Як Україні перемогти у війні? Правильна відповідь: самій – ніяк. Навіть в інформаційній.
До теми Звинувачення ФСБ: Росія намагається виправдати арешти в окупованому Криму
Російське держмовлення готує контент 20 з гаком мовами: для Європи, Азії та обох Америк. Загальний бюджет перевищує мільярд доларів. Тепер запитання – скільки українських сайтів мають хоча б англомовні версії?
І якщо комусь здається, що пересічний редактор чеської/румунської/італійської стрічки перекладає українські сайти "гуглом" – це ілюзія.
Врешті-решт, скільки українців читають європейські видання за допомогою перекладача у браузері?
Працьовитість іноземних колег по цеху переоцінювати не варто. Вони беруть зрозумілий для них контент, але Україна на експорт нічого не пропонує.
Наша проблема – в нашій самовпевненості
Ми звикли вважати себе частиною Заходу й переконані, що європейці ставляться до нас навзаєм. Однак для західного світу усі наші "Донецьки" та "Сімферополі" – це далеко і незрозуміло.
І не спішіть обурюватися. Що ми знаємо про конфлікт у Південному Судані, де загинуло 200 тисяч людей? Та це ж Африка, скажете ви.
Так, але ж і про нас донедавна світ знав хіба тільки те, що тут живуть 2 чемпіони світу з боксу.
Єдина наша підмога – це географія
Донбас та Крим в уявленні Заходу – це водночас далеко і близько. Світоглядно далеко – "десь на Сході, former USSR". І близько, тому що на континенті, біля кордонів, "між Москвою та Варшавою".
Для заповітного ЄС ми – третій світ. Ми 23 роки не робили нічого, щоб змінити це уявлення.
Тупцювали на місці, проїдали старе, не створювали нового. І тепер збираємо плоди.
Це для нас наша війна – питання гамлетівське, а для них – ще одна неприємна історія десь за межами ойкумени.
Всередині ойкумени живуть "свої". За її межами – здебільшого "чужі". І їм перепадає співчуття за залишковим принципом. Ми ж теж не дуже цікавимося, що відбувається з тими, кого вважаємо за "чужих", хіба ні?
Варто прочитати Розплата за курс Москви: росіян наздогнали наслідки агресії Кремля проти України
Наш кругозір – це Україна, Росія й трішечки США. Час, що його світ витрачає на нас, прямо пропорційний нашому інтересу до світу.
Захід став ближчим, завдяки Росії
Щоб наша війна перестала бути для західного обивателя абстрактною історією про абстрактні протиріччя – треба ставати для нього "своїм". Цього хештегами у твітері не досягнути.
Єдине, що нас рятує – це наш супротивник. Росія так ретельно намагається уподібнитися до Радянського Союзу, що це іноді їй навіть вдається.
Сирія, американські вибори, справа Скрипалів, хакерські атаки, вибухи в Чехії – Москва виконує за Україну ту роботу, яка Києву не до снаги й не по кишені.
Якби Росія локалізувала конфлікт до двостороннього – про нас би забули. Однак вона сама охоче перетворює його на глобальний.
З першого дня війни Київ транслював її не як протистояння двох країн, а як напад Кремля на Захід. Однак від нашого трактування спершу відмахувались, тому що досить умовно сприймали за частину Заходу. І лише завдяки зусиллям самої Москви ми тепер стали частиною загального контексту.
Зверніть увагу Символічна крапка для пропаганди: більшість проросійських ЗМІ – під санкціями України
Стали менш "чужі"
На тлі чудовиська, яке "обло, озорно, стозєвно і лаяй", ми тепер нехай і не "свої", але суттєво менш "чужі". Єдина перепона – стіна на кордоні. Порубіжжя зі Сходом, який трясе ядерною потугою і прагне минулого зі страху перед майбутнім.
Ця наша інтеграція у Захід – вона від супротивного. Ситуативна історія, створена руками Москви, а не Києва.
Перемога настане тієї миті, коли ми і справді станемо "своїми". Коли вирвемося з того болота, в якому дрейфували протягом останньої чверті століття.
Коли нас і Захід об'єднуватиме простір ціннісного, а не лише спільний окоп.