Кому заважає відкрита Україна?

Від користувача вимагається дотримання умов атрибуції, або, в перекладі на загальнозрозумілу мову, авторського права, тобто при застосуванні цих інформаційних даних він повинен вказати джерело їхнього отримання.

Концепція інформаційної відкритості з’явилася не вчора і не сьогодні. Статистичні дані людство застосовує досить тривалий час. Так, ще 300 років тому один пересічний англієць за власної ініціативи почав збирати відомості про народження і смерті співгромадян, відслідковував кількість новонароджених хлопчиків і дівчаток. Згодом він передав свої напрацювання до офіційних установ, і на основі цих даних англійські урядовці змогли обрахувати кількісний склад своєї армії, тобто почали формувати її не від "балди", а керуючись грамотними розрахунками. Це такий коротенький екскурс в історію. А тепер про сьогодення.

Величезні масиви інформації, які нагромадили офіційні урядові структури у всьому світі (зокрема й на громадян своїх країн) поставили людство перед неабиякими викликами. Вони (верхи) знають про нас все, тоді й ми маємо право так само знати все, чим живе країна. Ми повинні розуміти, як формуються бюджети, куди і яким чином витрачаються наші податки, як нас будуть лікувати, яку освіту зможуть отримати наші діти – цей список практично невичерпний.

У країнах з усталеною демократією високопосадовці давно зрозуміли, що вони змушені будуть відкрити інформацію для громадян. Процес, хоча й не дуже швидко, проте зрушив з місця. Нині у багатьох розвинутих країнах програми open data підтримуються на державному рівні. Це передбачає створення необхідної законодавчої бази, що допомагає розширити напрями відкритих даних та поліпшити умови їхнього використання для всіх членів суспільства. Так, у Європі діють не лише національні програми розвитку відкритих даних, а й загальноєвропейські, на які ЄС витрачає чималі кошти. Своєю чергою open data відкривають великі можливості для розвитку бізнесу, зокрема в ІТ-сфері, створенні нових програмних продуктів.

Коротка довідка: загальний макроекономічний ефект відкритих урядових даних для країн Євросоюзу оцінюється у 2% додаткового ВВП, або 206 мільярдів євро до 2020 року.

В Україні часів Януковича про відкритість даних не було й мови. Правда, у 2011 році Верховна Рада прийняла Закон про доступ до публічної інформації, проте дістатися до неї було непросто. І лише у післямайданний період у цій сфері відбулися дійсно значні зрушення – у 2017 році Україна піднялася на 18 позицій у рейтингу країн з open data, залишивши позаду Італію, Португалію, Грецію, Хорватію, Польщу та ін.

Це справжній прорив, особливо, якщо брати до уваги наше консервативне чиновництво, якому ну дуже не подобаються жодні нововведення. Бюрократ не любить і боїться прозорості, а тут від нього вимагають показати все, в тому числі і те, що "нажито непосильным трудом". Це, погодьтеся, справжній розрив шаблону. Проте за справу взялися такі люди, яким важко було протистояти: відомі журналісти-розслідувачі, громадські активісти, авторитетні юристи, і нарешті ті, хто найкраще знає, як треба працювати з інформацією, – представники ІТ-сфери. І вони перемогли, зокрема уже в 2014 році в Україні запрацював перший урядовий сайт open data.

На сьогодні у відкритому доступі є дані державного бюджету, єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, національного законодавства та ін. У 2018 році передбачається відкрити дані у сферах екології, земельних відносин та охорони здоров'я, оскільки вони є дуже важливими для наших громадян, а належної інформації у відкритому доступі поки що дуже мало. Власне, вся інформація, на яку є суспільний запит, має бути відкритою.

Звичайно, це тільки початок, попереду нас чекає велика і копітка робота. По-перше, ідею open data треба пропагувати у суспільстві, бо поки що більшість людей далека від цього. Дехто взагалі не знає, що то таке, інші хоча й чули, проте не зовсім обізнані, що з цією інформацією слід робити, не розуміють, наскільки великий економічний ефект приносить використання open data. Але це справа часу.

