Міщій Соломія – молода українська співачка та авторка пісень з міста Сокаль Львівської області, відома під псевдонімом Мія Рамарі. Дівчина стрімко набирає популярності та закохує людей у свою творчість. Ви могли чути її треки в тіктоці, адже користувачі активно знімають під них ролики: серед вірусних – "Між сірими днями" та "Нема любові".

25 квітня відбудеться перший сольний концерт Мії в Києві, тож прихильники її творчості зможуть насолодитися улюбленими піснями, виконаними наживо, та провести незабутній вечір. Нещодавно нашій редакції вдалося поспілкуватися зі співачкою в рамках проєкту "Інтерв'ю24".

Далі читайте, як на творчість Мії Рамарі вплинув батько, якими виконавцями вона зараз надихається, про підготовку до сольного концерту та роботу в караоке. Крім того, ми обговорили важливу та болючу тему: чому українці досі слухають російську музику. Співачка також відверто розповіла про боротьбу з розкладом харчової поведінки (РХП) та пригадала власний шлях до любові та прийняття себе.

Читайте також "Головне – вчасно свідомо прокинутися": інтерв'ю з Олександром Хоменком – лідером проєкту МУР

Спершу хотіла б поговорити про вашу творчість, зокрема про пісню "Між сірими днями", яка ще до прем'єри завірусилася у тіктоці. Пам'ятаєте той день, коли побачили так багато відео під свій звук?

Я пам'ятаю, що люди поступово почали знімати відео. В перший день подумала, що воно взагалі не залетить, бо повільно набирались перегляди. А потім побачила, що хтось зняв відео, і воно якось так потягнулося. В мене була межа: якщо набере більше, ніж "Нема любові" – мій попередній трек, що залетів в тіктоці, то тоді все класно. "Між сірими днями" набрала більше, і я була дуже рада цьому.

Мія Рамарі – "Між сірими днями": дивіться відео онлайн

Власне, пісня "Нема любові" й досі часто трапляється в тіктоці. Як думаєте, чому ваша творчість так відгукується людям?

Мені здається, що я пишу про життєві ситуації звичайних людей. Може, їм близько це до серця. Напевно, тому.

Коли ви писали пісні "Між сірими днями" і "Нема любові", то думали, що вони настільки полюбляться слухачам?

Десь воно може й було. Тому що зазвичай, коли я пишу пісню, є чуйка, чи буде вона мати багато прослуховувань, чи не дуже. І на "Нема любові" в мене була чуйка, що будуть гарно йти прослуховування, так само було й з піснею "Між сірими днями".

Мія Рамарі – "Нема любові": дивіться відео онлайн

Дуже класно, що ви маєте таку чуйку. Мені здається, це допомагає в кар'єрі. А як вважаєте, тікток – хороша платформа для того, щоб артист розвивав свою творчість? Бо все-таки вона має певний вплив на музичну індустрію і задає тренди, але люди по-різному ставляться до цієї соцмережі, хтось недолюблює її.

Я думаю, що це єдина платформа, де можна доносити свою творчість, бо інших варіантів я не знаю. Радіо вже не має настільки великого впливу. Я, наприклад, не шазамлю ніяку пісню, яку чую на радіо, яка мені сподобалась. Можу її потім згадати, але щоб через радіо щось шазамила, то ні. Швидше за все, прогортаю тікток, мені щось сподобається, і знайду це потім. Це єдина мережа, де я таке буду робити, бо більше мені ніде пісні не попадаються. Тому, на мою думку, це єдина соцмережа, де можна просувати свою творчість зараз. І це набагато легше, ніж було колись. Тому що раніше треба було, щоб воно само собою розкручувалося. А зараз можна знімати відео, щоб вони залітали. Чим більше знімеш, тим краще. І воно якось тягне все за собою.

Чи не вважаєте ви, що тікток трохи шкодить музичній індустрії? Бо туди кожен може залити свій трек, і він може стати популярним. Наприклад, це може бути та ж сама "шароварщина", яку не всі люблять.

