"Кожен заїзд у Покровськ – це лотерея": як живе місто (майже) на лінії бойового зіткнення

Покровськ – колись логістичний хаб українських військ на Донеччині, а сьогодні – епіцентр запеклої битви. На Покровський напрямок припадає третина усіх ворожих атак на фронті. Ворог за кілька місяців впритул підійшов під околиці міста і зараз намагається оточити його.

Наближення російських військ у серпні 2024 року погіршило ситуацію в місті. Сотні тисяч мешканців Покровська були вимушені виїхати з рідних домівок. Разом із ними – ті, хто знайшов свого часу у Покровську новий дім.

У місті досі залишаються люди, працюють кілька магазинів. Останнє відділення Нової пошти нещодавно остаточно зупинило свою роботу. Покровськ під постійними обстрілами.

Як у таких умовах живе місто – розповідає 24 Канал.

Цікаво Прийшли, побачили, знищили: штурмовики "Скали" зачистили село Піщане під Покровськом

Увага міжнародної преси вже кілька місяців прикута до міста Покровськ. Зруйновані будинки, 10% місцевих мешканців, які залишилися – із майже 60-тисячного міста, яке колись було взірцем розміреного і майже спокійного життя. Постійні атаки від росіян, що гатять по населеному пункту і впевнено, але повільно просуваються вперед, змінили долі тисяч українців.

Але в останні дні лютого до цього східного міста – і українці, і закордонні аналітики, пильно придивляються з надією: на Покровському напрямку Сили оборони взяли під контроль населений пункт Котлине.

Зайняття цього села дозволило б окупантам вийти на трасу Покровськ – Дніпро, тому на його захоплення у свій час ворог кинув значні сили. Десантники спільно з суміжними підрозділами Сил оборони не дозволили загарбникам закріпитися у Котлиному та вибили окупантів за межі села,
– повідомили 26 лютого в ОСУВ Хортиця.

Тим часом аналітик Forbes Девід Акс пише, що українські дрони рятують місто, душачи російські лінії постачання: "Українські безпілотники не тільки завдають шкоди військам на передовій, але й літають кілометрами за лінію фронту, щоб полювати на російські вантажівки, що прямують дорогами до Покровська. Ці безпілотники перетворили важливу російську логістичну магістраль – дорогу Очеретине – Прогрес, – на кладовище російських вантажівок, мікроавтобусів, легкових автомобілів і всюдиходів".

Проблиск надії насправді означає величезні зусилля Сил оборони України, які продовжують захищати Покровськ після того, як впала Авдіївка.

Покровськ зараз: дивіться відео

Це історія про красиве місто, де ще у 2024 році святкували День Незалежності попри те, що здалеку лунали вибухи. Люди "жили життя" до останнього – допоки окупанти не підібралися до Покровська впритул, намагаючись знищити його.

Цю історію розповідає волонтерка й засновниця БФ "Янголи Донбасу" Яна Статна, яка підтримує українські Сили оборони ще з 2014 року.

"Ще одна клята доба": життя в Покровську зараз

"Кожен день починається з того, що ми кажемо: минула ще одна клята доба на Покровському напрямку та взагалі в місті Покровськ. Тут для нас вже стали звичними фрази, що це був складний день, складна ніч, складний ранок. Я вже навіть інколи не пишу і не говорю, що було гучно, тому що це вже і так за замовчуванням, – розповідає Яна Статна. – Я пригадую Покровськ у період червня – липня, навіть ще серпень, коли там було життя, можна було спокійно їздити, куди хочеш ходити, де хочеш відпочити, просто пожити життя, як це робили інші люди. Відпочивали, гуляли, працювали".

Руйнування у Покровську / Фото Яни Статної

Яна пригадує: навколо було багато людей. Діти гралися, ходили в парк, хтось ловив рибу, хтось влаштовував барбекю – наприклад, на День Незалежності 2024. Хоч тоді в місті вже було доволі гучно й чутно, як прилітає на Гродівку.

