У полон в Маріуполі росіяни взяли лікарів і поранених, – інтерв'ю з родичем військового медика

Однією з таких є Олена. Про те, як жінка рятувала людей, відмовилася залишити поранених та евакуюватися з Маріуполя і згодом опинилася у ворожому полоні – журналістам сайту 24 каналу розповів старший брат Юрія – Андрій. 

Важливо "З полону вона зателефонувала лише раз": інтерв'ю з сестрою парамедика, яка була на "Азовсталі"

Лейтенантка медичної служби Олена була у 555 військовому шпиталі, що розташований у місті Маріполь. Близько 15 березня туди скинули авіабомбу – будівлю було зруйновано, і медики, що залишились, розділились на дві частини та п родовжили працювати.

Одна з них долучилася до українських військових, які були на "Азовсталі", інша – до тих, що перебували в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча до 36-ї бригади морської піхоти. На сьогодні відомо, що Олена разом з іншими медиками перебувають у російському полоні. Зв'язку з нею так і не було.

"Був шанс вийти обхідними тропами, але вона залишилася там"

Олена зараз перебуває у російському полоні. Розкажіть про неї.

Олена – чудова лікарка, ця добра справа, як-то кажуть, її. Вона цілковито віддавалася рятуванню людей. Після того, як місто попало в облогу та шпиталь був зруйнований, був шанс вийти з міста обхідними тропами. Але вона залишилася там.

Сказала, що вона не може покинути своїх поранених, бо відповідальна за них. Це було одне з останніх повідомлень, що ми отримали від неї.

Спочатку в Генеральному штабі мені повідомили, що вона направлена до Донецьку. Але потім були інформація, що вона потрапила до СІЗО №2 міста Таганрог. На жаль, жодної звістки від неї ми не маємо, хоча минуло понад два місяці.

Лейтенантка медичної служби Олена могла вийти з Маріуполя, однак не зробила цього / Фото з особистого архіву Андрія Кривцова

Як ви дізналися, що вона у полоні?

Ми з братом дізналися, що Олена потрапила у полон 12 квітня від родини іншого полоненого, якому дозволили подзвонити додому. Так от, станом на 21 червня, жодна установа не повідомила нас про те, що Олена у полоні. Ні мого брата, як її чоловіка, ні маму Олени. Жодного офіційного сповіщення.

Олена, фото з полону / Фото надане Андрієм Кривцовим

Як працював військовий шпиталь 555 у Маріуполі під час оборони міста?

Після початку вторгнення у Маріуполь військовий шпиталь 555 лишили у місті, його не вивезли. До середини березня шпиталь працював в штатному режимі. У різні міські лікарні були відрядженні лікарсько-сестринські бригади для забезпечення швидкого надання повноцінної медичної дороги.

До того ж кількість поранених і травмованих була вже такою великою, що можливості шпиталів цьому не відповідали. Під час оборони лікарі продовжували працювати, рятували людей. Знаю історії, коли вночі під прикриттям темряви вони виходили у місто шукати поранених. 

Зруйнований Маріуполь / Фото Telegram-канал "Мариуполь сейчас"

"Завод Ілліча майже не мав споруд, які можна було використати як захисні"

На заводі Ілліча операційних не було. Використовувалась операційна Маріупольської міської лікарні №1, що недалеко від завода. 12 квітня один з військових повідомив дружині, що тут, на заводі Ілліча, багато бригад. 3 квітня потрапив до полону 503 батальйон морської піхоти (частина 36-ї бригади). І до 12 квітня у полон потрапили усі інші. Це все, що зміг зібрати зі слів свідків.

Ми з братом отримали звістку 12 квітня, що військові з заводу, скоріш за все, потраплять до полону. На відміну від "Азовсталі" (який був наче реальний бункер), завод Ілліча майже не мав споруд, які можна було використати як захисні. Надвечір 12 квітня отримали ще одну звістку, що 36-та бригада потрапила у полон, ну, і з ними й медики, які були під їхнім захистом.

Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, 2019 рік / Фото Ельдара Сарахманова, УП

Сказали, що люди з госпіталя живі й будуть вестися переговори щодо їх обміну (це зі слів кількох полонених, яким дали подзвонити додому). 14 квітня отримали дещо більше інформації. Що була велика нерозбериха на заводі. Крім цього, в них було багато поранених. Люди, лишившись без командування, потрапили у полон. 

Скільки лікарів з 555-го військового шпиталю перебувають зараз у полоні? 

Складно сказати, дані приховують. З самого шпиталю з заводу Ілліча точно бачив списки про десь 25 лікарів. Приблизно стільки ж потрапило шпиталевських з "Азовсталі". Але це якщо казати лише про лікарів з 555-го шпиталю. Ще є середній медичний персонал (медсестри), водії медичного транспорту, люди, що відносилися до медичної частини (зв'язківці та інші).

