3 листопада 1918 – бунт у Кілі: як починалася революція, що за тиждень знесла Німецьку імперію

Замість того щоб безглуздо загинути у холодних водах Північного моря, матроси підняли зброю проти власних командирів. Лише за один тиждень їхній відчайдушний бунт у портовому місті Кіль переріс у те, що змело могутню монархію Гогенцоллернів у смітник історії. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому німецькі матроси у Кілі відмовилися йти у свій останній бій?

Наприкінці жовтня 1918 року поразка Німецької імперії у Великій війні була вже буквально очевидною математичною даністю. Поки політики у Берліні, відтягуючи неминуче, домовлялися про умови перемир'я з Антантою, військово-морське командування на чолі з адміралами Рейнгардом Шеєром та Францом фон Гіппером виношувало фатальний план – ці вояки вважали, що здача флоту без бою зганьбить німецьких офіцерів, тому 24 жовтня видали таємний військово-морський наказ про генеральний наступ.

Це була безсумнівно самогубна місія – німецький Флот відкритого моря мав зіткнутися з британською армадою Гранд-Фліт, що значно переважала у силі, щоб завдати ворогу максимальної шкоди – і загинути "з честю". Проте адмірали фатально недооцінили психологічний стан своїх підлеглих – матроси, які роками гнили в сирих трюмах, страждали від мізерних пайків і жорстокої дисципліни, зовсім не бажали ставати гарматним м'ясом заради порятунку ефемерної офіцерської гордості.

Ба більше, вони читали соціалістичні брошури, знали про мирні переговори й розуміли, що війна програна. Тож коли ескадри почали збиратися на рейді у Вільгельмсгафені, екіпажі кількох лінкорів, зокрема дредноутів "Тюрінгія" та "Гельголанд", просто відмовилися підіймати якорі та розпалювати котли. Це був ще не збройний бунт, а радше масовий страйк виснажених людей, які хотіли повернутися до своїх родин, а не годувати риб на дні океану.

Командування відреагувало жорстко – операцію скасували, але понад тисячу непокірних моряків заарештували. Щоб ізолювати "бунтівників" і розрядити ситуацію, Третю ескадру лінкорів перевели до Кіля – головної військово-морської бази на Балтиці. Офіцери щиро сподівалися, що зміна дислокації та загроза військового трибуналу зламають волю матросів. Але цей крок виявився другою катастрофічною помилкою, яка перетворила локальну непокору на повноцінний революційний вибух.

Яким було повстання у Кілі, що запустило Німецьку революцію у 1918 році: дивіться відео historypod

Як постріли 3 листопада 1918 року зруйнували імперію Гогенцоллернів?

Кіль, переповнений десятками тисяч виснажених війною робітників корабелень, що співчували й солдатам місцевого гарнізону, став ідеальною пороховою бочкою, яка чекала лише на один сірник. Та попри все перші дні листопада минули у напружених, але мирних масових зібраннях – матроси на чолі з кочегаром Карлом Артельтом та лідером місцевих незалежних соціал-демократів Лотаром Поппом вимагали лише негайного звільнення своїх заарештованих товаришів.

Але військовий губернатор міста, адмірал Вільгельм Сушон, відмовився йти на реальні поступки, тож ситуація стрімко вийшла з-під контролю. Кульмінація настала ввечері 3 листопада 1918 року – кілька тисяч моряків, до яких долучилися робітники місцевих заводів та їхні родини, рушили великою мирною демонстрацією до військової в'язниці, скандуючи гасла про мир та свободу. На перехресті вулиць Карлштрасе та Брунсвікер-штрасе шлях їм перегородив озброєний патруль під командуванням лейтенанта Оскара Штайнгойзера.

Після короткої словесної перепалки офіцер, запанікувавши перед величезним натовпом, віддав наказ відкрити вогонь на ураження. 7 людей загинули на місці, ще 29 дістали важкі поранення – і це стало історичною точкою неповернення. Кров, пролита на холодній бруківці Кіля, миттєво змила останні залишки страху, субординації та поваги до імперської влади. Вже наступного ранку, 4 листопада, місто прокинулося в абсолютно іншій політичній реальності.

Матроси зламали арсенали, захопили кораблі та підняли над щоглами червоні прапори. Офіцерів, які намагалися чинити опір, жорстко роззброювали, зриваючи з них погони. За лічені години реальна влада у величезній військово-морській базі перейшла до новоствореної Ради робітничих і солдатських депутатів. Уряд у Берліні спробував загасити пожежу, терміново відправивши до Кіля впливового політика Густава Носке, але контролювати стихію було вже неможливо.

Іскра з Кіля блискавично розлетілася всією Німеччиною – озброєні матроси роз'їжджалися поїздами країною, несучи звістку про успішне повстання. За наступні кілька днів революція, мов лісова пожежа у посуху, охопила Бремен, Гамбург, Мюнхен, Кельн та зрештою столицю. Гарнізони один за одним переходили на бік повсталих, а багатовікові монархічні інституції розсипалися, як картковий будинок. Рівно через 6 днів після кривавої неділі у Кілі, 9 листопада 1918 року, кайзер Вільгельм II зрікся престолу і ганебно втік до Нідерландів, а Німецька імперія припинила своє існування.