Конфлікт вдалося загасити, а острів залишився під контролем України до 2014 року, коли країна-агресорка все ж змогла окупувати територію Криму, включно з Тузлою. У сюжеті Держприкордонслужби пригадали, як починався конфлікт навколо Тузли та чому він є передвісником війни проти України.

До теми Бій за Тузлу – "стріляти на ураження": як Росія ледь не розпочала війну з Україною 20 років тому

У 1996 році Росія та Україна провели перші перемовини щодо розмежування Керченської протоки, а також Азовського та Чорного морів. Ініціатором засідань була саме Україна, бо ж сусід ніяк не міг визначитися де ж потрібно було провести кордон.

Поки у Москві міркували, депутат Краснодарського краю Алєксандр Травніков видав книгу під назвою "Коса Тузла та стратегічні інтереси Росії", де закликав "повернути острів під контроль Росії". Ба більше, росіянин створив навіть групу однодумців, з якими намагався достукатись до Путіна, що, мовляв, треба ж відновлювати справедливість.

Лише у січні 2003 року Україна та Росія підписали договір про українсько-російський кордон, але з ратифікацією не поспішали. І ось тоді Кремль почав діяти.

Уже 29 вересня Росія без попередження розпочала будівництво дамби зі свого Таманського півострова в напрямку української Тузли. Тоді десятки "КамАЗів" один за одним висипають пісок та каміння, аби робота не припинялася ні на секунду. Росіяни працювали у кілька змін все задля того, аби вкрасти у братньої України маленький шматочок посеред Керченської протоки.

Наші військові попереджали російських, що, у разі порушення кордону, буде відкрито вогонь на ураження. Та на вимоги української сторони зупинити будівництво Росія не реагувала.

Український народ не хоче сваритися з братнім російським народом. І ви вимагаєте розцінювати ваші дії як вторгнення та провокацію,
– мовилося у зверненні українських військових.

Після цього Росія миттю накидала з десяток аргументів, мовляв, що вони хочуть "захистити берег Керченської протоки, який розмиває Азовське море".

Проте насправді шматочок суходолу площею 3 квадратні кілометри був важливим з іншої причини. Адже саме з українського боку проходить глибоководний Керч-Єнікальський канал – транспортний шлях, що сполучає Азовське та Чорне моря.

Прохід по каналу був, звісно ж, платним, а сумарний прибуток від проходження суден складав приблизно 200 мільйонів доларів США на рік. Це вже давно не давало спокою Путіну, тому з часом риторика щодо українського острова змінилася, мовляв, це "взагалі ніякий не острів, а залишок російської коси", який до того ж "загрожує екосистемі".

Події на Тузлі моряк-прикордонник Андрій Покраса пам'ятає не з новин. На той час військовий служив в Керченському загоні морської охорони, він був одним з тих, хто за першим сигналом готувався боронити острів.

На острові Тузла вже розпочали вже заставу будувати. З нашої сторони в Керчі там вже системи "Град" порозгортали. Настрій був серйозний, бойовий, готувались до всього,
– сказав він.

До можливого вторгнення на острів прикордонники серйозно готувалися: розпочалося будівництво прикордонної застави, вздовж усього периметру були виставлені пости, а у морі постійно перебували кораблі та катери морської охорони. Головною метою було не допустити висадки росіян на українську територію.

Тоді щодня дамба наближалася до українських берегів на 150 метрів. Андрій Покраса розповів, що росіяни й справді дуже поспішали. Зокрема, там за годину до 100 "КамАЗів" висипали землі.

Паралельно роспропаганда активно поширювала ще одну тезу, мовляв, після розпаду Радянського Союзу Україна "отримала Тузлу помилково, а помилки потрібно виправляти". Такі дії сусідів не аби як налякали й місцевих мешканців. Однак їхня позиція в усіх була єдиною – Тузла, як і увесь Крим, належить Україні.

Чекати, коли росіяни дістануться острова та встановлять на ньому свій прапор, українці не збиралися. На таку миттєву реакцію Москва, вочевидь, не очікувала.

Поки велися будівельні роботи, російські військові теж часу не гаяли та постійно провокували прикордонників, аби ті відкрили вогонь першими.

Прикордонник Андрій Покраса пригадав, що росіяни провокували наших захисників конкретно. Тоді його група стояла біля Тузли двома – трьома катерами, і їхні катери "фсбшні", вони в притулок заходили в Керч в саму до портів та заводів.

Уже за місяць у жовтні 2003 року після непростих перемовин будівництво дамби таки зупинили. На той момент до української території від Таманського півострова залишалося 102 метри. А 2 грудня замість звичайного поста на острові Тузла з'явилася українська прикордонна застава.

Що сталося у 2014 році всі й так чудово пам'ятають. Для росіян українське море завжди було ласим шматком, а Тузла та Крим лише інструментами для досягнення головної мети – приборкати нашу країну та ізолювати її від зовнішнього світу.

Зупинивши у 2003 будівництво дамби, Кремль висунув умову, що без його згоди жоден військовий корабель не міг пройти через Керченську протоку. Насамперед кораблі НАТО.

Анексія Тузли відбулася разом з окупацією Криму у 2014 році. Тепер острів є підпорою сумнозвісного Кримського моста.

Та свою мету має й Україна: справедливе покарання агресора, який ніколи не приховував своїх намірів. Саме тому на Тузлу, як і на Крим, неодмінно чекає повернення додому.