Live
Переглядів: Час читання:18 хв

"Придумати це міг хіба що божевільний": Огризко про план США змінити межі Донеччини

Володимир Огризко про переговори з Росією

Вашингтон і Москва продовжують обговорювати можливі домовленості щодо завершення війни, серед яких з'явилася пропозиція змінити адміністративні межі Донецької області. Водночас у Європі шукають власний формат участі в переговорах, а в Україні дедалі гостріше постає питання залежності від американської військової допомоги.

 
Adv

Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко в ефірі 24 Каналу пояснив, чому вважає американські пропозиції щодо Донбасу абсурдними та як новий склад Конгресу може вплинути на політику Дональда Трампа. Він також оцінив перспективи європейської оборонної незалежності, можливість міжнародного визнання окупованого Криму та суперечки навколо майбутнього представника Європи на переговорах із Росією.

популярні відео

Чи не ризикує Україна стати розмінною монетою в переговорах між США та Росією? Чи можуть Вашингтон і Москва домовитися за наш рахунок?

Реклама

Зараз ми бачимо координацію зусиль Вашингтона й Москви. Це зовнішній політичний процес, який розгортається досить активно, і його учасники намагаються просувати власні інтереси. Але я бачу одну позитивну обставину: 3 січня до роботи приступить новий склад американського Конгресу. Думаю, після цього можливості команди Трампа діяти в попередньому режимі суттєво скоротяться.

У Сполучених Штатах уже обговорюють майбутні перевірки діяльності представників президентської адміністрації. Йдеться про можливі слухання в комітетах Конгресу, розслідування та юридичну оцінку окремих рішень. Зокрема, питання можуть виникнути до Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, які беруть участь у контактах із російським керівництвом. Поки Трамп контролює політичний процес, вони почуваються досить впевнено, але з посиленням ролі Конгресу ситуація може змінитися.

Той самий Віткофф і зятьок – прямі претенденти на те, щоб демократи зробили з них боксерські груші. Поки Трамп керував процесом, вони могли діяти. Якщо він перестане ним керувати, доведеться відповідати– припустив Огризко.

Реклама

Я очікую, що новий Конгрес значно прискіпливіше ставитиметься до діяльності американських переговорників. Особливо якщо з'являться запитання щодо їхніх можливих приватних інтересів або відповідності окремих рішень американському законодавству. Але важливо розуміти, що поки це прогноз, а не встановлені результати будь-яких розслідувань.

Американці та росіяни, на мою думку, намагаються вирішувати свої питання за рахунок України. Найяскравіший приклад – ідея змінити адміністративні кордони Донецької області. Її зміст полягає в тому, щоб території, які Росія не змогла захопити, формально віднести до інших українських областей. Тоді Кремль міг би оголосити, що контролює всю Донеччину, навіть не просунувшись далі на фронті.

Придумати це міг хіба що божевільний або людина на шляху до божевілля. По-іншому я це трактувати не можу– заявив колишній міністр закордонних справ.

Реклама

Припустімо, ми погодилися на таку конструкцію, і Путін оголосив, що виконав свою обіцянку захопити Донбас. Але чому тоді не зробити навпаки й не віднести окупований Донецьк до Дніпропетровської області? Це демонструє всю умовність такого підходу. Адміністративне перейменування територій не змінює самого факту російської окупації та не розв'язує жодної з причин війни.

Є й значно серйозніша суперечність. Росія внесла до своєї конституції претензії не лише на Донеччину, а й на інші українські регіони. Крим вона окупувала повністю, але Запорізьку та Херсонську області не контролює в їхніх адміністративних межах. Якщо навіть уявити відведення українських військ із решти Донбасу, що робити з іншими територіями, які Кремль також оголосив російськими?

Американська пропозиція не дає відповіді на це запитання. Вона намагається створити можливість для Путіна заявити про перемогу в одному питанні, але ігнорує решту його територіальних претензій. Тому я не розумію, як така схема може стати основою реального припинення бойових дій.

Реклама

Якщо ви хочете, щоб ми відступили й віддали їм частину Донецької області, але забуваєте про інші області, які вже начебто вписані в російську конституцію, це для вас нормально? Тут немає жодної послідовності. Логіка одна: гроші, гроші і ще раз гроші– наголосив Огризко.

Я припускаю, що фінансові інтереси можуть відігравати важливу роль у діях окремих американських представників. Але навіть якщо вони хочуть досягти певних економічних домовленостей із Росією, це не означає, що Україна повинна погоджуватися на територіальні поступки. Тим паче що сам Путін не демонструє готовності відмовитися від своїх попередніх вимог.

