100 супутників на висоті 500 кілометрів: розкрито деталі української мережі зв'язку OBRIA

Українська оборонна компанія Himera спільно з європейськими партнерами розробляє суверенну систему захищеного космічного зв'язку, призначену для потреб силових відомств та об'єктів життєзабезпечення.

Про стратегічні цілі, технічні рамки та обсяги фінансування розповів співзасновник компанії Дмитро Хмара в інтерв'ю профільному виданню Defense Express. Проєкт не позиціонується як прямий цивільний замінник терміналів Starlink, а створюється як закритий військово-урядовий контур управління без ризику зовнішнього блокування.

Ні, ми не збираємося робити заміну Starlink. Ми робимо стратегічний зв'язок за допомогою супутників, щоб з'єднувати командні центри для Міноборони, критичні точки інфраструктури. Головне в цьому зв'язку, що він буде повністю контрольований українцями. Ні в кого за кордоном не буде жодної кнопки, щоб його обмежити або вимкнути– Дмитро Хмара, співзасновник компанії Himera.

Тактико-технічні параметри орбітального угруповання

Для безперервного покриття території України в режимі 24/7 та зведення затримки сигналу до мінімуму планується вивести на низьку навколоземну орбіту щонайменше 100 космічних апаратів. Робочим ешелоном визначено висоту приблизно 500 кілометрів.

Наразі на орбіті вже проходить льотні випробування перший демонстратор технологій – 10-кілограмовий наносупутник Obria NANO, створений у партнерстві з данською компанією GomSpace. На початковому етапі апаратом керують фахівці з Данії, однак центр управління поступово передається в Україну.

Серійні супутники зв'язку будуть значно важчими – їхня маса становитиме близько 250 кілограмів. Перші зразки збиратимуть на європейських потужностях, проте кінцевою метою є повна локалізація виробництва як самих космічних апаратів, так і наземних абонентських терміналів в Україні.

Реалізація програми вимагає залучення сотень мільйонів євро. На цьому етапі розробка фінансується виключно приватними інвестиціями без залучення коштів державного бюджету, однак розробники розраховують на підтримку європейських оборонних фондів.

Оптимістичний термін повноцінного розгортання мережі становить від 2 до 3 років, тоді як світова практика реалізації подібних масштабних програм зазвичай триває від 5 до 7 років через тривалий цикл виробництва високотехнологічних компонентів і терміналів.

Військово-технічний контекст і загрози з космосу

Необхідність суверенної космічної мережі продиктована зростаючою мілітаризацією навколоземного простору та ризиками залежності від приватних закордонних корпорацій. Раніше через технічні та політичні обмеження українські військові фіксували перебої в роботі мереж Starlink та Starshield, що ускладнювало координацію ударних засобів та управління підрозділами.

Через це вітчизняні виробники зброї, зокрема компанія Fire Point, вже адаптували тактичні балістичні ракети FP-7 та ударні дрони для автономного наведення на відстанях до 300 км без використання зовнішнього супутникового сигналу.

Паралельно Росія розгортає власну орбітальну систему "Рассвєт" і застосовує засоби РЕБ, супутники-інспектори та балістичні ракети "Орєшнік", траєкторія яких проходить через ближній космос. У відповідь на це Україна переносить протистояння у космос: Сили оборони уразили ракетами "Фламінго" цех 106А ракетно-космічного центру "Прогрес" у Самарі, де збирали плати для носіїв "Союз", а також провели три випробування екзоатмосферних систем перехоплення.

Створення власного угруповання на базі розробок Himera є критичним кроком для забезпечення бойової стійкості пунктів управління ЗСУ. Наявність автономного каналу зв'язку нівелює загрозу раптового відключення тактичного інтернету третіми сторонами й гарантує безперервність управління військами навіть за умов інтенсивної радіоелектронної боротьби супротивника.