Труднощі пересування
Громадський транспорт для таких як він - найважче випробування: тролейбус, метро і знову тролейбус. Труднощі чекають уже на першій зупинці. Тролейбуса з низького підлогою, яким можуть скористатися люди на візку, Олег чекає годину.
Аби потрапити до метро, Олег та його дружина Марина користуються спеціальними ліфтами, якими облаштовані нові станції метро. На старих їх не передбачено.
У переході на центральній станції Майдан Незалежності платформа, призначена для підйому інвалідів, не працює. Кнопка для виклику допомоги вкрита павутинням.
"Я, пересуваючись за допомогою метрополітену, мав би під’їхати сюди, натиснути на цю кнопку, почекати 5 хвилин. Повинна була б прийти спеціальна людина, розкласти цю площадку. Я б на неї заїхав. Обмежили б мене цими жовтими поручнями. Він би здійснив за допомогою цього принципу підйом мене на рівень майдану", - розповідає Полозюк.
У районному дорожньо-експлуатаційному управлінні Олегу пояснили, що немає ставки для оператора, який мав би здійснювати підйом інвалідів.
Не всі особливі люди мають змогу працювати
Але далеко не всі особливі люди, яких в Україні нараховують майже три мільйони, мають змогу працювати. Євген Стрепетов – інвалід з дитинства через церебральний параліч. Живе на пенсію 884 гривні в місяць. Днями Євген їздить на візку довкола свого будинку, і раз на тиждень відвідує церковні збори.
І всякий раз потрапити додому для нього – проблема. Понад усе він мріє поїхати в санаторій.
Костянтин Галак виріс в інтернаті для інвалідів, оскільки батьки відмовилися від нього на четвертий день після народження.
Незважаючи на інвалідність, Костянтин здобув вищу освіту, працює бухгалтером у Національній асамблеї інвалідів. Живе в гуртожитку і весь час боїться виселення. Заробіток більше півтори тисячі гривень не дозволяє йому претендувати на соціальне житло.
"Може мені загрожувати виселення, тому що я вже давно не студент. В мене власного майна немає. Нема в мене автомобіля власного, нема в мене будинку власного, квартири власної чи кімнати навіть власної. Житлової площі абсолютно немає, не зареєстровано", - каже Галак.
Втім, Костянтину пощастило принаймні із соціалізацією. Якщо організація не має стосунку до захисту прав та підтримки людей з особливими потребами, на роботу інваліда вона швидше за все не візьме. Для таких в Україні діє ринок трудових книжок.
"Людина з інвалідністю, вона дорожить своїм місцем. Для неї це не просто спосіб заробити гроші. Для неї це більше. Більше чому? Вона так відчуває себе потрібною, починаючи з своєї сім'ї. Що вона не є тягарем, що вона не є якимось там гирею. Вона приносить корить для сім'ї, вона само реалізується", - розповів голова виконкому Конфедерації громадських організацій інвалідів Вадим Карпенко.
Програми недофінансовують і не виконують
В Україні державні програми, покликані полегшити життя людей з особливими потребами, роками недофінансовують і не виконують. Відповідальність за це ніхто не несе.
"Ющенко як президент видав указ про безбар’єрність. Досі він не виконаний. Є програма інтеграції людей з обмеженими можливостями в суспільство. Там дуже багато пунктів, які точно не виконані. Давайте візьмемо документ такий, як Конвенція ООН. В повному об’ємі не виконано ні один пункт", - каже голова виконкому Конфедерації громадських організацій інвалідів Вадим Карпенко.
Торік держава спромоглася повністю забезпечити інвалідів візками, - зазначають в Асоціації інвалідів-спинальників. Втім самі люди з особливими потребами скаржаться, що ці візки дешеві та неякісні.
З’явилася нова посада - уповноважений з прав інвалідів
Цього року в Україні з’явилася посада урядового уповноваженого з прав інвалідів, також зібрали раду з організацій, що опікуються такими людьми. Уповноважений - регіонал Олексій Журавко відмовився розповісти, чим практично це допоможе людям з обмеженими можливостями.
Відомо, що члени новоствореної структури збиратимуться раз на місяць, аби обговорювати проблеми.