Вона завжди була, незалежно від тіктоку. Коли не було тіктоку, її теж достатньо було. І до тіктоку було менше молодих українських співаків. Тому що під час війни вони стали ще більше розвиватися. А до цього якраз було багато "шароварщини". Мені здається, що не через цю соцмережу, а через те, що у людей є схильність писати "шароварщину". Не всім зрозуміло, чому це погано і чому це має поганий вплив на нас. Але мені здається, що більшість людей вже почали фільтрувати це і слухають кращу музику. Дуже мало людей з мого оточення будуть слухати щось таке в машині чи в навушниках.

Але насправді на такі пісні є попит. Ми бачимо, що вони набирають мільйони переглядів на ютубі. Можливо, тому артисти й пишуть таку музику, бо вона відгукується великій кількості людей.

Я думаю, що це легка музика, тому що її можна де-небудь включити. Це такий, як на мене, радіоформат. Стандартний радіоформат, реміксований, який можна просто включити, і він буде десь грати. Може, думають, що якщо музика складніша, то її менше людей будуть слухати. Я вважаю, що ця шароварщина завжди була. Я завжди це хейтила, мені це не подобалось. Зараз, мені здається, стараються відходити від цього.

Співачка Мія Рамарі Мія Рамарі / Фото з особистого архіву співачки

В одному з інтерв'ю ви розповідали, що на вашу творчість вплинув тато: від нього дізналися про перші рок-гурти, він мріяв, щоб ви грали на скрипці та вчив вас співати, поки сам грав на гітарі. Як батькові вдалося прищепити вам любов до музики, а не відбити бажання розвиватися в цій сфері?

Спочатку тато мене записав в музичну школу на скрипку. Я довго грала на скрипці. 8 років віддала музичній школі, а потім ще в коледжі провчилась 4 роки. Десь 13 років загалом. Воно мені настільки набридло. Грати на скрипці – це була половина мого хотіння, половина – нав'язане батьком. Я більше хотіла співати. І тому після коледжу, коли вступала в академію, перекваліфікувалася на джазову вокалістку і сказала татові: "Вибач, але не доля на скрипку піти". Спочатку тато це сприйняв негативно. Він казав: "Чому? Стільки часу на скрипці грала". Я просто багато займалась тоді – по чотири-п'ять годин на день. І ось це в мене відбило бажання на ній грати, але дало більше бажання займатися власною творчістю, писати свою музику.

Але тато завжди прищеплював мені любов до хорошої музики, не до "шароварщини", а до інтелектуально-хорошої, складної музики. До джазу, до класики, що я досі слухаю. Тому його вплив дуже мені допоміг і розвинув хороший музичний смак. За що я вдячна.

Мія Рамарі з татомМія Рамарі з батьком / Фото з особистого архіву співачки

Зараз батько прийняв вашу творчість? Те, що вже не граєте на скрипці, а вирішили піти в джаз.

Так, він вже радий. Всі батьки, напевно, спочатку мають побачити результат, а потім схвалити. Бо якщо його немає, то важко схвалити, – якщо ти не бачив, що буде в майбутньому. Він побачив, що все пішло, його все влаштовує наразі.

Є щось, чого ви навчилися від батька? Можливо, він давав поради, які зараз допомагають вам у кар'єрі?

Багато в аранжуванні допоміг. Вчив мене писати в музичних програмах, користуватись апаратурою. Тому що він і людей записував, і себе. Багато всього в музиці робив. І мені це було цікаво. Він мене вчив, як записувати, як вибирати інструменти, як підключати мікрофони. Потім допомагав з апаратурою. Тобто вся апаратура, яка в мене є, – це те, що батько допоміг вибрати, і те, що він віддав, чим вже не користується.

Ваш батько професійний музикант? Він все життя займався музикою?

