50 друзів Путіна і прокляття Пригожина: хто зі списку Гааги доживе до трибуналу

Євгеній Пригожин закінчив своє життя безславно – його прибрали, і, вочевидь, це трапилося за наказом Владіміра Путіна. Хоча до заколоту очільник вагнерівців був наближеним до Кремля та другом самого диктатора, який майже 9 років фінансував терористичну діяльність Пригожина. Таким чином Кремль показав, що прибрати можуть будь-кого, тож наближеним до Путіна особам мало б бути зараз неспокійно.

Зверніть увагу Той, хто краде мільярди․ Як заступник голови Держдуми воює з російськими елітами заради грошей

Попри те, що Пригожин вже давно випав із кола друзів Путіна, в кремлівського диктатора є ще чимало осіб, на яких він опирається у своїх діяннях. Вони надають йому повну підтримку, особливо у вчиненні воєнних злочинів. То ж на кого опирається Путін і хто наступним відправиться до Пригожина, а хто доживе до трибуналу – читайте у матеріалі 24 Каналу.

У червні цього року International centre for Ukrainian victory ("Міжнародний центр української звитяги") опублікував свій звіт щодо війни в Україні, у якому, зокрема, опублікована мережа російських терористів – найближчого оточення диктатора Путіна. Мова йде про олігархів, пропагандистів, політичних та військових діячів Кремля та очільників спецслужб.

Терористична мережа Кремля / International centre for Ukrainian victory

У цьому переліку понад 50 імен – силовики, урядовці, монополісти, бізнеси, ідеологи та гауляйтери на окупованих територіях. То ж далі вашій увазі пропонуємо список найвпливовіших друзів Путіна та їхні перспективи повторити долю Пригожина.

Розхідний матеріал для Кремля: яка доля чекає гауляйтерів

Найслабшими з друзів Путіна є колаборанти – персонажі, в яких без Кремля немає абсолютно нічого, а більше, їм світить довічне ув’язнення в Україні, позаяк вони є громадянами нашої держави, навіть якщо вони переконані в тому, що "Росія з ними назавжди". Та відповідальність їм загрожує тільки за умови, що вони доживуть, а шанси у них невеликі.

Основних колаборантів у Кремля є 5 – Леонід Пасічник на Луганщині, Деніс Пушилін на Донеччині, Євгеній Балицький на Запоріжжі, Владімір Сальдо на Херсонщині та Сєргєй Аксьонов в Криму.

Путін та колаборанти після проголошення анексії 4 українських областей / росЗМІ

Найближчими з них до Путіна є ті, які були з ним до повномасштабного вторгнення – Пасічник, Пушилін та Аксьонов. На крок ближче від них до Кремля Дмітрій Козак – заступник голови адміністрації кремлівського диктатора, який фактично є посередником між ними. Однак у грі Путіна у "великого збирача земель" колаборанти є не більше, ніж пішаками. Наприклад, ігри в "народні республіки" були нічим іншим, як засобом тиску на Україну, які згодом перетворили на привід для повномасштабного вторгнення.

Чимало дрібних колаборантів уже насолоджуються піснями Іосіфа Кобзона, особливо Кіріл Стрємоусов – заступник Сальдо. До слова, за однією з версій, його ліквідували навмисно з кількох причин, перша з яких – він став незручним і непотрібним. За кілька днів до звільнення Херсона він розповідав про те, що ЗСУ в місто не зайдуть. Тому операція з ліквідації змусила адептів "руского міра" забути про слова Стрємоусова, горювати за ним та не згадувати про сказане ним.

Однак для головних колаборантів, які у вересні минулого року кричали "Росія" в Кремлі, уроком має стати доля якщо не Стрємоусова, то агентів "російської весни" в 2014 році. Гіркін-Стрєлков – людина, руками якої на Донбасі Кремль почав війну, зараз за ґратами, а після нього затримали й так званого "народного губернатора" Павла Губарєва. До слова, що з останнім зараз і де він – невідомо. 

Колаборанти є розхідним матеріалом для Кремля і вони, ймовірно, прекрасно усвідомлюють хиткість свого становища – крок не туди, і наступний вже буде до Кобзона. І взагалі вони в найгіршому становищі з-поміж усіх наближених до Путіна.

Рупори брехні та головні ідеологи Кремля

Якщо за давніми легендами світ стоїть на 3 стовпах, то в ідеології та пропаганди російського імперіалізму таких стовпів аж 4.

Першим є Валдайський клуб – майданчик пропаганди для Росії та її ідей, куди останніми роками приходить Путін, аби поностальгувати за СРСР, звинуватити у всіх бідах колективний Захід і покашляти.

