Мінським угодам два роки: історія неоголошеної війни та примарного миру

5 вересня 2014 року протистояння мало зупинитись. Серед пунктів протоколу: звільнення заручників, зміни до Конституції і виведення найманців. Загалом 12 позицій. Президент України Петро Порошенко тоді наголосив, що це його мирний план.

Передували цим угодам такі події – 26 серпня 2014 року російське вторгнення до України стало очевидним. Поки українські війська намагалися стримати терористів на фронті, український президент у Мінську сів з агресором за стіл переговорів. Тоді Порошенко вперше потис руку Путіну.

Порошенко та Путін за посередництва європейських дипломатів до ночі домовлялись за зачиненими дверима. Цю розмову назвали важкою. Після звершення Путін відхрестився від теми припинення вогню.

Як стало зрозуміло згодом – Путін відверто брехав. Гармати на Сході били все частіше, а кровопролиття не припинялось.

Читайте також: Путін заявив, що готовий вести переговори з Порошенком

Наприкінці серпня сталася й Іловайська трагедія, коли українських бійців, які відступали з оточення, підступно розстріляли російські війська.

Маріонеткові правителі донбаських псевдореспублік приїхали до Мінська 5 вересня. Україну несподівано для всіх тоді представив Леонід Кучма. Він і зачитав ухвалений документ.

З 12 пунктів протоколу виконується лише обмін заручниками, але не у повному обсязі. Після підписання документа бойовики не припинили наступ.

Читайте також: Обама поставив ультиматум Путіну

За підтримки Росії захопили понад 1,5 тисячі квадратних кілометрів території України. Допоки під цілодобові обстріли Дебальцевого не був підписаний Мінськ-2.

Аби підсилити мінський процес, був створений додатковий формат – Нормандський (Франція, Німеччина, Україна та Росія). Усе, аби підсилити виконання Мінську, але все голосніше лунають думки, що Нормандський формат може втратити свою вагу, якщо у Франції та Німеччині похитнуться позиції партій Ангели Меркель та Франсуа Олланда.