Корупція і ризики: чому час переосмислити ставку на атомну енергетику
- Корупційні схеми в Енергоатомі підривають довіру до України як партнера для інтеграції в єдиний енергоринок ЄС і ставлять під загрозу ядерну безпеку.
- Альтернативи, такі як енергоефективність і відновлювані джерела енергії, є більш економічними та безпечними в порівнянні з новими атомними проєктами.
Історія з Енергоатомом – це не просто ще один скандал у держсекторі. Мовиться про стратегічну компанію, яка відповідає за безпеку постачання електроенергії та ядерну безпеку країни. Якщо на цьому рівні з'являються корупційні схеми, це означає провал системи контролю, слабкість внутрішнього аудиту, проблеми з прозорістю закупівель і управлінням ризиками.
Ризики в атомній енергетиці
Питання перестає бути суто фінансовим, адже для Євросоюзу питання не лише у фінансових ризиках, а у довірі до здатності держави контролювати свої стратегічні підприємства. Коли компанія, яка відповідає за ядерну безпеку, потрапляє у корупційні скандали, це підриває аргумент про "готовність до інтеграції в єдиний енергоринок ЄС". І це може уповільнити рух не тільки в енергетичній сфері, а й у цілому процесі переговорів щодо вступу. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Навіть наявні атомні проєкти страждають від типових хвороб: хронічні затримки та перевитрати кошторису.
- Приміром, вартість будівництва двох енергоблоків на АЕС "Вогтль" у штаті Джорджія спочатку оцінювали у 14 мільярдів доларів, але з часом вона зросла до понад 36,8 мільярда доларів.
- У Великій Британії "Гінклі Пойнт С" стартував із 18 мільярдів доларів, а зараз його вартість перевищує 46 мільярдів при затримці щонайменше на чотири роки.
- У Франції проєкт "Фламанвіль" починався з 3,3 мільярда євро, а нині коштує понад 13 мільярдів євро і відстав більш ніж на 10 років.
Додайте сюди корупційну частину і будь-який великий проєкт легко перетворюється на фінансову чорну діру, яка поглинає гроші, час і довіру.
Сьогодні уряд говорить про нові енергоблоки та навіть про ММРи. Ідеї звучать переконливо в презентаціях. Реальність інша, адже будівництво атомних об'єктів означає великі контракти, десятки субпідрядників, складні специфікації, змінні ціни на матеріали та довгі цикли узгоджень.
Це вже не раз проявлялося: наприклад, історія з законопроєктом №11146, де ті самі положення про закупівлю російського обладнання були вставлені вже як правки до іншого законопроєкту – фактично кулуарно, без належного обговорення.
Здається, в когось це улюблена схема, коли через правки змінюють зміст закону, щоб проштовхнути сумнівні рішення, подібно до того, як це було у спробах обмежити незалежність НАБУ чи САП. Хоча в результаті законопроєкт не пройшов – тепер стає більш зрозуміло, чому тоді так з ним поспішали.
Звідси постає питання безпеки, адже коли у стратегічному підприємстві виникають зловживання, це зачіпає не лише фінанси, а й культуру безпеки.
В атомній енергетиці вона має бути безкомпромісною. Будь-яке розхитування процедур, будь-яка економія там, де потрібні найвищі стандарти, стає ризиком, який неможливо компенсувати постфактум.
То чи справді Україні зараз потрібні нові атомні проєкти?
Ми вже бачимо системні проблеми галузі. Ми розуміємо, що кожен додатковий ризик множить фінальні витрати. Ми знаємо, що в умовах війни прозорість обмежена, а корупційні ризики зростають. І ми маємо альтернативи, які дають швидший ефект і меншу залежність від складних довгобудів.
Енергоефективність, розподілені відновлювані джерела енергії, модернізація мереж і систем зберігання – це те, що можна масштабувати швидше, з меншим політичним і фінансовим ризиком, із більшою участю місцевого бізнесу і громади.
Читайте також Енергоатом перезапустять після корупційних скандалів: Кабмін зробив перші кроки
Якщо порахувати повну вартість будівництва з урахуванням корупційної "премії", витрат на безпеку, страхування, управління відходами й майбутнім зняттям з експлуатації й скласти ці рядки, порівняти з альтернативами й додати ризики, висновок напрошується сам.
До того ж за розрахунками інвестиційного банку Lazard, сонячна та вітрова енергетика з системами накопичення вже дешевші за виробництво електроенергії на нових атомних блоках.
Тому коли на одному боці лежить дорога і повільна технологія, що потребує ідеальної інституційної дисципліни, а на іншому – швидші, дешевші та прозоріші рішення, вибір виглядає не стільки ідеологічним, скільки прагматичним.
М'яко кажучи, сьогодні не найкращий момент збільшувати ставку на атомну енергетику. Спершу треба закрити корупційні вікна, довести здатність системи тримати стандарти безпеки та прозорості, вибудувати енергетику, де гроші йдуть у результат, а не в кишені корупціонерів.
Ситуація з Енергоатомом показала, що без справді незалежного корпоративного управління навіть стратегічні державні компанії залишаються вразливими до неефективності й зловживань. Щоб це не повторювалося, потрібно оновити наглядову раду Енергоатому, забезпечити її повну незалежність і прозорість роботи, а також створити чітку систему підзвітності та публічного контролю.
А якщо дивитися на цілісну картину вартості та ризиків, то дедалі логічніше ставити на шлях, де Україна поступово відмовляється від атомки на користь рішень, які дають більше безпеки, більше довіри й менше корупційного простору. Це не радикалізм, а обережний розрахунок.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.