В парку були тренажери – там, я пам'ятаю, підлітки займалися. Поле було баскетбольне, футбольне… Ти собі думаєш: "нуль" за 14 кілометрів, а діти ще грають у футбол. В принципі, чому б їм тоді було не грати у футбол? І от я для себе зрозуміла, що Покровську треба було користуватися моментом. Треба було кудись ходити, побачити щось, просто відпочити, з кимось зустрітися– пригадує Яна.

Вона родом із Буковини, але каже, що галерея телефону здебільшого складається зі світлин східних міст і сіл. Є чимало місць, де побувати вже не вдасться: вони зруйновані окупантами.

"Кожен заїзд в Покровськ – це, якщо чесно і відверто сказати, – лотерея. Ти ніколи не можеш бути впевнений на 100%, що заїдеш і все зробиш, що запланував. В ідеалі бажано заїжджати за певних погодних умов. Наприклад, в туман. І тоді менше "крила" їхні (росіян – 24 Канал) літають, фіксують. А от на артилерію і на авіабомби це не впливає… Дошкуляють і всіх тероризують. Це просто якийсь треш. Ніде я такого не бачила. Коли була битва за Бахмут, теж така важка і кривава, тоді не було ще так розвинено (FPV-дрони – 24 Канал). У період, коли почалася оборона Авдіївки, дрони-камікадзе росіяни почали активно застосовувати. Часто бачу, пишуть таке словосполучення – "сафарі" на цивільних. Воно звучить дуже жахливо і дуже жорстоко, але описує дійсно той жах, що відбувається… Навіть просто на вулицях. Там є вулиця Прокоф'єва – ми їздили туди мільйон разів. І от нещодавно людина, яка їхала в Добропілля, на жаль, не доїхала – по його автівці влучив FPV. Теж висвітлювали історію, що росіяни вдарили по машині, де цивільні були, на автівці писали "люди". Там і поранені були, і загиблі. Ну, це один факт, який висвітлили. А таких історій дуже багато, буквально щодня зʼявляються. І в Покровську, і в Мирнограді", – пояснює волонтерка.

Яна каже, що часто дрони загарбників працюють впритул біля будинків. Місцеві ділилися історіями, що безпілотники залітали навіть до квартир. Активізація таких злочинних дій росіян, каже Яна, почалася з грудня. Зі сторони Павлограда окупанти працюють на оптоволокні – ці дрони неможливо заглушити РЕБами.

Центр Покровська після обстрілу: дивіться відео

Місцеві пишуть на машинах "люди", чіпляють якісь тканинки чи скотч – на куртки собі й на автівки, щоб можна було ідентифікувати, що це цивільні. Ну, на ор*ів це все одно не діє. Вони прицільно відпрацьовують по мирних– розповідає Яна.

Волонтери й поліція продовжують евакуацію людей з Покровська. Станом на кінець лютого у місті залишається понад 6 500 місцевих.

Завезти гуманітарну допомогу вкрай складно. Ворог обстрілює всі під'їзні шляхи до міста– пояснює очільник ОВА Вадим Філашкін.

Люди змушені покидати свої домівки – попри надію на краще, невідомість щоденну працю.

Нещодавно у Покровську зачинилося останнє відділення "Нової пошти". Працівники працювали в надважких умовах: за стіною з бетонних блоків, із забитими вікнами, на генераторах. Але люди обіймали одне одного, отримували ліки, продовольство, генератори.

Ми планували закрити відділення ще у грудні, але наші працівники благали нас не робити цього, адже для покровчан ми залишалися останнім звʼязком з цивілізацією. Тому до останнього відтягували момент закриття, а наші працівники були готові працювати й далі– розповів співвласник компанії Володимир Поперешнюк.

Тепер обіймів на "Новій пошті" немає. Як і самого відділення, що живило місто доставкою необхідного.