Так, він і його брат. Його брат трошки професійніше, а для батька музика була більше як хобі: 50% хобі, 50% роботи. Брат грав в оркестрі, а він на студії записував музику, грав на гітарі й мав учнів, яких вчив грати.

Ви навіть присвятили татові пісню. Як він відреагував на неї?

Сказав: "Дуже гарно, доцю, дякую" (сміється – Show 24). Йому було приємно. Я тоді була в Києві. Він не знав, що буде реліз такої пісні. Я напередодні просила, щоб він приніс наші старі фотки, а він не здогадувався для чого. В мене на обкладинці фотографія з батьком. Потім він побачив і сказав: "А, ось для чого тобі це треба було".

Мія Рамарі – "Тато": дивіться відео онлайн

Який спогад з дитинства, пов'язаний з батьком, запам’ятався вам найбільше?

Ой, багато. Саме з дитинства – як ми взимку катались на санках. Це дуже добре пам'ятаю, тому що я впала з гори, коли батько мене спихав на санях. Він попросив не казати мамі про це (сміється – Show 24). І ще спогад з літа, коли ми пішли до річки. Здається, я тоді не мала в річку заходити, а дуже хотіла. Тато дозволив, але також попросив не казати мамі. Він тоді мені ще фотки поробив. Такі сімейні дитячі спогади.

А чи вплинула на вашу творчість мама? Бо якщо я не помиляюсь, ви десь зазначали, що у вас музична сім'я.

Мама – не дуже. Тому що мами швидко не стало. Більше батько, я думаю.

Ваша мама також займалася музикою, так?

Так, вона була колись піаністкою, але не довго і не професійно.

Ваша цитата: "Слухаю різні жанри впродовж різних періодів життя". Колись, зокрема, любили гурти The Beatles та Oasis. Якими українськими та іноземними виконавцями надихаєтесь зараз? Кого любите слухати?

З наших слухаю тих, що зараз виходять у світ. Мені цікаво послухати, що є нового. Мій концертний менеджер тусується з Колею з гурту "Пропаща сила". Мені подобається їхня музика. Околиця (Настя Околиця – Show 24) і Кажанна (Ганна Макієнко – Show 24) прикольні. А з іноземних – я слухаю багато джазу. Слухаю джаз у різних виконаннях. Переспівую Еллу Фіцджеральд. Її ранні альбоми слухаю. Також інструментальні твори люблю. Ще дуже люблю гурт TV Girl. Я під нього люблю малюватися, бігати (сміється – Show 24). Не можу виділити один гурт, який мені подобається. Люблю джазові стандарти і їхні переспіви.

Звідки у вас така любов до джазу?

Коли я вступала в академію, там був або джазовий, або естрадний вокал. Мені було цікавіше на джазовий вокал вступати. Тому що я і на скрипці джаз грала. Мені подобалось. Бо тато казав, що треба грати джаз на скрипці. А потім, щоб вступити в академію, треба було серйозніше вникати в джаз. Вчителі казали, що треба знати стандарти, слухати. Я послухала, мені сподобалось. І вже сама потім шукала щось, переспівувала, слухала.

Мія Рамарі на сценіМія Рамарі / Фото з особистого архіву співачки

Саме під час повномасштабного вторгнення українці дізналися про багатьох молодих артистів. Ви вже декого назвали. Можливо, ще когось порекомендували б послухати?

"Сліпток" – друг мій має цей гурт, дуже хороший колектив. Класні пісні в нього. Ганна Чорна – прикольна дівчинка. Мені подобаються її пісні. Гурт NAZVA – це теж мої друзі, в них хороші пісні. BRYKULETS прикольні має пісні. Ну, вони вже досить відомі, як на мене. Ще я люблю Vivienne Mort. Це вже не з нових, але з таких, що мені подобається слухати. Часто даю її твори своїм учням на уроках вокалу.

Викладаєте вокал?

Так.

Скільки учнів маєте? Скільки часу вже викладаєте?