Другий стовп брехні та пропаганди, як би це іронічно не звучало – Російська православна церква й особливо її очільник патріарх Кіріл, який на своїх проповідях "популярно" аргументує важливість геноциду українців і знищення нашої нації як такої, а також благословляє окупантів на війну. Кіріл – близький друг Путіна, що і не дивно, адже пропаганда через призму релігії – чи не найкращий і не найдієвіший спосіб поширення ідей. Росіяни не лише підтримують війну, але й вірять у її священність та в те, що це угодно Богові. 

До слова, Кіріло, він же Владімір Гундяєв, у 1970-х роках працював представником РПЦ при Всесвітній раді церков у Женеві, де шпигував для КДБ. Агент Гундяєв працював під псевдонімом "Михайлов".

Владімір Путін і Владімір Гундяєв, він же Кіріл / фото AFP

Поки що Кіріл не проявляє нічого, що можна було б назвати непокорою Путіну, тому щонайменше найближчим часом йому не загрожує доля Пригожина. Однак найбільш реальним для нього виглядає церковний трибунал, якого вимагає духовенство в Україні.

Третій стовп – Юрій Ковальчук –  власник найбільших пропагандистських телеканалів у Росії. До його медіаімперії входить "Національна Медіа Група" та її телеканали – "РЕН ТВ", "Первий канал", "Пятый канал", "Известия" та інші пропагандистські ресурси. Крім того, він фактично є "особистим банкіром" та радником диктатора – банк "Росія", який належить Ковальчуку, спонсорував Путіна ще з часів, коли він тільки починав свою диктатуру.

Юрій Ковальчук – медіамагнат, який забезпечує функціонування пропаганди в Росії / фото росЗМІ

І четвертий стовп – так би мовити, виконавці. Тобто власне пропагандисти, які несуть в маси злочинні ідеї, обґрунтовують знищення України, вигадують фейки, які лише посилюють кровожерливість росіян та збільшують рівень підтримки війни. Головними обличчями російської пропаганди є:

• Костянтин Ернст – телеведучий та гендиректор "Певрого канала";
• Маргаріта Сімоньян – пропагандистка і керівниця телеканалу Russia Today;
• Алєксандр Дугін - пропагандист та ідеолог "руского міра";
• Владімір Соловйов, Ольга Скабєєва, Євгеній Попов та інші.

Які шанси в ідеологів війни дожити до трибуналу? Сумнівні. Усі названі пропагандисти, крім Дугіна, вважають себе журналістами. Це вже перший дзвіночок, тому що в Росії вміють ліквідовувати журналістів, особливо якщо ті не угодні режиму.

Та все ж вони ніякі не журналісти. Однак з пропагандистами стаються інші загадкові, чи радше вибухові речі. Підтвердження цьому є Дарья Дугіна чи Владлєн Татарський, які вже давно насолоджуються хітами у виконанні Кобзона. Наприклад, згадана вже Сімоньян зараз взагалі ходить всюди з особистою охороною, бо боїться, що її "підірвуть українські агенти". Вочевидь, становище пропагандистів десь таке ж, як у колаборантів. Як то кажуть: "Очікування кари гірше, за саму кару", тому бажаємо їй продовжувати в тому ж дусі.

Безвладна влада Росії і помста Кадирову

Продовжує наш рейтинг когорта людей, яка вправно імітує те, що має реальну владу в Росії, а насправді робить все так, як накажуть з Кремля. Мовиться про російських політиків та членів уряду:

• Міхаіл Мішустін – прем'єр-міністр, який керує "благоустроєм окупованих територій;
• Юрій Трутнєв – заступник Мішустіна;
• Костянтин Чуйченко – міністр юстиції;
• Валентіна Матвієнко – голова Ради Федерації, яка просувала голосування за дозвіл на введення військ на територію України;
• Вячеслав Володін – голова Держдуми;
• Антон Вайно – голова адміністрації Путіна;
• Сєргєй Кірієнко – заступник голови адміністрації Путіна;
• Ельвіра Набіулліна – голова Центробанку;
• Алєксандр Бєлгов – губернатор Санкт-Петербурга;
• Сєргєй Собянін – мер Москви;
• Дмітрій Мєдвєдєв – колишній президент та заступник голови радбезу Росії.

Окремо хочемо зупинитися на двох куди цікавіших персонажах. Першим із них є Сєргєй Лавров, який вже 19 років є очільником міністерства закордонних справ Росії. Лавров на міжнародній арені виправдовував війну проти Грузії, анексію Криму, війну на Донбасі, війну в Сирії та повномасштабне вторгнення в Україну.