Тому нинішню човникову дипломатію команди Трампа я не вважаю перспективною. Раніше вже говорив, що це можуть бути останні подібні поїздки Віткоффа та Кушнера, після яких їхня увага буде зосереджена зовсім на інших питаннях – поясненнях перед американськими законодавцями. Не виключаю, що до кінця року нових змістовних раундів переговорів узагалі не буде.

Реклама

Це остання гастроль Віткоффа і зятька. А потім у них будуть гастролі переважно в бік Конгресу – для свідчень і пояснень, чому вони цим займалися– припустив дипломат.

Єдиний напрямок, у якому я хотів би бачити продовження контактів, – гуманітарний. Обміни військовополоненими потрібні незалежно від політичних суперечностей, і заради повернення наших людей варто підтримувати відповідні переговори. Але щодо загального врегулювання рухатися поки нікуди, адже Росія не збирається змінювати своїх вимог.

Я також очікую нових спроб тиску на Україну з боку нинішньої американської адміністрації. Це можуть бути проблеми з доступом до Starlink, військовими поставками або іншими видами підтримки. Проте вважаю, що можливості такого тиску можуть скоротитися після початку роботи нового Конгресу.

Білий дім запропонував Кремлю обговорити нову систему безпеки для Європи, але без самої Європи. Чи означає це, що в таких домовленостях не враховуватимуть і безпекові інтереси України?

Реклама

Ви правильно підмітили головне: американська адміністрація пропонує Росії формувати систему безпеки для Європи, не залучаючи повноцінно самих європейців. Але я бачу тут ще одну небезпеку. У такій конструкції питання безпеки України фактично відсувається, хоча саме наша держава зараз безпосередньо протистоїть російській агресії.

За моєю оцінкою, у підході, який обговорюють Вашингтон і Москва, простежується прагнення повернути Росії значний вплив на Україну. Орієнтиром можуть залишатися російські пропозиції, представлені під час переговорів у Стамбулі у 2022 році. Тоді Москва висувала вимоги, які передбачали суттєве обмеження українських оборонних можливостей і фактично створювали для Кремля умови для подальшого контролю над нашою державою.

Передбачається, що Росія відновлює свій повний вплив на Україну. І для цього за зразок береться те, що Росія привезла в Стамбул у 2022 році. Там усе написано– вважає Огризко.

Реклама

Я сприймаю таку модель як надзвичайно небезпечну. Вона означала б, що долю України знову намагаються вирішувати держави, одна з яких розв'язала проти нас війну. І найгірше, що в цьому процесі американська адміністрація, на мою думку, готова враховувати російські інтереси значно більше, ніж українські.

Це не означає, що всі Сполучені Штати підтримують такий курс. Потрібно розрізняти нинішній Білий дім та інші американські інституції, зокрема Конгрес. Але якщо оцінювати саме дії переговорної команди Трампа, я бачу в них небезпечну для української державності тенденцію.

Як Україні діяти, якщо нинішня американська адміністрація фактично погоджується з частиною російських вимог? Чи не варто за таких умов переглянути відносини зі Сполученими Штатами?

Я не став би ставити питання настільки різко. Навіть із моїм критичним ставленням до Трампа розумію, що ми маємо відносини не лише з ним особисто, а зі Сполученими Штатами Америки. Це набагато ширша система, до якої входять Конгрес, політичні партії, державні установи та суспільство. І відмовитися від співпраці з усією країною через дії одного президента було б помилкою.

Ми чудово розуміємо, що нині не можемо просто припинити ці відносини. Якби Україна вже мала всі необхідні військові технології, власні засоби протиракетної оборони та незалежні системи зв'язку, ситуація могла б бути іншою. Але поки значна частина нашої безпеки залишається пов'язаною з американськими можливостями, тому доводиться шукати компроміси й підтримувати контакти навіть за дуже складних обставин.

Ми не можемо зараз грюкнути дверима й сказати: "До побачення, Сполучені Штати Америки, ми обійдемося без вас". Якби це було можливо, думаю, ми б давно це зробили. Але поки змушені танцювати це танго з Дональдом Фредовичем– пояснив колишній глава МЗС.

Прикладом складних рішень стала нещодавня гуманітарна операція в Олешках. Заради повернення людей довелося брати участь у контактах, до яких були залучені представники американської та російської сторін. Кілька сотень українців вдалося врятувати, і це важливий результат, який не можна знецінювати. Водночас я звертаю увагу на нові загрози для Херсона, де через безпекову ситуацію також доводиться евакуйовувати людей.

Тому Україна змушена шукати баланс: використовувати нинішні можливості співпраці зі США та одночасно максимально зменшувати залежність від них. І це вже відбувається не лише в політичних заявах, а й у конкретних оборонних проєктах.