Я викладала періодами. В мене були учні, потім я перегорала. Але вони ходили до мене додому, і я могла сказати, що все, вже не можу, і перестала викладати. А зараз вже викладаю в приватній студії. Тому не можу так зробити, це мене спонукає до стабільного графіку. В мене є по шість учнів три дні на тиждень. Це мій максимум. Більше не хочу учнів. Мені вистачає, бо думаю, що від більшого спілкування з людьми я почувалася б не дуже класно.

Це ваш додатковий заробіток? Подобається викладати?

Мені подобається і це хороший стабільний заробіток. Він стабільніший, ніж музичний, я б сказала. Мені подобаються учні, які до мене ходять. Вони всі або мого віку, або старші. Я не хочу з дітьми працювати. Мені було б важче (сміється – Show 24). Вони всі цікаві. Вони всі приносять нові твори. Хочуть щось вчити. І я також від них багато чого нового дізнаюсь. Тому це такий дуже цікавий взаємообмін.

До речі, про заробіток. Як ви думаєте, коли наші молоді артисти почнуть отримувати гідну оплату праці?

Як мінімум тоді, коли перестануть існувати телеграм-канали з музикою. Мені здається, що люди в Україні не розуміють, чому це погано. За кордоном, я вважаю, праця артистів більше цінується, оплачується і шанується. У мене сестра за кордоном, вона віолончелістка. І дядько також. Вони розказують, що там по-іншому, ніж коли вони грали в Україні. На мою думку, наші люди просто звикли, що робота – це коли ти впахуєш не інтелектуально, а фізично. І то не завжди. Тому що робота офіціантом – важка і також може погано оплачуватися.

Якщо це робота інтелектуальна, де ти маєш щось зіграти чи записати, то ти ж ніби нічого не робиш. Ти ж просто наспівуєш собі. За що тобі платити гроші? Коли ця думка почне змінюватись. Коли люди почнуть думати, що це також праця. Що це важко здобувається роками. Що люди вчаться цього. Що це не падає з неба. Я не вірю в слово талант, тобто я вірю, що талант – це набуття. Не буває такого, що хтось народжується з музикальним слухом. Моцарт і все – на ньому закінчується цей список. Коли почнуть цінувати інтелектуальну роботу, тоді, на мою думку, заробіток в Україні буде кращим.

Співачка Мія Рамарі Мія Рамарі / Фото з особистого архіву співачки

25 квітня в Києві у клубі Atlas відбудеться ваш сольний концерт. Ви писали в інстаграмі, що буде запрошений спеціальний гість, однак поки не розкрили імені. Поділитесь, чого ще глядачам очікувати?

Буде два запрошені гості насправді. Буде дівчинка, з якою я записувала пісню. І інша дівчинка, про яку я повідомлю скоро. Також буде прикольний віджеїнг – це малюночки ззаду на великому екрані. Я зі своїм другом Мішею над цим працюю. Хочу зробити прикольне інтро й аутро, щоб було цікаво. Коротше, я хочу, щоб цей концерт запам'ятався, і постараюсь все зробити для цього. Ще буде солюючий інструмент –саксофон, який раніше не грав зі мною. Я дуже рада цьому.

Раніше ви розповідали, що боїтеся сольників. Зараз цей страх є чи вдалося його побороти?

Є, звісно. Я не знаю, чи вдасться побороти його коли-небудь. Власне, не те щоб сольників боюсь, просто переживаю, щоб все пройшло добре, щоб все встигли, щоб люди були задоволені, щоб квитки продались. Про продаж квитків всі переживають. Це нормально. На сцені вже немає переживання.

Як проходить підготовка до сольника?

У нас репетиції, якщо з музичного погляду. Міша, друг мій, робить віджеїнг. Ми вчора з ним бачились, до речі, обговорювали наступний. Це досить монотонна поетапна робота. Також будемо знімати відео на інтро. Все йде за планом, якщо так можна сказати (сміється – Show 24).

Є мрія зібрати Палац спорту?

