Спочатку в Україну приїжджає палестинець Дірар Абу-Сісі. Потім він загадково зникає. Згодом, опиняється в ізраїльській в’язниці. У когось є сумніви щодо того, чиїми зусиллями це стало можливо?

Прем’єр-міністр України Микола Азаров, каже, що навіть думати не хоче, про те що іноземні спецслужби могли проводити операцію з викрадення людини на території України. Тель-Авів офіційно підтверджує, що ця людина вчора була в потязі в Україні, а сьогодні у в’язниці в Ізраїлі.

В Ізраїлі Дірара Абу-Сісі звинувачують у співпраці з терористами. Він був директором єдиної діючої в Палестині електростанції. Але в Палестині при владі рух «Хамас», який Ізраїль вважає терористичним. За такими підозрами можна садити усіх палестинців. Бо не можна жити в якійсь країні, або на території, кому як завгодно, і жодного разу не співпрацювати з владою. Як мінімум, люди ходять на роботу (якщо вона є), оформлюють якісь документи та можливо навіть платять податки (хоча, це вже тягне на фінансування тероризму).

Але це все справи ізраїльсько-палестинські. Українська справа, це відповідь на питання, як так могло статися, що пособник терористів практично отримав українське громадянство? Саме для цього він і перебував в Україні. До речі, одружений на українці.

Як так могло статися, що агенти іноземної спецслужби потрапляють до країни, готують операцію, викрадають людину і спокійно вивозять її за кордон. А наші спецслужби ні сном, ні духом?

«На Службу безпеки України покладається у межах визначеної
законодавством компетенції захист державного суверенітету,
конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного,
науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних
інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної
діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих
організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної
таємниці». Це ст.2 Закону України «Про Службу безпеки України».

То де вона була?

Зовсім смішна історія з тим, що навіть після офіційного зізнання Ізраїлю, що людина перебуває там у тюрмі, українські МВС та ГПУ продовжують її шукати в Україні. Але що тут дивуватися, якщо голова МВС вражений, як це Інтерпол знайшов його фотографію... (можна вразитися разом з міністром на 45 секунді відео)

До цього ще можна додати, що немає в Україні і МЗС. Оскільки спецслужби відомої держави викрали в країні людину, а відомство мовчить. Хоча б пояснень поросили, чи що?

Чому мовчить зрозуміло. Бо нічого не може зробити. Та й сваритися з Ізраїлем, з яким щойно відкрили кордони, якось не з руки.

Але могла б зробити «СБУ». Якби вона була дійсно «Службою безпеки України», а не конторою зі стеження за блогерами, журналістами чи опозиціонерами. Найяскравіша спецоперація СБУ, яку згадуєш у першу чергу – захват офісу «Нафтогазу України»…

Що ще додати.

Хіба що таку історію. Є у мене знайомий. Він ще на 4 курсі університету хотів влаштуватися на роботу до СБУ. Вчився добре, був у гарній фізичній формі, дійсно хотів захищати державу і готувався до цього. Але, коли прийшов, забракували на медогляді і не взяли. Причина – незначне пошкодження ока, яке з роками могло призвести до значного погіршення зору. Це я до того, що можливо СБУ варто переглянути критерії відбору співробітників? І, можливо, фізичні дані не завжди на першому місці? Я вірю, принаймні хочу вірити, що серед значної кількості офіцерів цієї служби ще не викликають сміху такі поняття як честь і гідність. Хотілося б, щоб вони розповіли про них і своїм керівникам.

Непоганою реакцією на ізраїльський плювок, здається, могло б стати раптове зникнення одного чи двох агентів «Моссаду». А наступного дня, вони б могли віднайтися у слідчому ізоляторі СБУ за підозрою у викраденні людини… Але ж це все казка.

P.S.
Я не є знавцем ані спецслужб, ані дипломатії. Тож звичайно, міг допустити помилки і неточності, а можливо і відверті дурниці. Але я є громадянином цієї країни. І прикро від того, що моїй державі, щоб я про неї не думав, плюють в обличчя, і вона це мовчки ковтає. Гадаю, що так думаю не тільки я один. Тож, панове професіонали: дипломати, силовики, дуже просимо – не мовчіть. Не бійтеся ЗМІ, вони на те і існують аби доносити вашу фахову думку до широкого загалу. Зробіть свою частину роботи - поясніть, як все відбувається насправді, і як має відбуватися. А ми, як ЗМІ, залюбки виконаємо свою.