Крім того, на заводі Ілліча були ще військові лікарі, які потрапили з інших підрозділів. Так, наприклад, капітан медичної служби Клочихін Костянтин Михайлович. Він був у Національній гвардії України. "Залишки" їх загону прийшли до заводу. Там же на заводі був і цивільний лікар Дорошенко Сергій Володимирович, який 25 лютого записався медиком до тероборони. Ще були лікарі з 36-ї бригади.

Крім того, були ще люди, які вилетіли вертольотами на допомогу, коли місто взяли в облогу. Це, наприклад, лейтенант медичної служби, анестезіолог із Дніпровського шпиталю Юрік Мкртчян. 

Де зараз перебувають медики, якщо це відомо?

Після захоплення, медиків розподілили на дві групи – одна поїхала до Донецька, інша – до Таганрогу. Далі інформації більше не було. У Генеральному штабі, куди я телефонував 21 квітня, сказали, що з Донецька їх розподілили на чотири лікарні. Дві розташовані у самому Донецьку, дві – десь в області. У Таганрог, що у Ростовській області, начебто, відправили двох до СІЗО. 

Потім у телеграм-каналі опублікували відео-ролик начебто про Оленівку, що у Донецькій області, що там теж є частина лікарів. На відео вдалося ідентифікувати Володимира Шапкова та Юріка Мкртчяна.

Звертаємо увагу! Усі дані щодо українців оприлюднено виключно за проханням та згодою родичів.

Медики, які зараз у полоні / Фото надані Андрієм Кривцовим:

 

Чи відомо, скільки лікарів 555-го військового шпиталю загинули?

На жаль, такої інформаціїї у мене немає. Єдине, що знаю, це те, що лікарі, які потрапили у полон із заводу, на той момент, залишилися усі живі.

"У полоні є поранені та лікарі, які їх лікують"

Що відомо про пацієнтів з цього шпиталю?

Поранених лікарі не покинули, забрали з собою. Коли завод захопили, там теж лишалося багато поранених. На жаль, доля їх зараз невідома.

Чи зв'язувалися медики з полону зі своїми родичами? І що вони розповідали?

Так, дехто звязувався з рідними. Одному з них навіть вдалося надіслати додому листа.

Лист, опублікований Каріною Мкртчян – сестри Юріка / Фото з інстаграму Каріни

Людям (тим, що були на території псевдореспубліки в Донецькій області) давали подзвонити додому на камеру. Розповідали вони майже те саме. Вони просили врятувати тих, кого вони лікують. Просили поширити інформацію про них у ЗМІ, щоб весь світ знав про це. Що у полоні є поранені та лікарі, які їх лікують. Що потрібно робити обмін.

Чи зверталися ви до Міжнародного Червоного Хреста та інших установ? 

Так, звісно. Усі родини зверталися до Червоного Хреста. Але, на жаль, ніякого дієвого результату немає. З того, що я знаю, до тих лікарів, що перебувають на окупованій території в Донецькій області, міжнародні організації не пускають. Про тих, що перебувають на території Росії, взагалі мова не йде – вони не визнають, що утримують наших лікарів.

До обміну людей мають визнати полоненими російська сторона та наша сторона. Я розумію, що Росія не хоче визнавати те, що вона порушує міжнародні конвенції, що лікарів не можна захоплювати. Розумію, що лише за допомогою розповсюдження інформації про полонених, ми зможемо примусити Росію визнати наших полонених.

Якщо весь світ буде про це знати – вони не зможуть їх приховати. Але в нас була інша проблема. Саме тому, мабуть, почалася ця інформаційна кампанія. 

Які відповіді ви отримували?

Після того, як ми отримали інформацію, що вона у полоні, ми чекали. Але була повна тиша. І ми вирішили почати звертатися до установ. 21 квітня я знайшов номер відділу пошуку полонених при Генеральному штабі. Подзвонив туди, у мене прийняли інформацію про Олену. Сказали, що так, шпиталь у полоні й полонених відправляють до Донецьку, і її теж.

Порадили звернутися до військкомату, щоб отримати сповіщення про полон. Однак, після того, як ми пішли до військкомату, нас звідти "попросили". Бо вони начебто не займаються військовими полоненими, і якщо людина потрапила у полон, то йдіть до поліції, пишіть заяву.

У поліції в нас заяву прийняли, сказали будуть відкривати справу, подзвонять, як будуть новини. Досі, правда, ще не дзвонили, жодного разу після відкриття. Мати Олени викликали до поліції надати ДНК.