Звісно, що є. Я взагалі не з тих людей, які бояться мріяти. Я на ніч можу придумати, що на Греммі стою, і це мене спонукає щось робити. Хотіла б, щоб в мене була велика аудиторія, щоб приходили на концерти. Звичайно, Палац спорту – це дуже круто і класно. А хто б не хотів зібрати Палац спорту?

Мія Рамарі співає Мія Рамарі / Фото з особистого архіву співачки

Ви колись працювали в караоке. Розкажіть про той період життя.

Це було тяжко. Дивний період, але він мене загартував. Я стала дуже стресостійка після караоке. Тому що це таке місце, куди приходить мало нормальних людей. А переважно це якісь… Я їх називала бидломужичари (сміється – Show 24), яких треба гарно обслуговувати. Я була адміністратором караоке. Мала слідкувати за тим, що робиться в залі, чи все добре, чи офіціанти все добре роблять. Також мала пропонувати гостям пісні, і якщо їм була потрібна допомога, я з ними співала.

Я знала багато пісень. І досі знаю, завдяки цьому періоду, тому що відпрацювала там рік. Не думаю, що є пісня в караоке, яку б я не знала, яку б не могла заспівати з кимось. В мене було багато різних стресових ситуацій. Коли буянили й треба було викликати охорону. Бували ситуації, що я стояла в залі, показувала, що тримаю себе в руках, потім виводила їх, і мені треба було пів годинки в туалеті виплакатись та піти назад працювати. Коли зрозуміла, що таке часто відбувається, то звільнилася. Тому що довго це терпіти не можна було. Але я працювала з хорошим персоналом, дружній колектив був. Нікому не раджу працювати в караоке, раджу краще десь співати у закладах.

В караоке досить специфічні пісні. Колись були популярні російськомовні, зокрема. Як ви витримували це, маючи хороший музичний смак?

Я працювала після початку повномасштабного вторгнення. У Львові вже не було російських пісень. Хоча знаю, що в київських караоке вони були, але ми заборонили їх. І я не застала той час, коли співали російські пісні.

Звісно, були дебільні пісні. Але я могла вийти, якщо змучилась. Я виходила, сиділа, на коридорі говорила з хостес і назад заходила. Рідко таке було. Ми про щось говорили, сміялися з персоналом, тому ти звикаєш до цього. Звичайно, якщо п'ять днів підряд "Цей сон" грає, то трошки набридає. Приходили такі, що Вітні Г'юстон, Тіну Тернер навіть могли співати. Такі пісні, які я люблю. Це було рідше, однак було. Я тоді багато гуртів полюбила з 80-х, 90-х років. Степан Гіга не дуже мені подобався (сміється – Show 24).

Зараз він досить популярний серед молоді. Я не дуже розумію, чи це серйозно, чи прикол, але його слухають.

Я думаю, що це мем. Ну, на любителя. Я серйозно не можу таке слухати. Мені здається, що мають бути обставини, при яких ця музика буде доречною. Можливо, десь в нього на концерті, так. Але щоб я її включила, їдучи в машині з кимось, то, напевно, ні (сміється – Show 24).

Ви живете у Львові, а чи не думали переїхати до Києва? Адже здебільшого український шоубізнес – саме там.

Ні, щось не хочу. Я їздила туди часто. Могла і на місяць лишитися, пару разів на місяць їздити. Але я не відчуваю себе там вдома. Мені просто некомфортно. Я дуже люблю Львів. У мене тут всі друзі. Ну, і ближче до тата. Мені дві години до нього їхати, а з Києва день. Відчуваю, що це моє місце сили. Я люблю ходити на Площу Ринок. Мене навіть друзі питають: "Ой, як ти можеш виходити на площу?", а мені подобається. Я б кожен день на площу виходила. Вона мені не набридає абсолютно. В Києві нема такого відчуття, що хочу бути в одному і тому самому місці 100 разів. Тому я не переїхала б.

