Реальна Міранда з "Диявол носить Prada": як Анна Вінтур підкорила світовий глянець

Колись Анна Вінтур втратила роботу у Harper's Bazaar через свій стиль, який назвали "занадто європейським". Цей досвід міг би поставити крапку на її кар'єрі. Водночас журналістка перетворила його на справжню суперсилу й досі жартує, що кожен має бути звільненим бодай раз, адже це чудова школа життя. Як "навчалася" у ній Анна Вінтур, розповідаємо далі у матеріалі 24 Каналу.

Від "надто екстравагантних рішень" до законодавиці моди

Анна народилася 1949 року у Лондоні. Її родина завжди була пов'язана з медіа, адже мама займалася громадським активізмом, а батько обіймав посаду головного редактора британської газети Evening Standard.

Ще в юному віці Анна вирішила пов'язати своє життя з журналістикою. Вона покинула навчання у престижній North London Collegiate, щоб розпочати роботу. Перші кар'єрні кроки Анни були доволі успішними. Вже невдовзі вона стає асистенткою у відділі моди журналу Harper's & Queen, а згодом, натхненна успіхом у Лондоні, Анна їде до Нью-Йорка.

Проте американська журналістська мрія здійснилася не відразу. Історія розпочалася з єдиного звільнення у біографії Анни. Вона пропрацювала молодшою редакторкою моди у Harper's Bazaar лише декілька місяців. У виданні засудили її "надто європейський" стиль, назвавши його епатажним та незрозумілим цільовій аудиторії американського видання. Крім того, вказали й на інші помилки.

Ця невдача могла б зламати Анну. Однак стала трампліном до набагато масштабнішого проєкту. Вже у 1988 році Вінтур обійняла посаду редакторки американського Vogue. Це стало не лише ключовим моментом у кар'єрі Анни, але й змінило долю видання. Поступово Vogue став одним із центральних елементів масової культури. Своє видавниче кредо Вінтур описувала як "масовість зі смаком". Вона могла легко стилізувати жакет за десять тисяч доларів з джинсами за п'ятдесят.

Під керівництвом Анни на обкладинках Vogue почали з'являтися не лише професійні моделі, але й відомі акторки, спортсменки, політикині. Як головна редакторка вона почала фокусуватися не лише на самому виданні, а й на піар-кампанії навколо нього. Зокрема, вона започатковувала та перезавантажувала культові події.

Якщо раніше бал Met Gala, спрямований на збір коштів для Інституту костюма у Музеї мистецтва Метрополітен, був винятково закритою елітарною подією, під керівництвом Анни він перетворився на одну з головних подій року для світу. Сьогодні бал часто називають "відповіддю Східного узбережжя на премію «Оскар»".

У 2013 році Вінтур обійняла посаду художньої керівниці у компанії Condé Nast, до якої входять бренди Vogue, The New Yorker, GQ, Vanity Fair, Wired. А ще через сім років вона стала глобальною директоркою з контенту корпорації. У 2025 році Вінтур повідомила, що залишає посаду головної редакторки Vogue, проте залишається у Condé Nast.

Упродовж своєї кар'єри Анна стала культовою особистістю масової культури. Вона не підвищувала голос, але лякала крижаною тишею. Впізнаваною деталлю образу стали сонцезахисні окуляри, за якими працівники не могли прочитати жодної емоції керівниці.

Факти і легенди про роботу Вінтур навіть увічнили її у кінематографі. На той час головна редакторка Vogue стала прототипом Міранди Прістлі у "Диявол носить Prada".