Памʼять про місто, яке все ще є

Я часто бачу, що люди зупиняються в певних місцях, щоб зробити фото. Світлини – це добре, тому що я теж вважаю, що треба все фільмувати. Я стараюся все, що тільки можна сфотографувати, щоб воно в нас було– розповідає Яна.

Лікарня у Покровську теж працювала до останнього, допоки її не розбомбили. Начальник Покровської МВА Сергій Добряк каже, що у місті зараз є головний лікар та працює молодший персонал, однак вже не в самій лікарні, адже її розбили.

"Люди втратили і місце роботи, і зарплату, і якесь життя, яке вони, незважаючи на цю складну ситуацію, продовжували. І кілька людей вже записалися на евакуацію… Ну от вони працювали в лікарні. Ну хіба це погано, що там працювала лікарня? Медична допомога потрібна в будь-якому випадку. Це фронтове місто. Воно має функціонувати. Ну от росіяни "звільнили" місто Покровськ від такої лікарні. Навіть зруйнували пологове відділення. Гарне було пологове відділення. І коли показували руйнування, то багато людей мені писало, що, дуже шкода. Писали: "в мене тут дитина народилася", "тут я народилася". Це частина історій життя людей, які у Покровську прожили з самого народження аж до цього моменту", – пояснює Яна.

Влітку завірусилося відео – мовляв, така складна ситуація, а ви саджаєте троянди. Це було у той період, коли обстановка вже була дуже гострою на напрямку. У відео комунальники доглядали за квітами. Ці рослини, каже Яна, посадили задовго до того, як лінія бойового зіткнення підійшла надто близько, але люди в соцмережах все одно почали обурюватися.

Ні для кого не секрет, що у місті була комунальна служба і вона працювала. Це був липень – серпень. Я б не хотіла, щоб це місто було схоже на смітник – просто щоб комусь, хто за тисячу кілометрів звідси, було спокійно, що тут брудно, захаращено. Навіть у січні й на початку лютого ще з деяких районів міста вивозили сміття. І так було в інших містах – працювали, доки це було можливо. А як стало занадто важко – люди самі розбирали все після обстрілів– каже Яна.

Усі роботи проводилися до повномасштабного вторгнення, люди лише доглядали за вже створеним – як, наприклад, парком "Ювілейний". Часто люди питають, чи цей парк розвивали за час великої війни. Однак, каже волонтерка, всі великі роботи й ремонти відклали у довгу шухляду з початком повномасштабного вторгнення. Люди просто дбали про те, що мали, навіть якщо лінія бойового зіткнення наближалася.

Ще одна пам'ятка історії й освіти, яка постраждала від росіян, це Донецький національний технічний університет:

Я не знаю, скільки разів туди прилітало. І я коли проїжджаю повз нього, пам'ятаю, який він був гарний. В такому вигляді, що ми звикли його бачити. І навколо троянди цвіли. Це було дуже так гарно і атмосферно. Ти приїжджаєш і думаєш, чи буде тут ще колись заняття, чи зайдуть сюди студенти, абітурієнти, чи буде тут проводитись навчальний процес– підсумовує Яна Статна.

На вулицях міста є багато мертвих тварин – особливо на трасах. Вночі вони не освітлюються, а їхати доводиться швидко, тож чотирилапі можуть потрапити під колеса. Саме тому з Покровська евакуйовують не лише людей, а й тварин.

Наш район, Динас, вулиця Заводська. Там багато котиків – мабуть, більше двадцяти. Ти приходиш, даєш одному їсти. Як тільки покликав, то все, вони з усіх сторін на тебе набігають. Я дуже радію, що є люди, які мені пишуть, от ми хочемо надіслати їжу для котів… Покровськ, якщо взяти тільки його, то це дуже велике місто. Тут 60 тисяч людей проживало. А Мирноград – 40 тисяч. І оце агломерація – 100 тисяч людей. Відповідно, тварин дуже багато є. Тому я постійно там роблю фото, відео, і виставляю. Можливо, це когось змотивує взяти котика. Ми можемо передати чи привезти, придумуємо логістику– додає волонтерка.

