Корюківська трагедія: кров текла рікою – жахливі подробиці і спогади очевидців

2 березня 2018, 20:38

Наймасштабніше і найкривавіше масове вбивство мирного населення під час 2-ї світової війни – так називають Корюківську трагедію 1-2 березня 1943 року.

Тоді каральні загони німецько-фашистських загарбників вбили близько 6700 жителів містечка Корюківка на Чернігівщині. Для порівння: у французькому селі Орадур (червень-1944) нацисти замордували 642 людей, у чеському Лідіце (червень-1943) – 320, у білоруській Хатині (березень-1943) – 152. Про ті страшні масові вбивства весь світ знає з післявоєнних часів. А про Корюківську трагедію заговорили зовсім недавно – вже в незалежній Україні. Чому в СРСР мовчали про цю звірячу історію і яку роль у трагедії зіграли радянські партизани? Про це читайте у статті "Корюківська трагедія: як нацисти знищили 7-тисячне містечко і чому про це "забули" в СРСР".

Зараз до вашої уваги – коментарі істориків і спогади очевидців трагедії.

"Розстрілювали всіх, незважаючи на стать і вік. Спалювали живих…"

Доктор історичних наук Дмитро Вєдєнєєв дав детальний опис подій:

"Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я.

Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.

Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати, – згадував Євген Римар.

Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.


Ексгумовані рештки жертв Корюківської трагедії / Архівне фото з відкритих джерел

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).

Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно "шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці... Спалюванням живих людей – чоловіків, жінок і дітей". З 1300 будівель уціліло десять".

"Кров тікла річкою на землю"

Архів. Чернігівське партизанське з’єднання. Штаб. Щоденник помічника комісара з’єднання по комсомолу Марії Скрипки (орфографія збережена):

"Після того, як зробили операцію на Корюківку, німці 1 березня оціпили кільцем Корюківку і почали палити хати і стріляти всіх, хто попаде під руку.

Перше почали бити і палити на Клину, вони загоняли з усіх хат в одну, приходив німець [1 слово – нерозбірливо, можливо – розстрілював] очередю автомата, а потім запалював, і стояли коли зовсім не догорить хата.

В найшій хаті убили 18 жінок і двух маленьких немовлят, невістка Галя сиділа убитою з маленькою дочкою за столом, а сина 3 роки мабуть ранели, бо маленьки кроваві сліди були застигли кровю, дехто сидів за стулом, дехто лежав, а хату декілька разів підпалювали, вона черепицею крита і пощикотурена в середині і з подвору, і не могли запалить, кидали гранату і нічого не горіло, сарай вони запалили. Двір увесь ізгорів, тож вони бросили і пішли. Не підчинилась німцям наша Радянська хата. Так вони побили усіх сусідів.


Корюківка після трагедії / Архівне фото з відкритих джерел

Таня, моя товаришка, її чоловіка, батька, матір, сестру і дочку на руках убили, а неї куля пройшла, в рот ранели, вона бачила своїми очима трупи окровавлені лежали, коли німці підпалили двір, сарай і хату вона димом [1 слово – нерозбірливо] пройшла на город, залізла в яму і чула стогін сусид і дітей, хата догоріла. Вечором вона пішла до лісу і прийшла до нас в партизанський загон.

До сусіда [прізвище не розбірливо] зігнали до 40 жінок, чоловіків і малих дітей, вони хати облили керасином і підпалили, хто вилазив з-під огню – вони стояли з автоматами і стріляли, вилізла дочка одної жінки Сидоренко Ніла, їй було 6 років, мати виправила може залишиться живою із огонь. Хто тікав [нерозбірливо] стояли кулемети, стріляли німці.

В райцентрі Корюківки зібрали людей в столовку, говорять документи провірять, кожен держав документи напоготові, увійшли два палачі провели декілька автоматних очередів і потім підпалили, кров тікла з столовки річкою на землю.

В церкві піп зібрав до 500 чоловік, думали, що спасуться, стали богу молитися, німці зайшли перебили усіх з автоматів і попа убили.

Три дні горіла Корюківка, 3 дні лилась кров в Корюківці, три дні душогубці стояли в Корюківці пока не зпалили і людей перебили до 7 тисяч. Вдень і вночі червоніли червоні язики над Корюківкою, з лісу було видно червоні пламені язиків".

Корюківська трагедія: спогади оцевидців

"Ми бачили пекло ще на цьому світі"

Свідки трагедії Діна і Ірина Назарові (в заміжжі – Корнієвська і Ткачова) розказують:

"…Ми бачили пекло ще на цьому світі. Мені, 15-річній, 13-річній сестрі Ірині і матері Ларисі Назаровій вдалося врятуватися в центрі міста, за 100 метрів від ресторану, в якому було вбито близько 500 жителів з дітьми.
Порятувало нас Боже Провидіння, бо вчасно пішли з околиці, з хати знайомої Софії Хлистун, де ночували, до своєї домівки в центрі міста. Згодом довідалися: ми ще не дійшли до центру, а в тій хаті вже були всі розстріляні і хату запалено.

Ще в центрі встигли перебігти через вулицю до сусідки Фені Романенко, що жила навпроти, не потрапивши до першої партії приречених людей, яких німці вели до ресторану на страту. Стоячи на подвір’ї сусідки за високим парканом, почули постріли, крики, зойки. Зрозуміли, що вбивають усіх. Сховалися в сусідчиному погребі-ямі, відкривши всюди двері. А 2 березня повзком, вкрившись білими простирадлами, перебралися на ту частину вулиці Зарічної, що вже горіла, майже у вогонь, а згодом – у напівзгорілий погріб.

Так і врятувалися. Прихистили нас у селі Сахутівці добрі люди: Палагея Петрівна Стеценко та її донька Катерина Филимонівна Соломеник, у яких ми і проживали до жовтня 1943 року. Пам’ятаємо їхню доброту, допомогу й понині".

Корюківська трагедія: відроджені з пеплу

"Після загибелі Корюківки загинула й фашистська Німеччина"

У березні 2005 року до Корюківки на вшанування пам’яті загиблих приїхали надзвичайний і повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина Дітмар Штюдеманн з дружиною Карін – графинею фон дер Шуленбург-Штюдеманн і радником з питань культури Арно Кірххофом.

Посол під час жалобного мітингу, схиливши голову, сказав:

Ми, німці, добре усвідомлюємо вчинене фашистами на вашій землі. Те горе, ті руйнації, які вони принесли, зрештою "накрили" і їх самих. Після загибелі Корюківки загинула й фашистська Німеччина. Минули роки. Відродилась і Німеччина, і Корюківка, стала незалежною Україна. Народи обох країн подають одне одному руки над могилам загиблих, хоча провина наша велика. Але людська дружба може зробити багато чого, і це дає надію, що більше не повториться війна, не відродиться фашизм...

Більше ніколи!


Корюківка. Меморіал жертвам масового вбивства

Читайте також: Як радянська історія замовчувала Корюківську різанину