Також Лавров активно працює на дискредитацію України і виправдання воєнних злочинів Росії. Він повністю виконує те, що йому наказує Кремль. Тому просто хочемо нагадати, що Йоахіма фон Ріббентропа, який був главою МЗС Третього Рейху, стратили за підсумками Нюрнберзького трибуналу. 

У Росії навіть президенти частіше змінюються, ніж глава МЗС / фото росЗМІ

Не менш цікавий персонаж – Рамзан Кадиров, який є теж частиною владної когорти, що підтримує війну. Тільки на відміну від Матвієнко, Мішустіна чи Володіна, у нього є реальний вплив, не в останню чергу через власних найманців з "Ахмату". Кадиров є очільником окупаційної адміністрації Ічкерії, куди Москва вливає чимало грошей для того, аби створити показову картинку того, як нібито прекрасно жити в Росії й що Москва не є поневолювачем.

У Кадирова є серйозний огріх – він підтримував Євгенія Пригожина. Хоча ви можете заперечити тим, що під час заколоту "вагнерівців" він підтримав російську владу і навіть відправив своїх найманців у Ростов-на-Дону – місто, яке захопили вагнерівці. Та є кілька "але".

• По-перше, Кремль не пробачив Сєргєю Суровікіну підтримки Пригожина, хоч і під час заколоту генерал-армагедон, який очолював повітряно-космічні сили Росії публічно закликав вагнерівців зупинитися.
• По-друге, найманці Кадирова так довго їхали у Ростов, що там вже скінчився заколот і Пригожин сам покинув місто. Це можна пояснити небажанням вступати в реальні сутички з Пригожиним. Про це свідчить і допис Кадирова, який той опублікував після загибелі Пригожина, де назвав того своїм другом, який "в останні місяці не бачив всієї картини того, що відбувається".

Рамзан Кадиров – друг Євгенія Пригожина / фото росЗМІ

Зараз немає публічних ознак того, що Кадиров впав у немилість Кремля, однак це і не дивно, адже публічних конфлікт призведе до напруги в Ічкерії, чого Кремль зараз хоче найменше. Але не варто забувати, що вже неодноразово в ЗМІ були повідомлення про те, що Кадиров хворий, тому цілком ймовірно, що для розправи Кремль може використати саме цю історію, щоб все виглядало максимально природньо.

Кого забере Пригожин: друзі Путіна у силових структурах Росії

Без сумніву, що чи не основною опорою Путіна під час повномасштабної війни є саме військове керівництво та загалом силові структури. Аналітики ICUV у своєму звіті виділили 12 імен, однак після авіакатастрофи у Тверській області ім'я Євгенія Пригожина можна викреслити.

Історія Пригожина абсолютно показова, адже ще минулої осені він та його ПВК "Вагнера" отримали повний карт-бланш від Кремля – терористу дозволили набирати у лави своєї ПВК ув'язнених, а міноборони надавало зброю, яка була потрібна. Ба більше, фронт в районі Бахмута став зоною відповідальності Пригожина і штурмували місто його найманці. А в результаті його літак за загадкових обставин зазнає аварії рівно через 2 місяці після початку заколоту. 

Та в Путіна залишається ще 11 опор у силових структурах. Наприклад, генпрокурор Ігорь Краснов – друг Путіна, який розслідував вбивство опозиціонера Бориса Нємцова (не дивно, що замовників не знайшли, правда?). Крім того, чималий авторитет серед силовиків досі має колишній геннпрокурор Юрій Чайка, який зараз представляє Путіна в Північно-Кавказькому регіоні. 

Ще одна опора Путіна – керівник головного управління російського генштабу Ігорь Костюков та керівник генштабу Валєрій Герасімов. Останній є автором так званої "доктрини Герасимова" щодо військових дій проти інших держав, а зараз він командує окупаційними військами в Україні.

Також до переліку опор Путіна серед силовиків входять колишній міністр оборони Сєргєй Іванов, глава МВС Владімір Колокольцев, очільник росгвардії Віктор Золотов.

Керівник Служби зовнішньої розвідки Сєргєй Наришкін після початку повномасштабної війни є чи не єдиною людиною, яка забезпечує зв'язок Росії та США. Та й те тільки через зустрічі чи телефонні розмови з директором ЦРУ Вільямом Бернсом. За однією з версій, саме останній передає Кремлю через Наришкіна сигнали застереження, зокрема щодо застосування ядерної зброї, яке матиме жахливі наслідки для Росії.