Мія Рамарі з друзямиМія Рамарі у Львові / Фото з особистого архіву співачки

Болюча тема для українців – російська музика. В українські чарти досі залітають пісні російських артистів. Чому, на вашу думку?

Чесно, не знаю. Я думала над цим. Я думала, що може бути в голові такого, щоб цілеспрямовано включати Моргенштерна, наприклад. Я не можу це зрозуміти. Не можу зрозуміти, як людей приваблює така музика. Це тупа музика. Не знаю, як це по-іншому можна назвати. Але мені здається, що через те, що люди звикли до такого. Звикли, що це раніше було популярне. І їм важко відвикнути від цього. Важко щось нове шукати. Краще їсти те, що ти їв до того, ніж щось смачніше, що ти ніколи не пробував. Людям важко щось пробувати нове, тому що вони бояться. Це суто на психологічному рівні.

І це так демотивує. Навіщо ти тоді працюєш, якщо люди все одно слухають не українських артистів, а незрозуміло що? За англомовних мені ніколи не було образливо, тому що вони роблять якісну музику. Я бачу, що те, що потрапляє в наші чарти, це дуже хороша, класна музика. Але російська музика – абсолютно жахлива. Я не знаю, як це можна слухати. В мене великий дисонанс з цього питання.

Як ви вважаєте, чи вдасться нам колись повністю позбутися російського контенту. Адже й ніби з'являються нові класні українські виконавці, які працюють у різних жанрах, і кожен може знайти щось для себе, але в топах досі Моргенштерн та інші.

Дивлячись на історію, я можу зробити висновок, що наші люди дуже добрі й швидко забувають всі події, які відбувалися раніше. У нас завжди були проблеми з Росією. Це не новітня проблема, яка виникла під час повномасштабного вторгнення. Але наші люди про це постійно забували, придумували якісь відмазки. Чесно, думаю, що не буде такого, що українці будуть слухати лише українську музику. Якщо я живу у своїй бульбашці, де все оточення – свідоме, слухає українську музику, знає, чому це правильно і чому не можна слухати російську, то хтось живе у бульбашці, де всі кажуть, що це нормально. Тому, вважаю, що повністю всіх переконати неможливо. На жаль.

Мія РамаріМія Рамарі з друзями / Фото з особистого архіву співачки

Ваша цитата: "Пісня "Не дивись на мене" була написала на якомусь етапі схуднення, коли вже нездорові якісь моменти проявлялися". Тут ви мали на увазі розлад харчової поведінки?

Так.

Якщо вам комфортно про це говорити, можете поділитись своїм досвідом? Бо це досить поширена проблема.

Я дуже зіпсувала здоров'я. Зараз набагато кращий стан, ніж був. Була анорексія. Я ходила до лікаря, який сказав, що треба поправлятися трошки. Переоцінила всі свої загони тоді. Зрозуміла, що це не залежало від того, як я виглядаю, а залежало від того, що я думаю. Тому що коли зараз дивлюсь на фото у своїй мінімальній вазі, розумію, що була по-нездоровому худа. У мене збився цикл на рік, це жахливо. Знаю, що в багатьох дівчат таке є. Зараз я за здоровий спосіб життя. Набрала вагу, і мені подобається, як виглядаю: набагато краще, здоровіше. Мені всі про це кажуть. Краще любити себе, а не доводити до крайнощів: до переїдання, недоїдання. В мене було і те, і те. Просто треба їсти в міру, любити себе, їсти те, що хочеш. Я люблю фразу: "Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти". Зараз керуюся нею. І спорт теж допомагає витягувати з депресивної стадії.

Можливо, звертались до психотерапевта чи до психолога?