Сьогодні ж найбільш важливою ділянкою роботи для спеціалістів є цифрова обробка відкритих даних, які оприлюднюють державні установи. Справа в тім, що вони подаються в незручних для роботи форматах – переважно у вигляді текстових файлів (doc., docx., pdf. тощо). Для того аби відкриті дані не залишилися декларацією, потрібно зробити їх такими, аби вони піддавалися машинному (автоматичному) зчитуванню і легко поєднувалися з будь-якими іншими категоріями open data. Чим, власне, й займаються ІТ-компанії.

Здавалося б, за свій благородний труд ці компанії повинні мати найбільшу підтримку від держави Україна, котра оголосила відкритість даних як свій пріоритет. Проте не усе так добре "у датськім королівстві". Без ложки (швидше, навіть відра) дьогтю у цій діжці меду не обійшлося.

Поділюся з читачами прикрою історією, що сталася з однією з таких компаній, маю на увазі "Ю-Контрол".

Коротка довідка. YouControl – це інтерактивна онлайн-система, яка з понад 50 джерел формує актуальне досьє на кожну компанію України на основі відкритих даних, відстежує зміни в держреєстрах та візуалізує зв’язки між афілійованими особами. Система доступна як веб-сервіс в браузері.

Тобто якщо ви плануєте співробітництво з певною бізнесовою структурою, то буквально за пару хвилин і адекватну плату можете мати повне досьє на потенційного партнера і прийняти рішення про співпрацю або відмовитися від неї, якщо отримані дані вас не влаштовуватимуть. Важливість такого сервісу для підприємців важко заперечити. Та якщо ви думаєте, що "Ю-Контрол" держава підтримує, то ви глибоко помиляєтесь. Уже майже рік компанію кошмарить Служба безпеки України, котрій активно не подобається її діяльність.

Спробую коротко донести читачам суть справи. Компанію звинувачують у незаконному збуті спеціальних технічних засобів, що використовуються для негласного отримання інформації, за попередньою змовою групи осіб, а також у несанкціонованому втручанні в роботу автоматизованих систем.

Звинувачення фейкові, бо жодних доказів "злочину" до цього часу не знайдено, хоча слідчі дії тривають уже протягом року. Почалося це жахіття у березні 2017. Саме тоді в офіс компанії прийшли з обшуком представники спецслужб, які забрали всі фінансові документи, комп’ютерну техніку, провели обшуки в помешканнях директора фірми Сергія Мільмана, співробітників, а також ділових партнерів компанії, вилучивши готівку, що належала цим людям. У цій ганебній операції було задіяно понад 100 (!) співробітників СБУ.

Повторюсь – доказів нуль. Розпорядники публічної інформації (Мін’юст, Мінекономрозвитку, Держстат, ДФС України, ДСА України, Держспецзв’язок, Вищий господарський суд, Держагентство електронного урядування) повідомили про відсутність несанкціонованого втручання в держреєстри. Жодних доказів стосовно збуту спеціальної техніки для отримання негласної інформації також немає.

На сьогодні єдине, чого вдалося добитися – це закриття справи проти Сергія Мільмана та повернення коштів усім, у кого вони були незаконно вилучені. Техніку до цього часу тримають під арештом, справа проти компанії триває.

Виникає цілком закономірне запитання: чому СБУ з такою наполегливістю намагається знищити компанію "Ю-Контрол"? Чи не тому, що ті зазіхнули на "святе"? Адже ні для кого не секрет, що саме торгівля інформацією у непрозорий спосіб завжди була джерелом незаконного збагачення для певної частини "безстрашних борців з ворогами держави". А положення монополіста давало можливість виставляти на свої "послуги" захмарні ціни, залежно від рівня власної аморальності.

Хто володіє інформацією – володіє світом. Цей постулат добре усвідомлюють наші керманичі, і саме тому в Україні і досі мають місце масові переслідування ІТ-бізнесу. Історія компанії "Ю-Контрол" – яскравий приклад боротьби владних структур з тими, хто намагається позбавити їх монополії на інформацію. Проте мені здається, що точка неповернення вже пройдена. Спільними зусиллями ми подолаємо усі перепони і зможемо зробити Україну дійсно модерною, відкритою як для своїх громадян, так і для цілого світу.

Автор: народний депутат Олександр Опанасенко