Котики з Покровська шукають добрі руки: дивіться відео

І людей, і тварин із міста вивозять під звуки вибухів. Канонада для Покровська тепер не вщухає ні на день, а спокійні дні залишаються у памʼяті.

Як іду вулицею, в мене в голові прокручується спогад. Літня вулиця – чиста, акуратна, охайна, тротуар гарний, дорога, смітник. Ніхто нічого не смітить, все кидає у смітничок. Все по-європейськи, демократично, все як має бути, все як книжка пише. А зараз я бачу там брудну вулицю, занедбану, обстріляну… І це дуже сумно і тяжко бачити. Коли місто живе, коли хтось живе, працює, коли йде динаміка. Ти бачиш просто живе і красиве місто. А зараз ти бачиш просто сіре, занедбане, побите місто– сумно зітхає Яна.

Як допомогти оборонцям Покровська

Яна продовжує збирати гроші для Сил оборони України, для бійців, що зараз борються на Покровському напрямку.

Ми от зараз спілкуємося, постійно згадуємо, що в цей час, минулого року, були дуже важкі бої за Авдіївку. Було надзвичайно важко. І, як часто писали, що, типу, "Та все, там заберуть Авдіївку і далі не підуть. Вони десь там зупиняться". Ну, на жаль, цього не сталося. Вони забрали Авдіївку. І пішли далі– підсумовує волонтерка.

Потреби у військових не змінилися, додає Яна: "Як я кажу, це можна чотирма словами охарактеризувати: дрони розвідувальні, ударні, РЕБи і автомобілі. Тому я це погрупувала на дві групи: те, що явно збереже життя особового складу. І є те, що зробить смерть ворогам. Ми постійно на це збираємо, доставляємо… Як ми це називаємо? Це доставка піци. Закупили, отримали і прямо в руки доставили, передали. І воно вже одразу все готове. Пішло в роботу".

Ви теж можете приєднатися до постійного збору за реквізитами й допомогти 110-й, 25-й, 14-й, 68-й, 93-й бригадам, а також підрозділам ССО, ЦСО (А), яких забезпечує фонд БФ "Янголи Донбасу", який заснувала Яна Статна.

Ви також можете забрати котика, якщо маєте змогу, й подарувати чотирилапим мешканцям Покровська краще життя.

Міфи, легенди, стереотипи, "русскій мір"

Якщо подивитися на світлини від Яни, Покровськ видається гарним і тихим. До того, як огидний "русскій мір" добрався впритул до міста, там вирувало життя.

Життя, яке подекуди було невідомим для великої кількості українців, що не були на Сході України до того, як почалося повномасштабне вторгнення і росіяни стирали міста й села з лиця землі.

Я це чую з 14-го року: "Та там нема нічого, там тільки насип, смог, забруднення, терикони, шахтарі, які вічно незадоволені". І "русскій мир" – самі, мовляв, кликали, тож так вам і треба. Я з цим борюся ще з 2014-го року. Всі, хто так говорить, вони, мабуть, не їздили далі зі своєї області, зі свого населеного пункту, тому що Донеччина — це бездонний, безкрайній степ. Це просто неймовірна краса. Інколи просто хочеться там поїхати в той степ, лягти десь серед тих степів, дивитися на терикони, лежати там мільйон годин, щоб тебе ніхто не чіпав. Там дуже багато полів, дуже ресурсна земля. І от ти так їдеш, ну, різними місцевостями, і дивишся навколо. Там ріпак, там соняшник, там пшениця. І на фоні синього неба ти там подивишся – зліва, справа, спереду, ззаду – всюди тебе оточує Україна. Ну, навіть сама природа з мене в колишнє середовище говорить про те, що Донеччина – це Україна– пригадує Яна.

Зараз, каже вона, болісно переглядати світлини з Покровська, ще не знищеного війною. Однак місто все ще бореться і протистоїть окупантам – його продовжують захищати тисячі українських бійців.