Зокрема, показовою стала зустріч президента України в Копенгагені з представниками північних і балтійських держав. У цьому контексті прозвучали плани випробувати взимку перший варіант системи FREYJA, яка, за очікуваннями, могла б у майбутньому стати дешевшою альтернативою частині засобів, що використовуються для протиракетної оборони. Якщо ці плани реалізуються, Україна отримає додаткові можливості захисту без постійного очікування американських ракет до Patriot.

Не менш важливими залишаються розвіддані та супутниковий зв'язок. Європейці й українці нарешті усвідомили, наскільки небезпечно залежати від одного постачальника критично важливих послуг. Тому потрібно розвивати власні або спільні європейські системи, які не можна буде обмежити через політичне рішення у Вашингтоні.

Зараз люди в Європі й нарешті в Україні зрозуміли, що залежати від одного джерела собі дорожче. І це правильно. Нам потрібні своя система зв'язку та власна протибалістична оборона– наголосив Огризко.

Україна вже розвиває власну балістичну програму, хоча її масштаби поки не відповідають усім потребам війська. Паралельно Європа поступово переходить до розуміння, що самостійна оборона потребує не лише збільшення військових бюджетів, а й власних технологій, промислових потужностей і космічних можливостей.

І тут я бачу певний парадокс. Ми часто критикуємо Трампа за його рішення, але саме його політика змушує Європу змінювати ставлення до власної безпеки. Ще два роки тому європейські країни переважно виходили з того, що американська військова парасолька залишатиметься назавжди. Тепер вони дедалі активніше думають про можливість забезпечувати себе самостійно.

Ми повинні будемо подякувати Трампу за те, що він допоміг Європі зробити неймовірне. Те, про що ще два роки тому навіть не думали. Тепер Європа піднімається не лише як економічний, а й як військовий та військово-політичний чинник– зауважив дипломат.

На мою думку, цей процес може стати одним із найважливіших наслідків нинішньої американської політики. Європейські держави починають інакше оцінювати власну роль у міжнародній безпеці та поступово створювати можливості, яких їм бракувало від завершення Другої світової війни.

Знову лунають твердження, що Росія нібито не розпочала б повномасштабне вторгнення у 2022 році, якби Джо Байден гарантував нерозширення НАТО. Але російська агресія проти України почалася ще у 2014 році. Чи не намагаються через таку риторику остаточно відсунути питання окупації Криму?

Це нереально. Усі тимчасово окуповані території залишаються українськими, і жодна політична домовленість між третіми країнами не здатна автоматично змінити їхній правовий статус. Потрібно розрізняти фактичну ситуацію, коли певна територія тимчасово контролюється Росією, та її міжнародно-правову належність Україні.

Навіть держави, які підтримують відносини з Москвою, не поспішають визнавати її територіальні претензії. Можна згадати Казахстан, який заявляє про повагу до територіальної цілісності держав, або Туреччину, що також підтримує цей принцип. Тому розмови про можливе остаточне закріплення Криму за Росією не відповідають міжнародно-правовій позиції України та багатьох інших держав.

Ніхто з цивілізованих країн за Росією жодного квадратного сантиметра окупованої території не визнає. Є ситуація де-факто і де-юре. Ми чекаємо моменту, коли фактична ситуація зміниться– наголосив Огризко.

Звичайно, іноземні політики можуть висловлювати різні припущення щодо перспектив повернення українських територій. Зокрема, генеральний секретар НАТО може мати власну оцінку того, наскільки швидко Україна зможе відновити контроль над окупованими регіонами. Але такі заяви не означають, що хтось отримує право ухвалювати рішення замість української держави.

Якщо Україна не визнає окупацію, жоден керівник міжнародної організації не може змусити її змінити позицію. Політичні оцінки можуть відрізнятися, але міжнародно-правове питання залишається незмінним. І я не чув, щоб керівництво НАТО відкрито відмовлялося від принципу територіальної цілісності держав.

Якщо ми визначаємо, що за жодних обставин не визнаємо окупації й не приймаємо логіку, що окуповане – це російське, то ніякий генсек чи будь-хто інший цю ситуацію змінити не може– пояснив дипломат.

Тому я не бачу підстав вважати, що нові переговори можуть юридично закріпити російський контроль над Кримом без згоди України. Тимчасова окупація не скасовує нашого суверенітету, а рішення про майбутнє українських територій повинна ухвалювати сама Україна.

Еммануель Макрон заявив про готовність представляти Європу в контактах із Росією, але в Кремлі критикують європейців за відсутність єдиного переговорника. Чи може французький президент виконувати цю роль і наскільки важливо, щоб Європа нарешті визначилася зі своїм представництвом?