Чинний міністр оборони Сєргєй Шойгу разом із Валєрієм Герасимовим після Путіна точно будуть одними з ключових обвинувачених на трибуналі. Цього вдасться їм уникнути тільки за умови того, що до нього вони не доживуть.

Шойгу, будучи особою цивільною, носить військову форму та медалі, керує армією та робить все для ведення злочинної війни. Тільки цікаво, що минулої весни він уже, вочевидь, був у немилості Путіна через провал бліцкригу в Україні. Інакше складно пояснити раптове зникнення Шойгу та Костюкова на понад місяць. За попередніми версіями, їх отруїли. Шойгу взагалі має всі шанси стати цапом-відбувайлом, адже саме його найчастіше звинувачують у всіх поразках російської армії. І цим може скористатися Кремль для того, щоб утримати рейтинги та авторитер Путіна в Росії. 

Шойгу і Герасимов дружать з Путіним на відстані / фото росЗМІ

Секретар російського радбезу Ніколай Патрушев – персонаж, який працює з Путіним ще від початку його політичної кар'єри і до сьогодні. Саме він сприяв ухваленню радбезом рішення про визнання псевдореспублік на Донеччині та Луганщині, що потім Росія використала як привід для вторгнення в Україну. Патрушева разом з Путіним звинувачують у вбивстві колишнього співробітника КДБ Алєксандра Литвиненка у Великій Британії – у ті часи друг Путіна був директором ФСБ. До слова, сам Путін також очолював цю структуру в часи президентства Боріса Єльцина.

Після Патрушева посаду очільника ФСБ успадкував Алєксандр Бортніков. За даними видання Times, Бортніков і Патрушев були головними ідейниками війни і саме вони переконали Путіна, що варто починати повномасштабне вторгнення в Україну.

Патрушев і Бортніков – люди, які переконали Путіна в необхідності почати повномасштабну війну / фото росЗМІ

Гаманці Кремля і головні фінансисти Путіна

Підтримку кремлівського режиму, а відповідно і війни проти України, забезпечують і великі компанії, власники яких є друзями Путіна. Наприклад, "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності", головою якого є Ігор Шувалов – у минулому особистий помічник Путіна.

Не менш важливою складовою політики Кремля є підтримка "Газпрому", через який Москва роками чинила тиск на Європу, зокрема і після початку повномасштабної війни. Очільником компанії є друг Путіна Алєксєй Міллер – фактичний організатор газових воєн проти України в часи президентсва Віктора Ющенка.

Також серед корпорацій, які підтримують Путіна – "Ростех" з гендиректором компанії Сєргєєм Чемезовим, "Роснефть" з Ігорьом Сечіним, енергетична група Gunvor та її очільник Геннадій Тимченко, а також "Сбербанк" з очільником Германом Грефом.

Енергетичні, технічні та економічні корпорації – одна з основ сучасної Росії і всі перебувають в державній власності. Тому не дивно, що керівники державних компаній надають підтримку диктаторові. Тому в них є одна слабкість – вони своїм посадам завдячують Кремлю і зараз поводяться відповідно. Та є набагато цікавіша когорта людей – олігархи.

Російська олігархія – річ загадкова. Безсумнівно, що люди, які незаконно збагатилися і продовжують це робити, а також утримувати величезні корпорації, медіаактиви та нерухомість, мають неабиякі важелі впливу на чинну російську політику. Аналітики ICUV виділили 8 основних персон, які виконують роль гаманців Кремля.

Найближчим до диктатора є родина Ротенбергів, особливо Аркадій Ротенберг – мільярдер та бізнесмен, власник сотень компаній, серед яких газовидобувні, газотранспортні та будівельні, а також видавництва та ЗМІ. Серед об’єктів власності російського олігарха донедавна був ТРЦ Ocean Plaza в Києві, який націоналізували.

Ротенберг – близький друг Путіна і з диктатором він знайомий чи не з дитинства. За даними ЗМІ зараз він фінансує найманців з приватної військової компанії глави окупаційної адміністрації Криму Сєргєя Аксьонова. Зв’язки з Путіним дозволили компаніям Ротенберга отримувати державні замовлення на сотні мільйонів доларів. До прикладу, в 2015 році диктатор особисто запросив олігарха до участі в проєкті будівництва Кримського мосту, а підрядником стала компанія мільярдера "Стройгазмонтаж". Як результат, ця компанія отримала контракт на мільярдми рублів і побудувала споруду, якій залишилося стояти не довго.