"Через це мовчання і з'явилася назва – "полонені-невидимки"

22 квітня мені у месенджері Telegram написали з Генерального штабу, сказали, що Олену підтвердили у списках полонених та додали у списки на обмін. Крім того, я ще зміг додзвонитися до СБУ. Там теж прийняли заяву, сказали, що так, Олена підтверджена у списках і її дані відправили до Києва Ірині Верещук, що вона буде додавати її у списки до обміну. Уже дивно – так додали чи додадуть, але я одразу не звернув на це увагу.

Мати Олени сходила у військкомат за своїм місцем проживання, там у неї вже прийняли заяву з проханням надати інформацію про те, де її дочка. Крім цього, таку ж заяву вона написала до СБУ. Ми надали ще інформацію до НІБ (Національне інформаційне бюро з пошуку полонених – 24 канал), ООН, Червоного Хреста та інших установ. До військової прокуратури ходили, там відповіли, що це не до них. 

Виходячи з того, що сказали у Генеральному штабі та СБУ – все було, ну, майже добре. Доки матері Олени не прийшов лист від СБУ. Офіційний, з печаткою, до речі, єдиний документ, який в нас є від установ, – відповідь на її запит.

Відповідь на запит / Фото надане Андрієм Кривцовим

У ньому йшлося про те, що в них, станом на 17 травня, немає жодної інформації щодо Олени та її місцезнаходження. Почали дзвонити у НІБ. Там сказали, що вони взагалі не знають нічого про Олену, і єдине що є – це моя заява, що з моїх слів, вона потрапила у полон. Тобто, військовослужбовець півтора місяця десь там собі є, а вони нічого не знають про це. Відповіді з військкомату на запит досі не надійшло.

Коли ми спробували знайти номер військової частини та поговорити з командуванням – теж була проблема. Мені на гарячій лінії ЗСУ не надали будь-яких контактів, як можна звернутися до частини.

Андрій Кривцов / Фото з фейсбуку чоловіка

Матері Олени у військкоматі дали номер мобільного телефону, де сказали, що так, Олена у полоні. Що відповідь на запит військкомату вони надіслали, але, мабуть, вона десь загубилась. 

Ми звернулися до Ірини Верещук, відповіла її помічниця. Вона теж сказала, що згідно з даними з НІБ, вона у полоні. На запитання, де можна отримати офіційний документ про це – проігнорувала мене і перестала далі спілкуватися. Після цього, одразу ж, ще раз дзвонив до НІБ, де відповіли, що про неї нема більше ніякої інформації. Саме через це мовчання і з'явилася назва – "полонені-невидимки". Бо вони начебто є, але за списками їх немає.

Що говорять інші родичі полонених медиків?

Дізнався, що в багатьох така ж сама проблема. Почали збирати людей, історії їх близьких. Тут зіткнулися зі ще одною проблемою. Людей просять, щоб вони мовчали.

Тобто, є таке прохання від посадовців: "Якщо ви щось кажете про полонених, то їм буде лише гірше.  Якщо ви щось розповісте про них – вони стануть відомими, за них будуть просити більше людей і ми не зможемо їх обміняти. Якщо ви скажете, що людина у полоні – ви зірвете обмін". 

Я з ще однією дівчиною, теж родичкою полоненого, розмовляв з людьми. Погодилися лише ще п'ятеро розповісти. Інші бояться, що буде гірше їх близьким.

Важливо "Сусідка гуляла з собаками – її розірвало на двоє": які злочини чинили росіяни в Маріуполі

Після посту відгукнулося багато людей, багато хто поширив це. Я знову зателефонував до НІБ – і мені сказали, що так, Олена офіційно визнана нашою стороною як полонена. Ще кілька людей з посту теж вчора дзвонили – і їх близьких теж визнали.

Тобто, поширення вже допомогло. Ми звернулися до Юридичної Сотні, нам допомогли написати письмове звернення до Верещук, щоб отримати офіційне підтвердження на базі інформації з НІБ, що наша сторона визнала їх полоненими. Тепер чекаємо на відповідь.

Але це все сталося лише завдяки тому, що в нас є багато небайдужих людей, які нам допомогли. Ми всі, родичі полонених, дуже вдячні тим, хто відгукнувся та допоміг нам. Чому важливо саме офіційне визнання? Людину не забудуть, вона не зникне з якихось списків. На жаль, таке вже було – з 2014 року є багато жахливих ситуацій з полоненими. 

Важливо! Сайт 24 каналу звернувся за коментарем до Національного інформаційного бюро. 

"Дані та інформація такого роду є надчутливими, тому їх розголошення чи коментування може пошкодити процес перемовин щодо обміну військовополоненими та звільненням цивільних", – наголосили у НІБ.

Крім того, сайт 24 каналу очікує відповіді від СБУ, Ірини Верещук, Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗС України, зокрема, від Об'єднаного центру з пошуку та звільнення полонених, Бюро Центрального агентства з розшуку МКЧХ.

 

Куди вивезли азовців з Маріуполя – Червоний Хрест реєстрував захисників: дивіться відео