Так, звичайно. Тому що самій було важко вилізти з того. І до психотерапевта, і до психолога. Ну, з психологом було мало сеансів. Коли мені виписали таблетки, це допомогло. Я боялась таблетки пити. Не вірила в те, що це може допомогти. Але мені дійсно стало краще. Стала менш зациклена на їжі. Мені здається, що люди, які бояться таблеток і лікарів, мають спершу спробувати зрозуміти: підходить їм це, чи ні, і тоді вже робити якісь висновки. Тому що я робила висновки до цього, і краще не ставало. А треба було звертатися за допомогою.

Ви ділились, що пісня "Не дивись на мене" "була написана під впливом неприйняття себе". Любов до себе та прийняття себе – це часто складний і тривалий шлях. Яким був ваш?

Моє прийняття себе почалося з того, що я просто відстала від себе. Видалила програму з підрахунку калорій. Я два роки безперестанку рахувала калорії. Була страшна ломка в перший тиждень. Я не могла нічого їсти, не порахувавши калорії. Потім зрозуміла, що це маячня. Плюс психолог, психіатр, таблетки й переоцінка їжі.

Це довгий, важкий процес. Я побачила, що можу бути гарною не тільки, якщо кістки випирають. Також інших дівчат почала оцінювати зовсім по-іншому: типу, що вона не худа, але гарна. "Худа" і "гарна" – це не синоніми. Це просто ознаки тіла, а "гарна" ніяк до цього не відноситься. Ось ця переоцінка вже почала в голові вироблятися сама собою. Зараз я собі подобаюсь набагато більше, ніж коли була дуже худою. Тоді я не приймала себе взагалі.

Мія Рамарі – "Не дивись на мене": дивіться відео онлайн

Що б ви сказали дівчатам та хлопцям, які зараз на шляху до прийняття себе, до любові та поваги до себе?

Я порадила б тиждень пожити, відставши від себе. Щоб тиждень не було контролю. Що буде, якщо тиждень не винити себе за те, що переїла, не побігала. Просто змістити фокус на інші речі. У мене, наприклад, фокус був на вазі, тому не могла ні про що інше думати. Це дуже важко, але якщо постаратися сконцентруватися на хобі чи на чомусь іще, можливо, воно переб'ється. І людина зрозуміє, що життя крутиться не тільки навколо цифри на вагах, що воно набагато яскравіше і краще, що є багато цікавих моментів. Не тільки їжа і схуднення.

Зараз ви повністю прийняли та полюбили себе?

Бувають моменти, коли ненавиджу себе. Зараз їх набагато менше, ніж раніше. Приймаю себе, але, звісно, бувають погані дні, коли не подобаюсь собі. Але це вже в нормальній мірі. Таке є у всіх людей. Ти не маєш собі подобатись кожен день. Але і не маєш себе ненавидіти.

Так, тобі може не подобатися, як виглядаєш сьогодні, але нічого, такий день, завтра буде краще. Або просто можеш не виспатися і з'являться мішки під очима. Завтра виспишся, не буде. Любов до себе – набута річ. Чим більше її набуваєш, тим більше ти себе любиш.

Ви потрапили у лонглист Національного відбору на Євробачення-2023, однак у шортлист не пройшли. Плануєте ще раз подаватися на конкурс?

Ми думали й цього року. Але я не захотіла. Може, на наступний рік.

Дивились цьогорічний Нацвідбір?

Ні, не дивилась. Я просто була на роботі. Але потім переслухала всіх, хто був. Сподобались Molodi та Ziferblat. Я за них вболівала.

Тобто вам подобається представник від України?

Вони дуже класні, мені подобаються. В них складна інтелектуальна музика. Я таке люблю. За Molodi було трошки образливо. Вони мені на рівні були. В них теж гарна пісня. Але я рада, що Ziferblat виграв.

А які ваші творчі плани на 2025 рік?

Ми плануємо концерти надалі. Є міста, в яких хочемо побувати. Хочу пісні стабільно випускати і якнайбільше. Не знаю, чи буде альбом. Скоріше за все, його цього року не буде, а просто будуть сингли. Але вони будуть раз на місяць і стабільно виходити. На мою думку, це хороша перспектива для мене.