Ротенберг і Путін навіть займались разом дзюдо / скриншот з відео

Роман Абрамович – олігарх, чиє прізвище під час повномасштабної війни згадувалося у ЗМІ чи не найбільше. Цей друг Путіна, який у 2022 році входив у рейтинг 100 найбагатших людей планети, був учасником переговорів між Україною та Росією на початку вторгнення та навіть, за деякими даними, був причетний до деяких перемовин щодо обміну полоненими. Однак всі спроби стати посередником були нічим іншим, як намаганням врятувати власну репутацію та статки від антиросійських та персональних санкцій.

Абрамович вже десятки років є товаришем Путіна / фото росЗМІ

Михайло Фрідман, який є, до слова, уродженцем Львова, публічно намагається всіляко відхреститися від Путіна. Наприклад, повномасштабне вторгнення він назвав "трагедією". Однак ще у 2018 році Мінфін США вніс його в санкційний список, як близького до диктатора олігарха. Також під обмеження потрапили його компанії, зокрема "Альфа-груп", яку підозрюють у тісних зв'язках з Кремлем.

Також у переліку олігархічних друзів Путіна є Алішер Усманов, Олег Дерипаска, Сулейман Керімов, Владімір Лисін, Владімір Потанін, Леонід Міхельсон та інші російські олігархи.

Що у них всіх спільного? Вони публічно намагаються створити собі образ бізнесменів, які ніяк не пов'язані з Кремлем, дехто навіть називає війну "трагедією", так як це робить Фрідман. Та попри те, фінансове зростання у них стало можливим тільки завдяки впливу на Кремль. 

Олігархи є найпотужнішою силою Кремля, ба більше, минулої весни чимало західних та українських аналітиків робили ставки на те, що олігархи змусять Путіна зупинити війну, адже ті втрачають через санкції надто багато. Однак, вочевидь, найбагатших людей Росії повністю влаштовує ця реальність.

Публічне відкидання зв'язків з Кремлем є нічим іншим, як спробою не лише обійти санкції, але й уникнути відповідальності за власне війну. Чи вдасться їм це зробити – важко сказати. Однак є речі, які можна стверджувати точно – усунути бодай когось із них вкрай важко. Хоча, якщо вірити даним про отруєння двох членів української делегації та Абрамовича після переговорів, у березні 2022 року, спроби були. Та чи це справді спроба прибрати олігарха чи інсценування для того, аби Захід довіряв путінському олігарху – теж питання.

Трибунал для Путіна: мрія чи реальність

Та питання тільки в тому, чи справді Путін може опинитися в Гаазі. Багатьом це здається якоюсь фантастикою, оскільки Путін точно не поїде в країну, яка має виконати ордер та арештувати його. Яскравий приклад – саміт БРІКС, на який диктатор так і не полетів.

Однак, якщо ми вже згадували долю Ріббентропа, то варто згадати і ще одного воєнного злочинця – Слободана Мілошевича, президента Сербії та Союзної республіки Югославія. Його звинуватили в організації етнічних чисток у Косово в 1999 році і МКС видав ордер на його арешт. Через 2 роки югославські правоохоронці затримали Мілошевича і того ж року передали Гаазькому трибуналу. Щоправда, справу закрили через смерть Мілошевича у в'язниці в Гаазі.

Слободан Мілошевич на лаві підсудних в Гаазі / фото DW

Чим ця історія показова? Белград сам видав Мілошевича в руки правосуддя. На тлі постійних конфліктів у Росії, зокрема й заколоту "вагнерівців", який призвів до ліквідації Пригожина, не можна виключати, що у Гаагу Путін відправиться з подачі самих росіян.

Яким буде трибунал – досі питання, оскільки через це тривають дискусії. Західні партнери лобіюють ідею "гібридного" трибуналу – судового процесу, який би базувався на основі чинного українського законодавства з включенням концепцій міжнародного права.

Однак раніше офіційний Київ закликав створити повноцінний трибунал, проте, вочевидь, основою для покарання Путіна і його друзів є саме "гібридний сценарій". Заступник голови Офісу Президента Андрій Смирнов пояснював, що великі західні держави, які часто проводять військові кампанії за кордоном, бояться, що якщо проти Росії організують звичайний трибунал, то цю систему пізніше можна використати, для того, щоб карати і їх.

Путін може уникнути покарання. Але тільки як Слободан Мілошевич – тобто не дожити до трибуналу. Проте Адольф Гітлер також не дожив до Нюрнберзького процесу, але трибунал засудив понад 2 десятки найвищих посадовців Третього Рейху, новими втіленнями яких зараз є Патрушев, Бортніков, Шойгу, Герасімов, Золотов, Наришкін, Лавров та інші друзі Путіна.