Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Моя сповідь перед дітьми Донбасу

      2488

      І ні слова про Донбас, бо нічим, геть нічим Донбас не відрізняється від Полтавщини чи Буковини. І я переконана, що саме ці діти, як і безліч інших, вже українці незалежно від мови і географії, бо не виставляють, не випинають свою донбасівську вигадану особливість. Саме перед ними мала сповідь.

      Довелося відвідати невеличке прифронтове містечко, яке знаходиться дуже близько до Донецька, але під контролем України.

      Враження, назбирані за пару днів спілкування з місцевими жителями були, щонайменше, невтішні, бо люди не відчувають і не розуміють, що відсутність води у крані протягом певного часу – це не найбільша трагедія в житті, і що мирним небом над головою вони зобов’язані саме Україні. Багато хто пріоритетом ставив забитий холодильник. Величезна частка з них переконували, що вони надзвичайно втомилися від війни, якої немає в їхньому місті, але я не зрозуміла, від чого саме, бо вони не зробили нічогісінько заради збереження того миру, який мають.

      Є відверті сепаратисти, є ті, хто рветься воювати за "ДНР", є ті, хто дуже любить Україну, і навіть готовий сказати про це на кухні сусіду. Але ніхто з них не розуміє навіть найближчої перспективи і, тим паче, не готовий щось зробити особисто для її покращення. Рівень якогось суто донбаського патерналізму зашкалює.

      Певна кількість людей впевнені, і відверто говорять про те, що вони ментально різні з тими, хто хоче в Європу, бо не зможуть жити так, як там. А як "там" — не мають жодного уявлення, просто їм хтось щось розповідав про те, що в ефемерній Європі треба за собою стежити, наводити лад у власній оселі, місті, державі самому, і навіть все сміття кидати в один контейнер не можна, а це ж жах…

      Я вже було подумала, що "війна за уми Донбасу" програна остаточно і безповоротно, і подумки матюкнулася на Мінстець. Але, щоб відволіктися від цього аналізу настроїв місцевого суспільства, зайшла в ліцей до своєї колишньої викладачки української мови і літератури. Про неї взагалі можна писати неймовірно класні тексти, оповідання, романи, бо вона надзвичайна жінка. І ось побачивши її, я не встигла зорієнтуватися, як вона вже затягла мене на урок до 9 класу, і на мене здивованими очима дивилося з два десятки підлітків, намагаючись зрозуміти, про що я їм буду "вєщать".

      Звичайнісінькі такі підлітки з гарної школи, в яких ще не має на обличчі відбитку регіону, які ще не сприймають війну, як щось особисте, чи взагалі ніяк не сприймають, бо в них ай фони, день святого Валентина, жуйка, приліплена на стілець, перше кохання, і оцінки за семестр, а ще сварки з батьками і самозатвердження серед однолітків. Такі собі звичайні надзвичайні маленькі Люди. І вони, напевне, точно знають, що добре, а що погано, хто у цій війні правий, а хто – ні, напевне знають, що і як треба, але достатньо заклопотані, і на такі дрібниці часу в них немає.

      І ось до них, дуже зайнятих і зосереджених на своїх особистих трагедіях, заперлося таке чудо з наплічником і в кедах, зі стрижкою "бєшєний йожик" і вчителька каже, що це дууууже серйозна людина, яку варто послухати. Я розгублена, бо вже давно забула, що і про що їм треба казати, і вони – ще більш розгублені, бо те, що вони бачать, ніяк не співпадає з тим, що їм зараз сказали. Дивимось один на одного і прицінюємося.

      Я сказала, як мене звуть, розповіла, що працюю журналістом на "24" каналі, і катаюся по всій країні і за її межами, бо дурна і роботи мені завжди мало.

      Хвилині на третій я нарешті згадала, як привертати і концентрувати увагу дітей, але це вже було не треба – повідкривали рота і очікують якоїсь "правильної інформації", а її немає.

      Перша дівчинка сором’язливо питається про війну. Відповідаю, що страшно, розповідаю про те, що немає нічого дорожче за життя кожної чесної і порядної людини, але іноді і воно неважливо, бо рятує перспективу цілої країни. Підключається ще один, і питає, кому належить канал, на якому працюю. Відповідаю, що український, називаю прізвище власника, бачу, що поліз "гуглити", посміхаюся. Далі питають про особисте, і про те, як сім’я ставиться до мого темпу і способу життя, і я кажу, що сім’я розуміє і підтримує, намагаюся пояснити, як це кайфово і класно, коли близькі люди розуміють, що те, що я роблю – корисно і для них, і для ще багатьох.

      А ви були за кордоном? А яка в вас зарплата, а вам подобаються іноземці, а скільки мов знаєте, а як у Львові ставляться до російської мови? І ще купа всього… На всі питання відповідаю чесно і відверто, розповідаю про надзвичайних людей: волонтерів, солдатів, вчителів, колег, сусідів, тощо, а сама аж свічуся від можливості комусь це передати. Бо це ж так рідко буває. А потім вони всі починають казати, що дуже хочуть довчитися, вивчити декілька мов, поїздити світом і теж пишатися нашою країною і нашими людьми.

      "А Ви щаслива?", — питає дівчинка в дорогезних джинсах і туфлях.

      "Цілком, бо мені кожного дня трапляються дивовижні люди, наприклад як ви!" — відповідаю я, стоячи в пальті за сто гривень.

      І дівчинка намагається усвідомити, як це я без айфона і туфель можу бути щасливою, але потрохи починає улавлювати мій настрій і розуміти, що так буває.

      І ні слова про Донбас, бо нічим, геть нічим Донбас не відрізняється від Полтавщини чи Буковини. І я переконана, що саме ці діти, як і безліч інших, вже українці незалежно від мови і географії, бо не виставляють, не випинають свою донбасівську вигадану особливість. Вони просто цікавляться і вчаться думати. Це найцінніше, і це саме те, чого так не вистачає нинішнім "розумним і дорослим", а особливо тим, хто хоче в Росію. Ці діти, самі того не помітивши, втілюють у життя заповіт Шевченка "учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь". І тому я вірю, що це і є наше майбутнє – люди, що уміють думати.

      А я вийшла як зі сповіді.

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук