Поки одні тримають її кров'ю – інші жменями розграбовують: два світи однієї країни
- Сергій Притула пише про дві різні реальності в Україні: тих, хто працює заради Батьківщини, і тих, хто використовує її як ресурс для збагачення.
- Нам потрібні сильні державні інститути, щоб захищати країну від корупції та свавілля під час війни.
Одна країна – два світи. В одному є ми – ті, кому болить за Батьківщину. Хтось захищає її зі зброєю в руках, хтось попри усе навчає дітей у підземних школах. Хтось у мороз чи зливу тягне ті дроти, щоб в оселях та лікарнях було світло і тепло. Хтось уже 12 років стягує з небайдужих по крупинці, щоб доправити захисникам найпотрібніше на передову.
Ми вміємо об'єднуватися проти зла
В іншому – вони. Ті, для кого Україна не дім, а ресурс. Посада – не служіння громаді, а інструмент збагачення. Для кого "понятійка" важить більше за закон. Чиї діти не вивчали українську, бо не збирались нею послуговуватись там, де мами з татами придбали їм нерухомість, щоб жити "краще життя". Про це пише Сергій Притула, інформує 24 Канал.
Читайте також Мрія Путіна здійснюється: що врятує Україну після найбільшого корупційного скандалу
Так сталося, що нам довелось співіснувати на одній землі. Так сталося, що для нас ця земля цінна, а для них має цінник.
Час від часу наші світи перетинались, і тоді їх ставало навколо менше. Бо суспільний гнів – це страшна сила і протистояти йому неможливо. І тоді вони осідали у Москвах, Віднях та Іспаніях.
Ми вважали, що справу зроблено, і розходились по домах. Але на їхнє місце приходили інші…
Ми завжди вміли об'єднуватись проти зла. А вони завжди вдало знаходили момент, щоб урвати, поки ми зайняті більшим злом. Наприклад, російською агресією.
Кращі з тих, хто вмів вивести людей на вулицю проти свавілля, вже або загинули, як Петриченко чи Ратушний, або в окопах чи з пультом від дрона у руках.
І вони знову цим користуються.
Тому дуже важливо, щоб окрім сильного громадянського суспільства ще були сильні державні інститути. Бо, поки найкращі гинуть, інститути мають берегти країну від свавілля покидьків, які були при всіх владах без винятку. Не важливо, які у них прізвища: медведчуки, гладковські, грановські, міндічі чи галущенки.
Важливо, що їх хтось приводив до корита і закривав очі на те, як вони з нього черпали цілими жменями. Поки найкращі ходили з браслетами під домашнім арештом чи гинули на полі бою.
Тому, бляха, і виходили люди на протести з картонками за САП і НАБУ. Бо це їхня зона відповідальності – ловити за дупу сво*очів, які обдирають народ під час війни. Поки найкращі лежать на марсових полях або по 6 місяців не виходять із позицій на нулі.
12 років я займаюсь волонтерством, не орієнтуючись на колективних "них", а опираючись на багатоголосся "нас". 4 роки фонд створює проєкти й платформи, де кожен небайдужий може долучитись до чогось величного і важливого. І там немає допомоги від них. Але там є частинка можливостей кожного з нас.
Ми робили й робимо неймовірні речі не завдяки, а всупереч їм.
Тому й досі тримаємось.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.