль вистоїть. На цьому можна було б поставити крапку і залежно від симпатій до учасників конфлікту оцінити з погляду емоцій. Можливо (з огляду на внутрішньополітичну боротьбу в Україні) так само з різним емоційним забарвленням провести порівняння дій українського та ізраїльського керівництва. Я ж пропоную зупинитися на іншому – як це вплине на нас. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.

Читайте також Не забуваймо, хто підтримує Росію: у МЗС України прокоментували удари Ізраїлю по Ірану

Перший варіант – сторони обмежаться короткостроковою ескалацією. Найприйнятніший для нас сценарій, оскільки він не створює нових рамок для політики у Східній Європі. Але при цьому (у разі успіху Ізраїлю) знижує військовий потенціал та вплив Ірану на Близькому Сході та в Африці.

Другий варіант – сценарій затяжного конфлікту. Це означає, що Ізраїль та Іран щонайменше кілька тижнів обмінюються ударами. При цьому іранська сторона намагається активізувати своїх партнерів у регіоні. Найгірший підваріант цього сценарію – долучення до протистояння проіранських груп. Ємен прогнозовано. Але, наприклад, іракське керівництво проводило вчора активні консультації з проіранськими угрупованнями. Просили у разі ескалації не атакувати американські військові об'єкти на території Іраку.

Що ескалація між Ізраїлем та Іраном означає для України

1. Відхід українського порядку денного (як і теми російсько-української війни) не периферією інформаційного поля. З одного боку це розв'язує руки при плануванні ударів углиб російської території, а іншого – аналогічні дії для Росії. У будь-якому разі обмін ракетними ударами між Ізраїлем та Іраном буде, вибачте за цинізм, "привабливішим" для ЗМІ. А отже, і більш значущим для формування громадської думки.

2. Увага США йде на Близький Схід. У "полегшеній версії" ми це вже спостерігали під час початку ізраїльської операції в Секторі Газа. Для нас це означає:

  • з одного боку, менший тиск Трампа щодо компромісів із Росією найближчими місяцями – дідусеві буде не до того;
  • з іншого боку, зменшення обсягів військових постачань. Типовий приклад – 20 тисяч ракет, перенаправленням яких на Близький Схід обурювався президент Зеленський. Цей запас, можливо, зараз якраз потрібен Ізраїлю для знищення хвиль "Шахедів", що летять його територією. Але це рішення приймалося до початку ескалації.

У разі масштабування конфлікту (наприклад, згадані вище групи в Іраку атакують американські бази або під атаку в Червоному морі потрапляє американський флот та/або Іран завдає ударів по об'єктах у Перській затоці) ми маємо пряме залучення США до конфлікту. Це ще більше відкидає українське питання на периферію політичного порядку денного. На жаль, такий самий процес (хоч і з меншою динамікою) буде характерним для низки наших європейських партнерів.

3. Зростання ціни нафту. Перший стрибок ми вже спостерігаємо. У разі затягування конфлікту швидкого відскоку вниз не буде. Скоріше новий рівень цін, на який впливатимуть як ситуація в Перській затоці, так і активність Єменських хуситів. Тобто Росія вийде із періоду падіння рівня нафтогазових доходів.

4. Зростання ціни на нафту послабить бажання частини наших партнерів активно протидіяти роботі сірих схем експорту російських вуглеводнів. Адже це дешева сировина.

5. Активізації торгівлі озброєннями між Росією та Іраном навряд чи відбувається. Та й зараз Росія використовує для атак північнокорейські ракети, а Іран понад пів року проводив політику накопичення боєприпасів. Щодо БпЛА, то виробництво давно розгорнуте на території Росії.

В умовах, коли обидві держави воюють, продавати частину свого арсеналу не погодиться жодна зі сторін. А ось обмін технологіями для організації власного виробництва, найімовірніше, пожвавиться.

Зауважте В Ірані підняли червоний прапор помсти та оголосили "початок знищення Ізраїлю"

У середньостроковій (3 – 6 місяців) перспективі ізраїльсько-іранський конфлікт створює вкрай небезпечні політичні рамки для України.

  • Росія намагатиметься "продати" свої послуги як посередника з питань врегулювання. Продаватиме їх США. Враховуючи залучення Вашингтона до процесу, вимагатиме поступок на інших напрямках.
  • Зростає роль Росії як потенційного продавця вуглеводнів. Знову згадуємо про американо-російський трек та розмови про "спільну торгівлю" газів. Можливо, й нафтою. Для такого бізнесу необхідне заморожування війни в Україні. Ціною поступок саме з нашого боку.
  • Активна участь Ірану у війні проти Ізраїлю торкається китайських інтересів. Нагадаю, що південна гілка сухопутного маршруту "Пояс та Шлях" будується через територію Ірану та Туреччини. Вона стає ризиковою. Отже, знову зростає роль і значення північного маршруту – через територію Росії.
  • Війна в Ірані створює ризики для масштабування турецько-азербайджанського проєкту щодо виведення туркменського газу на європейський ринок. Нагадаю, що зараз йдеться про приблизно 5 мільярдів кубометрів на рік, які через іранські трубопроводи заходять до турецької ГТС. Прямий трубопровід дном Каспію поки що в проєкті. Можливо, Туреччина спробує інтенсифікувати процес, але в інтересах Росії максимально його гальмуватиме або зірвати зовсім.

Що робити Україні

По-перше, вчитися в Ізраїлю та Ірану. Мовиться про локалізацію виробництва озброєнь на своїй території. У разі ослаблення підтримки у вигляді "пакетів допомоги", єдиний алгоритм – говорити про спільний дохід – виробництві озброєнь тут.

По-друге, забезпечити надійний та безпечний "політичний тил". Відносини із сусідами стають ключовим питанням як утримання ситуації, так і виживання. Сьогодні ми маємо складнощі на угорському та словацькому напрямках, непросту ситуацію на польському та відносну стабільність на румунському. Останнє принаймні до виборів у Молдові.

Ключове завдання на найближчі тижні – аудит можливих конфліктів та вироблення заходів щодо їх недопущення. А також спроба знизити градус напруженості у тих, що є вже.

По-третє, в умовах зниження залученості США питання вибудовування стійких партнерських відносин з європейськими країнами стає пріоритетом. Якщо можна так сказати, ми входимо у період "європеїзації" української зовнішньої політики.

По-четверте, додаткові партнерства. Посилення Росії після війни в Україні вкрай не вигідне Туреччині. Війна на Близькому Сході та гра Кремля на цих питаннях вже створює додаткові ризики для просування турецьких інтересів. А це означає, що Анкара стає ще одним пріоритетом для діалогу.

І, нарешті, далекі напрямки. В умовах трансформації контурів зовнішньої підтримки України необхідні послідовні кроки щодо вибудовування діалогу з державами БРІКС. Насамперед з Китаєм та Індією. І тут, до речі, посередником (принаймні на китайському напрямку) може виступати Туреччина.