Насамперед потрібно зрозуміти одну просту річ: не Москві вирішувати, хто представлятиме Європу на переговорах. Європейські держави можуть направити одного політика, кількох лідерів або велику делегацію. Це виключно їхнє право, і Росія не повинна визначати її склад чи висувати вимоги щодо конкретних кандидатур.

Українська делегація, наприклад, також складається не лише з тих людей, яких бачать журналісти на офіційних фотографіях. Є представники першого ряду, радники, експерти та інші учасники, які забезпечують переговорний процес. Так само й Європа може формувати свою команду відповідно до власних потреб.

Не Москві вирішувати, хто буде в європейській делегації та скільки там буде людей. Може бути й десятеро. Це визначає сторона, яка формує делегацію. Ніяка інша не може сказати, що їй хтось не подобається– підкреслив Огризко.

Однак самій Європі справді потрібно визначитися з представництвом. Раніше готовність відігравати таку роль демонстрували Кая Каллас, Гітанас Науседа, Антоніу Кошта та інші європейські політики. Тепер про це говорить Макрон. Але кожна подібна ініціатива викликає суперечки, і зрештою Європейський Союз залишається без узгодженого формату участі.

Я не думаю, що європейські лідери ділять якісь конкретні матеріальні вигоди. Скоріше йдеться про політичні амбіції та престиж. Представляти Європейський Союз на переговорах щодо завершення найбільшої війни на континенті – надзвичайно важлива роль. Вона може суттєво вплинути на подальшу політичну кар'єру людини, яка її отримає.

У цьому контексті зрозумілий інтерес Макрона. Його президентський термін наближається до завершення, а війна навряд чи припиниться одночасно із завершенням його перебування на посаді. Тому участь у переговорах могла б стати для нього окремим міжнародним політичним напрямком.

Тут більше нічого не ділять, насправді. Тут просто власне его: я обраний Європейським Союзом, я представлятиму таку потужну структуру на переговорах. Це серйозно й престижно– вважає колишній міністр.

Але я не став би зводити європейське представництво до однієї людини. Набагато ефективніше було б сформувати групу з трьох-п'яти впливових політиків, які представляють найсильніші держави континенту. І не обмежувати її виключно членами Європейського Союзу, адже Велика Британія також є європейською державою та відіграє важливу роль у підтримці України.

Така делегація могла б мати одного керівника, але поруч із ним повинні працювати політики приблизно такого самого рівня. Це дозволило б враховувати інтереси кількох важливих держав і зробити позицію Європи більш представницькою.

Я б сформував нормальну групу на чолі, можливо, з кимось одним. Але серед колег мають бути люди такого самого потужного європейського політичного рівня. І чому ми повинні забувати про Британію? Вона не член ЄС, але європейська країна– пояснив Огризко.

Головне, щоб учасники такої делегації представляли попередньо узгоджену позицію. Недостатньо просто обрати відомого політика й відправити його на переговори. Якщо він почне просувати власні ідеї без погодження з іншими державами, Європа знову зіткнеться з внутрішніми суперечностями.

А якщо Європа сформує переговорну групу з кількох лідерів, але запропонує очолити її Володимиру Зеленському? Чи не стало б це потужним сигналом підтримки України та відповіддю на спроби Росії усунути її від визначення майбутньої безпеки континенту?

Я не думаю, що така схема працюватиме. Україна має власну делегацію та власну переговорну позицію, яку представляє її керівництво. Європейський Союз, зі свого боку, повинен самостійно визначати, хто виступатиме від його імені. Ми поки не є членами ЄС, тому не можемо претендувати на право очолювати його офіційне представництво.

Звичайно, наша безпека безпосередньо пов'язана з безпекою європейських держав. Якщо Україна зможе забезпечити стійкий мир та захистити себе від нової російської агресії, це позитивно вплине на весь континент. Але така взаємозалежність не скасовує окремих повноважень України та Європейського Союзу.

Це трохи нереалістично. Як ми можемо забрати в Європейського Союзу право самому визначати, хто його представляє? Ми, на превеликий жаль, поки не є його членами. У нас є своя делегація– пояснив Огризко.

Європейський Союз і НАТО вже мають усталену практику виступати від власного імені в міжнародних переговорах. Вони можуть узгоджувати позиції з Україною, координувати свої дії та підтримувати наші вимоги, але не повинні передавати право представляти ці організації керівництву іншої держави.

Тому я вважаю оптимальним варіантом дві окремі, але тісно скоординовані делегації. Україна повинна захищати власні національні інтереси, а Європа – виступати зі спільною позицією щодо безпеки континенту. Найважливіше, щоб ці позиції не суперечили одна одній і не дозволяли Кремлю використовувати розбіжності між партнерами.

Володимир Огризко про переговори США і Росії: дивіться відео

Повʼязані теми:

Коментарі

1 коментар

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Реклама
Adv